Ліс

Ліс сосновиться, ялинковіє та трохи дубіє. Я теж дубію- на мені легка курточка, а зараз на дворі зріла осінь. Якби я раніше ходила у такому одязі восени у мене був би стан “за п’ять хвилин дам дуба”. Але я вже звикла до такої погоди і зараз дуб дає мені своїм могутнім видом роздуми на кшталт : “Хто торкався його стволу, окрім мене? ”
А й справді цікаво хто ще торкався його стволу, окрім мене? Дітлахи, дорослі, мої родичи, багатії, п’янички? Щоб вони записали до книги “Відгуки після дотороку до дуба? Особисто я записала би:”Коли я торкаюсь дуба, то відчуваю приємність його кори на моїй долоні. А ще хочете вірте , хочете ні, я відчуваю приємне поколювання. Так коловся мій улюблений іграшковий їжачок своїми несправжніми голками. Усім рекомендую торкатися цього дуба”. Ось щоб я написала у книзі “Відгуки після дотороку до цього дуба”.
Дивлюсь нагору… Хоп! Бачу дятла. Він щось вистукує по корі дуба. У дитинстві я гадала, що дятел своїм вистукуванням допомагає сліпим птахам, наприклад, попереджаючи їх про небезпеку. І ще, спостерігаючи за різними дятлами, я помітила, що у кожного дятла свій стиль стуку. Щодо допомоги сліпим птахам я зрозуміла, що ця теорія неправильна, а от щодо стилю і досі це помічаю. Це означає, що кожен дятел носій свого, дятлового, діалекту? Можливо. .
Бідна сгорблена сосна. У неї як і у мене походу сколіоз. Підійду я підбадьорю її: “Тримайся, сестро, у мене також проблеми з поставою”.
Підбадьоривши сосну, я хотіла піти далі, та раптом помітила, що вже почало сутеніти. Знаєте, я люблю сутінки , і боюсь їх водночас. Люблю книгу і фільм, а от сутінок таких, що легенькотемні боюся. Я вірю, що з початком сутінок у глибині лісу пляшуть злі духи і , якщо їм під лапища потрапить людина, то їй буде ой-ой як кепсько. Мені і так кепсько від математики, а якщо я потраплю під лапу до злих духів мені буде кепсько у квадраті. І під лапу нікому потрапляти я теж не хоча. Гммм, хоча… Хоча я була б не проти потрапити під лапу великого плюшевого милого ведмедика.
Ой, щось мене понесло, наче автівку по ожеледиці, я зовсім забула що мене можуть схопити злі духи. Нашвидкоруч гладжу сосну і виходжу з лісу. З легким сумом махаю йому рукою і обіцяю, що повернуся і обов’язково піду у його глибь , коли буде нетемно. Раптом мій погляд падає на небо. Над лісом висить зелена хмарка, схожа на серце
Це знак того, що у лісі немає злих духів чи пастка темних сил?
Знак чи пастка?
Пастка чи знак?
Знакопастка?
Пасткознак?
Чи…
“Узагалі сон, бо хмари не бувають зелені? – раптом промайнула думка”
Завмираю.
Це правда?