Неземне кохання.

— Я нічого не бачу. Де я? Хто ти? — свідомість людянина була затуманена, отож вереску не мало бути, — Як я тут опинився?
— Тобі це так важливо? — я хвилююся — не тому, що він зв’язаний переді мною сидить. Ні, просто сьогодні особливі сутінки, мої сутінки. Мої та моєї подруги — я хочу освідчитися.

О, Свята Мати, як же він смачно виглядає. Але ні — не можна, варто опанувати себе — це моя святкова вечеря. Вірніше не зовсім моя. Це все для неї.

— Ти мене вб’єш? — людянин почав мене діставати своєю емоційністю.
— Слухай друже, маю до тебе прохання — посидь тихенько декілька годин, доки панянка збирається. Все буде, на найвищому рівні, ти нічого не відчуєш…
— Ми летіли на виклик SOS, — людянин був невгамовний.
— Так все вірно, це я замовив експрес доставку свіжої людятини, — намагаюся заспокоїти шмат плоті. Давно помітив, коли вони ледь хвилюються, то набувають вишуканого аромату страху. Варто буде перед її появою злегка налякати цього персонажа, але не сильно, бо зіпсує страву адреналіном.
— Де мій екіпаж? — сьогодні дісталося балакуче м’ясо. Потрібно буде поскаржитися в службу підтримки.
— Слухай, не будь скнарою, не в одного мене сьогодні свято. А логістика сам знаєш яка. Доки у вас там на Землі приймуть рішення, доки упакують консерви, відправлять. Панянки інших встигають знайти, — здається я починаю емоціонувати як і моє м’ясо.

Хвилююся.
О, Мати Несвіту, як же мене розпирає бажання, заволодіти моєю подругою. Я вкрай закоханий в неї…
— Ми летіли в зоряну систему Чорного сонця, — а його невгамовність мене бавить. Потрібно буде їй продемонструвати цей екземпляр.
— Так все вірно, вишуканий делікатес з Землі доставили в мій Несвіт. І що тут такого? Міжгалактичної плоті нині вдосталь. Можемо собі дозволити. Розумне життя йде з потрійною націнкою, — але якщо бути відвертим, то мені він дістався зі знижкою. Не хочу ображати мою вечерю. Боюся його ніжний смак зіпсується.
— Розкажи про свій світ Чорного сонця, — швидко в’їжджає, мені починає подобатися цей людянин, маю надію, що і його смак буде таким же вишуканим.
— Слухай людянине, давай одразу ж прояснимо ситуацію, ти — наша вечеря. Ти з цим погоджуєшся, обіцяєш поводитися достойно, особливо перед пані, а потім я тобі розкажу усе що забажаєш.

Пауза…

— Я згоден. Скільки в мене є часу? — “чудове м’ясо, коханій сподобається”.
— Ця розмова. — “цікаво, на що він сподівається? Невже досі вірить, що він у своєму Всесвіті?”
— Чому ти розмовляєш зі мною, якщо збираєшся мене вбити? Перед посадкою я надіслав сигнал на Землю, вас знайдуть та знищать… — він починає надто сильно боятися і до того ж нахабний.

Страх має бути легким, а не панічним. Якби в службі доставки його не нафарширували заспокійливими, зараз би було вереску. Зануда, дістав мене, підходжу до жертви та миттєвим рухом вириваю йому кадик. Смертельні агонії делікатесу вщухають за декілька хвилин. Краще вже так, ніж він би зіпсував свою кров великим викидом адреналіну.

Та раптом з’явилася вона…
Яка ж прекрасна ця жінка. Вона зробила вдих на повні груди:
— Уммм, справжній теплокровний! — її очі заблищали, — Ти й справді хочеш мене вразити.

Коли я побачив цю жінку, то втратив голову. Її холодна кров неслася по артеріях, пульсуючи веною на ніжній шиї. Мені одразу ж захотілося припасти зубами до неї та впитися в плоть, висмоктавши усю кров. Вона посміхалася, еротично вигнувши шию. Стукіт її пульсу голосно відбивався в моїй голові, а я шаленів від пристрасті.
Я одразу ж накинувся на неї.
Але щоразу, коли мої гострі зуби мали б впитися в її солодку плоть, вона витончено повертала голову та шия вислизала з моїх щелеп. Я божеволів від пристрасті. А потім почалося неймовірне… Вона сама почала намагатися мене вкусити. Це була наша Шлюбна Гра. В якій ми раз у раз намагалися вкусити один одного, але разом з тим і дозволяли вислизати з під смертельних укусів наших зубів. І лише клацання наших зубів та холодний шелест чорного, шовкового одягу у сутінках видавали нашу присутність.
Я закохався. Вона саме Та, від кого я зажадав продовження свого роду у цьому Несвіті.

Після наших ігрищ, ми з насолодою пили кров землянина. Нотка страху в момент смерті, лише додавала його крові пряності. Навіть той факт, що він був неживим, не зіпсувало страви. Відмінне мистецтво кухні — коханій сподобалося.
Опісля — я освідчився. А вона сказала — Так.

— Коханий, ти мені подаруєш живого людянина? Вони просто неймовірні. — її очі світилися сірим відблиском в темряві.
— Так кохана, як тільки земляни відправлять нову партію консервованих людян, — здається, що моє серце ніколи не знайде спокою. — Але ж сама знаєш, це відбувається не так часто, людяни рідко літають крізь наш простір Несвіту…
— Чому, ми не можемо просто їх вирощувати на фермі? — вона була просто неймовірна.
— Ми пробували, проте в домашніх умовах вони переважно не виживали, та й на смак такі собі. Людяни то вимогливий вид, їм необхідно створити специфічні умови для зростання, особливий корм. Та й для того, щоб виростити дорослу особину, потрібно багато часу. А вони такі галасливі. З доставкою простіше, — моя кохана дивилася на мене як на шеф-кухаря людянської кухні. — Існує ціла планета, де людяни самі себе вирощують та час від часу відправляються в безмежжя космосу тисячами транспортних космольотів, деяка частина з яких прагне підкорити наше чорне сонце Несвіту. Ось тут і працює наша служба доставки.
— Коханий, — клацнувши зубами біля моєї шиї прошепотіла моя подруга, — А як ти їх готуєш? Поділишся секретом своєї кухні?

Вона лежала в мене на руці, а я її обіймав. В цю мить я був готовий розповісти про всі свої секрети:
— Зазвичай служба доставки накачує землян до стану овочу. Проте в мене є там зв’язки й на моє особисте прохання, вони лише притуплюють відчуття доставленої мені жертви, — кохана лише задоволено муркотіла під боком. — А потім я буджу людянина та починаю з ним спілкуватися. Важливо наситити його кров нотками страху, та вчасно відібрати його життя. Занадто потужний страх зіпсує страву. А стан овочу, позбавить пряного смаку крові. Варто бути психологом в цьому процесі. Це особливий секрет моєї кухні…

Раптом, моя кохана вихопила з-під складок свого шовкового плаття бластер та направивши на мене прошепотіла:
— Міжгалактична федеральна поліція, не рухатись!

Я здивовано заклякнув.

— Але ж ми разом пили кров людянина…
— Так! Готуєш ти надзвичайно, проте це не зменшує твоїх злочинів перед Несвітом.
— А як же наше майбутнє? Наші діти?
— Ви звинувачуєтесь в контрабанді розумного виду життя, що за нинішніх обставин масового підкорення космічного простору, вже призвело до небажаної уваги людян, та може призвести до виявлення людянами Несвіту.

Її бластер впирався мені в груди, проте моє серце було розбитим. Кохання всього мого несвітянського життя, щойно зруйнувала моє та своє майбутнє. Як їй було довести, що це лиш людяни?

— Про яке “розумне життя” йде мова? Так собі — балакуче м’ясо, — я був розгубленим і це послабило увагу моєї коханої.

В наступну мить, я вибив з рук бластер та припав зубами до шиї. Шалений стукіт пульсу коханої знову важкими молотами лунав в моїй голові. Але цього разу, вона не опиралася та була відкритою. Її ніжна шия віддзеркалювала в моїх очах.
Я припав зубами до плоті моєї коханої жінки. Ніжно встромив свої зуби у вену, що пульсувала на шиї, зробивши два малесеньких отвори.
Ковток. Кров холодна та п’янка. Мене накрило пеленою, я заплющив очі…
Коли ж я опам’ятався, кохана пила венозну кров з моєї шиї, тримаючи рукою свої рани залишені мною. Нехай так. Не хочу опиратися, нехай вона мене спустошить.
Проте після декількох ковтків вона зупинилася, подивилася в мої очі та посміхнулася:
— Я стану матір’ю твоїх дітей, але ти будеш обережним і людян будеш замовляти лише до нашого столу та лише на свята.

Ну як я їй міг відмовити? Це було несвітянське кохання.