У маленьку страшну кімнатку зайшла висока жінка. Вона зняла свої туфлі й поставила їх в кутку. Вона повільно підходила до вікна, закрила кімнату чорними шторами від світла дня й чиїхось надокучливих очей. Запалила свічки що, мабуть, були єдиним способом не видати наявність живої людини у в’язниці зі стін, що була призначена для безпеки, а не для обмеження волі. Дістала з сумки й поклала на пошарпаний стіл записник у шкіряній обкладинці, почала записувати:
« Запис за чотирнадцяте грудня тисячу дев’ятсо дев’яносто другого року.
Я пишу події минулого, теперішнього й майбутнього для нащадків, що будуть жити після революції. У цьому записнику записані всі секрети «Ордену Дракона» організації, що бореться за волю у Євразійському Союзі Справедливості. Як можна зрозуміти у союзі «справедливості» справедливості не має, тому наша організація існує.
Мене звати Марія Сковська і я разом з Іванною Павлюк заснувала «Орден Дракона». Все почалося з того, що ми з Іваською (так близькі називають Іванну) переодягалися в різні екстравагантні наряди пошиті власноруч і виходили на вулицю таким чином висловлюючи протест проти сірого суспільства обмеженого у своїх думках, висловлюваннях, емоціях та діях. Це було сім років тому, тоді нам з Іваською ледь виповнилось дев’ятнадцять років. За сім років ми стали величезною організацією. Тепер нас не двоє, нас декілька тисяч і ми вже не просто протестуємо у різних образах з дешевими слоганами, а реально надокучаємо владі своїми діями. «Орден Дракона» постійно перешкоджає зв’язку, що обмежує передачу інформації про інші витівки. Сотня наших людей розкидана по урядових організаціях, їхня інформація пришвидшує підготовку до революції в тричі!
До речі ми називаємось драконами через їх велич і нездоланність у східній міфології, що мала великий вплив на наш кодекс честі.»
Марія сховала записник і сіла читати повідомлення від розвідки.
Наступні десять днів минули відносно тихо, але наближення Різдва змусило Марію зробити запис для нащадків, що був би подарунком для них.
Марія поставила склянку з глінтвейном на стіл, дістала записник із секретної ніші в шафі з книгами й сіла за письмо.
« Запис за двадцять четверте грудня тисячу дев’ятсот дев’яносто другого року.
У ЄСС уже майже сорок років не має релігії, людям дозволено вірити лише у велич та силу влади. Навіть люди народжені до захоплення влади утратили свою віру під натиском щоденної пропаганди, але ми завжди влаштовуємо передріздвяну релігійну пропагандистську кампанію. Люди настільки піддалися брехні влади, що самі знищили унікальні церкви, попалили всі релігійні книги й ікони.»
Марія продовжила записувати кожну подію цього унікального часу на благо нових поколінь, але після Різдва почався справжній жах.
« Запис за перше січня тисячу дев’ятсот дев’яносто третього року.
Цей рік вже став жахливим. У ночі було знищено частину закинутого району в якому переховувалися наші люди. Через отримані втрати революцію доведеться відкласти на мінімум на три місяці. Для звичайної людини три місяці – це просто жменя піску у Сахарі, але не для революціонера. Тому такі різкі дії зі сторони ЄСС змушують замислитись про підрив «Резиденції Закону» наразі в нас є така можливість, але це дуже ризиковано. На жаль ми не мирні жителі та ризик в нас звичайна щоденна річ, тому Іванна запропонувала мені винести її ідею на голосування. Її було прийнято одноголосно.»
«Запис за тридцять перше січня тисячу дев’ятсот дев’яносто третього року.
Сьогодні було підірвано РЗ. Полум’я від вибуху видно навіть за містом. Іваська сказала, що цей вогонь найгарніше, що вона бачила за своє життя. Вона любить таке казати, але сьогодні це прозвучало по іншому. Зазвичай вона каже це з ноткою радості, але сьогодні вона сказала це з неймовірним захопленням. Мабуть, Іваська щось задумала.»
Наступні місяці показали, що шансу на перемогу ордена не має, надії революціонерів згасали та прийшов час готуватися до найгіршого.
Марія майже забула про свій записник через переполох у штабі, але сьогодні вона знов відкрила його.
«Запис за п’яте травня тисячу дев’ятсот дев’яносто третього року.
Сьогодні розпочалась революція.»
Вона різко встала, сховала записник й вибігла з кімнати. Миттєво пробігла сходами вниз і опинилася в кімнаті разом зі своєю найкращою подругою. Тепер вони будуть переправляти сили революції.
Сти легкий, прочиталося швидко.
Не зрозуміла, за що бореться орден, описані тільки максимально загальні речі, жодної конкретики. Був тільки один момент із забороною релігії.
Усе було розказано, а не показано, що максимально відсторонили від подій, не змогла ними проникнутися. Герої-функції, вони не виглядають живими.
На початку скачок від третьої до першої особи.
Хотіла написати коментар, але пані Дарія вже все сказала. Доєнуюся до її вражень. Додам лише про невдалий підбір слова одразу ж у першому реченні. Не треба називати кімнатку «страшною». Опишіть нам її, щоб ми побачили, що вона насправді страшна. Не розповідайте, показуйте — як би банально це не звучало. У вас гарні ідеї, авторе, якщо навчитеся доносити їх до читачів, дозволите їм побачити історію власними очима, все буде чудово.
цікава задумка, яку не вдалось до кінця реалізувати, на мою думку. можливо забракло часу. хочеться знати про цю революцію більше. і водночас десь є конкретика (місця, часові проміжки) – але це не до кінця зрозуміло, немає загальної картинки
справді мало деталей, які могли б розкрити мету героїні.
хотілось більш конкретного сюжету із розвязкою.