Викрадений сон

– «Діду…Діду….Дііііііііііііііііідуууууууууууууууу! Ну Діду!» – невдоволено протягнув Сашко, хлопець вже з десяток разів гукав старому, а той і голови не здійняв.
– «Воно й не дивно» – заспокоював подумки себе Сашко, «хто-зна чи мені не позакладає у 86, але хіба ж він не чує…. Та де там …здоровіший мене …..проте коли в старого пензлик у зубах та всі руки у фарбі, то до нього й б сам президент не догукався, не те що рідний онук. Не гоже було б відривати дідуся Панаса» – засумнівався хлопчик. «Дід цього страшенно не любить, зараз буду слухати кілометрову лекцію про творчість ….натхнення, як важливо зосередитись на сюжеті. Та я б і не чіпав його, але це дуже важливо, у мене питання на яке зможе відповісти лише мій дідусь, він ж бо так багато знає -, як то кажуть, життя прожив. Добре ,спробую звернути на себе увагу». Маленький Сашко підійшов близенько-близенько й сховався за спиною у дідуся, тоді майже у самісіньке вухо прошепотів: … « Дііііду »
– «Га! Хто це тут?» – старий озирнувся навколо й, опустивши очі до низу, побачив біляве створіння з блакитними очима й смаглявим тілом.
– Ти щось казав, Сашко?
– Та вже й казав й кричав і навіть співав, а вам байдуже! У мене вже в горлі пересохло гукати, то вирішив шепотіти, а воно он як працює: чим більше кричиш, – тим менше тебе чують, а у мене дуже важливе питання. Повірте, діду, я б вас не турбував, бо хто як не я знаю, що таке творчість, натхнення, зосередитись на тому…..еееее….. як його, ну ви зрозуміли…
– «Ну, здається, розумію» промовив старий, вправно вимальовуючи верхівки дерев саморобним пензлем.. «Розповідай…Що у тебе?» – привітно заохотив дідусь
– Ви знаєте Квітку?
– Ну знаю багато…які тебе цікавлять? Є айстри, півники, ромашки, лілії…
– Та які півники, діду! Квітка, – у баби Люби живе
– У баби Люби Марійка живе, онучка її, то ти, мабуть, для неї квіти? – насміхався з хлопця дід
– Та нащо мені її онучка, ще й та вередлива. Я вам кажу про її кобилу.. -Квітку.
– З яких це пір тебе цікавить чужа кобила, у нас он своя яка гарна і користі з неї багато
– Відтоді, коли дізнався, що Квітка ряба, а наша Чорнявка темна як ніч.
– «То ти хочеш може, щоб я пофарбував нашу кобилу» – не заспокоювався дід
– Та ну вас! Я ж серйозно, а ви все жартуєте!
– «То що там з Квіткою?» – перепросив старий
– А от що, діду, ви можете мені не повірити, але у баби Люби незвичайна кобила і мені потрібно, щоб ви мене навчили доглядати за нею…
– Ти ще зовсім малий для цього та й доглядати тобі потрібно за Чорнявкою.
– Ні! От тут ви помиляєтесь. У всьому селі є лише одна кобила за якою я хочу доглядати і вона живе у баби Люби, я вже навіть говорив зі старою і вона не проти
– Ще б пак не проти. Хто відмовиться від допомоги, але чому саме Квітка?
– «Бо я завинив перед нею і вона особлива» – з сумом промовив хлопчик
– «І як же ти міг завинити перед кобилою» – здивовано поглянув на Сашка дід
– Ой, я вкрав у неї найкраще, що може бути. Пам’ятаєш, ми читали про злодіїв, які крадуть чужі мрії, радісні моменти, коли люди сплять. Та книжка ще називалась « Викрадачі снів».
– Пам’ятаю, гарна книга, але до чого тут ця кобила Квітка?
– Сьогодні зранку я прокинувся з дивним передчуттям, мені здавалось ніби я це не я, усю ніч мені снилась повна маячня, усе разом, ніби якась каша, ще й вівсяна, ви ж бо знаєте як я її ненавиджу. Мені навіть спало на думку, що то був не мій сон…А коли я переповів його матері, то вона сказала те, чого я так боявся,- то був дійсно не мій сон. Я його вкрав, забрав , безсоромно, як ті злодії з книжки і тепер хочу повернути.
– І кому ж ти збираєшся його повернути?
– Ну як кому, – Квітці. Адже, мати сказала, що то був сон рябої кобили. Я обійшов усе село й дізнався, що лише у баби Люби вона ряба.
Дідусь більше не був заклопотаний й зосереджений на своїй картині, він й бо не пам’ятав коли востаннє так від душі йому хотілось сміятись. Проте маленькому Сашку було не до сміху, він злісно тупнув ногою й видав : «Та ну вас, хіба це смішно, а я ще думав, що ви, діду, єдиний хто зможе мені допомогти, а вам аби насміхатись з мене, пішов я, тут мені нема чого робити».
– Ну що ти таке кажеш, ну хіба ж я можу знущатись з рідного онука. Не злись на мене, старий я вже, то не дивуй мені. Я тобі от що скажу, насправді, мені також соромно, бо здається, також частенько бачив не свої сни, а тепер завдяки тобі я знаю кому вони належать. Так от тільки, Сашко, я ми повернемо вкрадене?
Маленький хлопчик виглядав тепер дуже серйозним –« А й справді діду, я про це і не думав, як ми повернемо сон? Це ж не цукерки і не яблука, їх легше повернути, навіть якщо вони вже безслідно зникли у твоєму шлунку. Солодощі підеш і купиш в магазині, точнісінько такі самі, яблука вирвеш на дереві, а сни ж не ростуть на деревах і їх точно не продають у магазинах….»
– «Правду кажеш хлопче» – не менш серйозно промовив дід, «проте мусимо щось придумати… а що там тобі таке наснилось?»
– Ой, діду, та хіба ж то сном назвеш, якась маячня, навіть переповісти нормально не зможу. Спочатку ти там, потім тут, потім крадеш в сусіда яблука, які перетворюються на цукерки, а потім за тобою біжить вчителька, щоб віддав вкрадене, та не просто біжить, а з багетом у руках, то замість указки, а в результаті потім ти приносиш той хліб до себе додому і вчителька сидить з тобою за одним столом та їсть сама ті цукерки з булкою, а ти робиш математику, але на допомогу приходить мама, і якщо ви думаєте, що рятувати вона збирається мене, то ні- вона йде збирати яблука. «а вони де взялись?»- ви спитаєте. Це знову ті цукерки перетворились»
– Так, Сашко, боюсь це дійсно схоже на сон рябої кобили
– Проте, діду, якби то був сон Квітки, то вона мала б бути у ньому, а її не було..
– Хм, а це цікаво, що зовсім не з’являлась?
– Та ні, в цьому я впевнений на сто відсотків. То може, діду, то не її сон. Як мені дізнатись? Шкода, що кобили не говорять, я б запитав у неї
– Ну не переживай, ми можемо запитати у баби Люби, вона ж бо точно має знати чи могло таке наснитись її Квітці.
– «А вона що може зрозуміти, що кобила каже?» – здивувався Сашко
– «А чому б й ні? Ми ж он розуміємо, що хоче від нас Чорнявка» — переконував дід.
– Та чого хоче ця вередунка я можу зрозуміти навіть не дивлячись на неї, вона у нас завжди хоче їсти, от тільки ненажера вона, а отримую завжди на горіхи я, коли рву цій кобилі яблука.
– Це тому, Сашко, що ти рвеш сусідські яблука.
– Але ж, діду, хіба ж то моя провина? Ну не любить наша Чорнявка їсти домашнє, ну от скільки не приносив, вона лиш понюхає, фиркне й стане копитом дерти і от тоді я вже дійсно розумію – вона хоче сусідські яблука. Мені, до речі, вони також більше до вподоби, мабуть, у них якийсь сорт кращий, а може вкрадене смачніше…
– «Я тобі дам смачніше» – насупився дід, мені тим сусідам вже в очі соромно дивитись.
– Це не вам має бути соромно, а Чорнявці
– «Чорнявці… Чорнявці» – погодився дідусь. Пішли вже..
– А картина?
– Та вже все!- Втратив сюжет і натхнення. Краще йти чимось іншим зайнятись, бо ще намалюю той сон рябої кобили
– Діду, а куди йдемо?
– «Та до баби Люби , до кого ж іще?» – посміхнувся старий. «Потрібно вирішувати нашу проблему. Хоч ,Сашко, щось мені підказує, що це буде ой як нелегко»
– Звичайно нелегко, діду, я б до вас не прийшов з якимось дрібничками, я з ними й сам ладен впоратись, але тут не той випадок, ви ж бо й самі вже це зрозуміли, мабуть, тому, що відчуваєте себе виним, я ж вперше вкрав у рябої кобили сон, а ви сказали, що не раз бачили її сновидіння
– «Отож бо! Швидше ходімо до баби Люби» – заохотив дідусь. Йому ж бо й самому хотілось дізнатись що вигадає це хлопча й у який спосіб Квітка поверне втрачене

Менш ніж за пів години біляве волосся Сашка намагалось дострибнути до верхівки баби Любиного паркану в намаганнях відчинити його. Дідусеві ж було суворо заборонено допомагати хлопцю, адже як той сказав : «Дивись, діду, я вже достатньо високий, зараз я його дістану, ще трішки, от побачиш» Й дійсно, через якихось 10 спроб, Сашко все-таки добився свого.
На звуки Сашкового зусилля й злості старого пса вийшла господиня двору.
– «О, Панасе, давненько тебе не бачила» – здивувалась стара, востаннє до неї приходив Сашко з дідом минулої осені з цілим пакунком яблук й груш, вона ще тоді не здогадувалась, що це компенсація за її вкрадене майно. «Щось трапилось не доведи Господь?»
– Та сталось….Навіть не повіриш що! «Тут таке діло» – запинаючись почав дід – «прийшли просити вибачення перед твоєю кобилою»
– «Перед ким?» – кинула здивований погляд господарка.
– «Перед вашою Квіткою» – почервонів від сорому Сашко.
Стара не могла зрозуміти що коїться, й запитально глянула на діда. Той у відповідь кивнув головою, ніби кажучи : «Чекай, хай розповість»
– «І чим же ви образили мою Квітку?» – не приховувала подиву стара.
– «Та чи образили чи ні, поки не вирішили» – промовив Сашко. «Саме тому прийшли до вас. Тільки ви нам можете допомогти!»
«Ходімо, Любо, сядемо на лаву й Сашко усе тобі розкаже, тільки ти дивись уважно слухай, бо то дууууже серйозна проблема»- ніби насміхаючись промовив дід, та тільки так, щоб того не зрозумів Сашко.
– Ага, ну якщо дууууже важливе питання, то ходімо !
Як тільки всі троє вмостилися на стареньку лаву, що вже декілька років стоїть на одному й тому ж місці , стара заохотила розповідати Сашка, той ніби завагавшись почав:
– «Тільки не сердьтесь на мене, бабо Любо, я не навмисне..»
Й хлопча почало переповідати свій безсоромний вчинок старій.. Та уважно слухала до останнього й коли дізналась у чому провина Сашка, то на подив хлопчика, баба Люба була зовсім не зла, та де там не зла, вона сміялась щодуху, кожного разу аж прокашлюючись.
– «То ти, Сашко, прийшов перед кобилою просити вибачення?»- задихаючись від реготу запитала баба Люба.
– Так, тільки якщо ви скажете, що то дійсно міг бути сон рябої кобили…
– «Та це без сумніву сон рябої кобили, але точно не моєї»- нарешті заспокоївшись відповіла стара.
– Як не вашої, у всьому селі лише ваша кобила ряба. Діду, ну скажіть!
– «Так, Любо, хіба ж ти не знаєш якого кольору твоя кобила?» – з насмішкою кинув дідусь.
– «Ой, як же ти мене насмішив, Сашко, а ви, діду, чого знущаєтесь на хлоп’ям, може розкажете йому про сон рябої кобили та поясните? Бо ще піде в сусіднє село шукати рябих, а ти їх чимало»
– Діду, то ви знали, яку кобилу мені шукати і не сказали! – насупився Сашко.
– «Ти був переконаний, що це Квітка» із посмішкою промовив дідусь.
– Але ж баба Люба каже, що ні.
– «Ой ні, точно ні» – підтвердила стара.
– «То хто це, діду?!» – почервонів від злості Сашко
– Та не існує такої кобили, хлопче.
– «Як не існує?»
– Кажуть так в народі. Сон рябої кобили означає якась маячня, каша одним словом наснилась
– Та яка ще каша?
– «Як яка, з овесу, таку ж їдять рябі кобили» – реготав дід.
«Каша…..Кашааа……Кашаааа….Кашааа» – долинав приглушений звук жіночого голосу, аж раптом цей голос зіштовхнув Олександра Сергійовича з ліжка. Маленький Сашко вмить став дорослим, перед ним стояла його дружина, яка досі нагадувала розлючену матір.
« Я попросила не забути вимкнути кашу, а ти розлігся й більше як пів години даєш хропака, весь будинок в димові, а він бачить якісь там сни»
– Пробач, люба, проте вони не якісь там, а лише рябої кобили.