Творча мрія

Складно бути художником. Я зараз не говорю про художників, які постійно використовують фото референсів для своєї роботи або навіть сучасні технології, як-от штучний інтелект, а про тих, хто творить своє, щось нове. Про тих, хто пише з натури, як у давнину. Зараз, на жаль, для цього використовують фотографії, і тому мало хто захоче позувати три дні з перервами, або більше одного дня без перерв.
Тому зараз я стою у своїй сірій майстерні й самотньо дивлюся на біле полотно. Воно чисте, як душа тієї майбутньої дівчини, яку я хочу зобразити на ньому. Я вже довго шукаю таку, але хочу, щоб ця душа сама загорілася бажанням, щоб її написали. Дівчина, яка готова буде відмовитися від сучасності на деякий час і оголити своє серце переді мною. Більшість з тих, з ким я знайомився, подумавши, що вони підходять на роль моделі, просто сміялися. Сміялися мені в обличчя і жартома говорили: «Ти що. не можеш просто сфотографувати мене, а потім показати свою картину?» Після таких слів я сидів ще хвилин десять і просто йшов додому. Я розумів, що їх душі вже не врятувати, та і не хочеться псувати те білосніжне полотно їх темними серцями.
Вони не розуміють, як це. Це те саме, що заборонити письменнику рукописи, відібрати у нього ручку й папір, дати шанс писати тільки електронно. Це те саме, що відібрати у музиканта його інструмент і дати створювати тільки штучні звуки. Це те саме, що замінити всіх танцівників та акторів на механізми. Вони не розуміють усіх страждань творчих людей сучасності. Я вважаю, що сучасні інструменти повинні тільки допомагати, а не замінювати творчість. Я розумію, що раніше це було складніше, але оцінка цих виробів була набагато вища. Люди розуміли, що це тяжкий труд і не боялися витратити час і гроші на це.
Я вже майже зневірився знайти ту чисту душу, але в один день зустрів її… На виставці й вона дивилася на портрет з напівоголеною дівчиною, яка просто прикривалася лляним простирадлом. Я побачив вогник у її очах, той самий, який шукав роками. Підійшов познайомитися та запросив у кав’ярню. Її звали Міра — прекрасне ім’я. Запитав, що саме їй сподобалося у портреті, відповідь цієї неймовірної дами була незабутня: «Це справжня творчість, і неважливо, скільки вона зайняла часу. Робота найвищої якості, можна сказати справжній шедевр». Саме в той момент я подумав: «Ось вона!» Ми добре провели час, а під кінець я запропонував їй зробити таку саму роботу, сказав, що хочу бачити саме її своєю моделлю. Вона загорілася ще більше, ніж коли просто дивилася на той витвір мистецтва, і пообіцяла знайти час для цього. Ми обмінялися номерами, і я чекав її. Це очікування було, напевно, найдовшим за всі роки. Міра сказала, що на наступному тижні прийде, і весь тиждень вона буде у мене. Буде моєю моделлю!
Вона безперервно позувала по п’ять годин у день, я писав. Писав з такою жагою, що боліли зап’ястя, але я не хотів зупинятися. Міра була прекрасною: довге рівне волосся спадало на білосніжну шкіру; біле простирадло прикривало інтимні місця, але об’ємні напівсфери грудей усе одно визирали, що робило цю героїню справжнім скарбом; сірі, як ця кімната, очі дивилися мені прямо в душу; довгі вії злітали, наче пір’їнки при найменшому подиху; гострі скули розрізали проміння цієї майстерні; і цей маленький носик так гармонійно завершував картину. Вона була худенькою з рівною осанкою, вузькою талією, довгими ногами. Мені інколи здавалося, що ця дівчина просто ангел або плід моєї відчайдушної уяви.
Ми робили перерви тільки на доставку їжі, сон і душ, хоча інколи навіть цього всього не хотілося. Увесь інший час кипіла робота. Усі витрати я взяв на себе, від неї потрібна була тільки її самотня душа на тлі моєї майстерні. Спочатку я хотів їй зробити зручне місце, і тому підготував диван, але вона сама захотіла сісти просто на підлогу моєї сірої майстерні на фоні стін. Насправді — це саме те, чого я хотів, вона наче читала мої думки і зробила так, тому мені просто знесло голову.
Ми майже не розмовляли посеред процесу, повністю поринувши в атмосферу. І нарешті, після тижня роботи, я завершив картину, яку мріяв написати все своє життя. Мені здавалося, що я впав у транс, поки творив. Полюбувавшись нею, мене поклонило в сон від безсилля. Останнє, про що я подумав: «Тепер і не шкода буде померти».
Прокинувся я вже посеред ночі, а дівчини слід простиг, наче її тут ніколи і не було, тільки одиноке біле простирадло лежало на підлозі. Зателефонував їй, але номер не існував, але картина… На ній вона була, і її сірі очі так само, як і в житті, дивилися прямо в душу.
Більше я її ніколи не зустрічав, номер так далі й не існував, але, навіть якщо за цю картину я продав свою душу, я ні про що не жалкую. Можливо, я ненароком ув’язнив ту молоду чисту душу в полотні. Думаю, вона мене пробачить, адже ця картина шедевр!

Молодий хлопець прочитав ці листи та подивився на картину, і вона справді була шедевром, але її навіть не пошкодив час. Тут точно щось було не так, адже вона з цими листами передається і продається вже в десяті руки і ніде довго не затримується. Художник так і не був відомий, залишився всього його підпис і рік виготовлення картини, а ця дівчина знайома під ім’ям — Міра. Така сама назва була дана картині. Цій картині на фоні сірої майстерні, на білому полотні з самотньою чистою душею на ній…