Естет

Можливо, я естет.
Таких нас небагато.
Можливо, навіть і поет,
Поміркувати варто.

Я люблю збоку споглядати,
І думки про тебе мати.
Люблю тобою милуватись,
Проте й … люблю ховатись.

І ні, не сталкер я якийсь,
Я лиш естет, якому захотілось,
Кохати, но не підступати.

Мабуть, це дивно, твоя правда,
І ні, це не чергова тирада,
Не знаю навіть що сказати,
Люблю тебе я лиш кохати?
Як тяжко слово підібрати.

Ти, наче квітка неповторна,
Така одна, словами невимовна.
Така красива, просто бездоганна,
Моя любов, ти наче гірська Канна.

А я, як місяць, небо, зорі.
Чи може як поет у горі?
Люблю за тобою спостерігати,
І погляд свій від тебе ховати.

Як дивно все це написати,
І скаже хтось,
Як можна так кохати?
Як кимось,
можна милуватись?
І час увесь,
Ось так ховатись?

А я скажу, що я естет,
Люблю без тями я твій силует,
Достатньо погляду мені одного,
Щоб жити далі, тільки твого.

Наївний я, скажи однако.
Невинний я, милуєш око.
Люблю тебе, як не любив нікого,
І хоч для тебе ці слова від бозна-кого.