Непереможний

Фактично, він був непереможним. Знаєте цю мить тріумфу від власної міці, екстаз від перемоги і перетину фінішної лінії? Захват від розуміння: я зміг, я зробив, я витримав. Бажання сміятися, кричати щосили і танцювати. Так от, він такого не відчував.
Еллаз мовчки дивився, як натовп навколо шаленіє. Напевно, приємно було відчувати хоча б щось. Чи не тиснуло їх усвідомлення, що перемога належала не їм, а залитому потом і зовсім трохи кров’ю юнакові посеред арени? Суспільство ніколи не бентежили такі дрібниці, тож Аз востаннє глянув на ледь живого суперника (таки живого, про що свідчили поодинокі судомні рухи), стряс затерплі пальці, особливо лівої руки, і з напруженою прямою спиною рушив у сторону воріт-входу. Безконтрольна юрба продовжувала свистіти, верещати, пищати і штовхатися — але це було десь там, за межами арени, на безпечній відстані від загнаних звірів, себто проданих ради забави чарівників.
Здавалося, яким чином можна продати чарівника? Він же могутній по своїй суті, сила мала б захистити його від таких ситуацій. Проте у світі, де панували гроші, де владу не цікавили катаклізми, спричинені ненавченими чарівниками, існувало так багато бідолаг з низів, які не мали змоги підкорити свій дар, які могли необачно впасти у боргову яму і перечепитися об боргові клятви… Які згодом закінчували посеред арени з тонким татуюванням змії на шиї — не скинеш, не виведеш і позбудешся хіба разом з головою. Деякі справді обирали цей шлях, але Аз чи то надто позитивно мислив, чи то надто боягузливо — чекав дня, коли мітка боржника, що обмежує дар до ганебних 30%, зникне разом із цим місцем. Він мав шанс і хотів ним скористатися.
— Ну що, виродку, знову зменшив нашу дружну сімейку? — Аз лиш байдуже мигнув поглядом по злісній беззубій посмішці Кела. Попри юний вік — якихось тринадцять зим — він зумів заробити авторитет серед уярмлених. Щоправда, перед тим утратив половину своїх зубів, але не втратив і половини своєї пихи.
Мут штовхнув плечем низькорослого Кела, коли підходив до свого друга, і зовсім випадково підпалив рукав «лідера». А тоді всміхнувся до Еллаза:
— Сьогодні в нас м’ясо на вечерю?
«Власник» Аза давно увів правило: якщо юнак вбиває свого суперника, то отримує цілу порцію тушкованого м’яса. І яким би байдужим і задубілим не видавався юнак, він цінував розуміння й тепло, з яким до нього ставився чорноокий Мут. Тож порцію вони з’їдали на двох і на душі ставало якось легше.
— Він вижив.
Проте друг не засмутився, лише закинув руку на Азове плече і потягнув до їхніх «келій». А як ще називати місце, де з розваг були лише сон і моління про швидку і безболісну смерть?
Звісно, краще було б не вбивати своїх суперників на арені, хоч натовп від того шаленів. Уярмлені щиро вірили, що Аз отримує насолоду від споглядання останніх подихів, і не те щоб юнак коли-небудь заперечував, та… Він був наймогутнішим серед них, із тим найпопулярнішим для ставок, але все ж залишався лише ненавченим — недочарівником. Його сила вибухала й летіла рваними променями, але зовсім ігнорувала благання мозку зупинитися. І десь після третьої смерті суперника він змирився. З того часу його полум’я посиніло, клекотіло в грудях ночами, утім, слухатися не почало.
Таких — полум’яних — серед уярмлених було лише двоє: він та Мут. Можливо, саме через це друг міг дозволити собі ігнорувати Кела, а часто навіть насміхатися з нього. Божевільного Мута боялися, хоч і трохи менше, аніж вбивцю-Аза.
Шлях до келій складався з цілковитих тунелів і вузьких коридорів-переходів. Лабіринт, який кожен з уярмлених знав напам’ять. Вони всі потрапили сюди із власних причин: Кел, наприклад, захопився азартними іграми, а його права рука, Мел, побився з вартовими міста і ті здали його «власникам». Аз уліз в борги, аби порятувати молодшу сестричку з лещат хвороби, а Мут… Мута продали батьки, коли дар тільки-но проявився; йому було якихось дев’ять років. Аза досі дивувало, як другові вдалося виживати в цьому безладі цілих сім безмежних літ. Утім, це саме з появою Еллаза вбивства стали буденністю, до того таких безконтрольних (як вірили інші — безжальних виродків) не попадалось.
«Можливо, у твоєму роді був хтось зі знаті», — десь тоді, коли Аз ридав на плечі Мута після перших летальних випадків, друг замислено пробубнів цю трохи дику, але доволі логічну думку. Проте знать ніколи не покидала своїх дітей — через низьку народжуваність чарівників із сильним даром і цінність крові. Адже в цьому світі право на гроші підтверджувалося лише силою і правом крові. Аз не знав свого батька, здається, мати і сама не знала («у нас було всього декілька місяців разом, а потім він пішов, так і не дізнавшись про тебе, любий»). Хай би що це означало. Мати теж пішла — навічно — незадовго до четвертого дня народження Маріки.
— Ти чому такий замислений? — Мут звертався до друга вже не вперше, та тільки зараз Аз зреагував.
— Так от думаю, похвалять мене за перемогу і виграні ставки чи шибануть струмом за живого суперника.
Юнак не жартував. Покарання від «власника» нагадувало удар блискавиці, але в рази менш смертельний. Мітка обмежувала резерв чарівника на 70% — незалежно від його розмірів чи бажання «власника», але водночас давала кредитору право карати: за несплату боргу, за різкі слова чи за непослух. Кожен використовував на свій розсуд, хтось навіть з часом убивав цими покараннями уярмленого, який втратив користь… чи здоровий глузд.
— Залежить від ставок, мій вогняний друже, залежить від ставок.
Мут теж схилявся до другого варіанту. На щастя, бійки на арені відбувалися раз у декілька тижнів (та і те не щастило лише двом-чотирьом уярмленим, поки натовп ще мав гроші), інакше Аз або постійно давився б м’ясом, або доволі скоро збожеволів би від болю.

****

Мут не здивувався, коли Аз серед ночі навшпиньках зайшов до його келії. Друг не спав — чекав. Він добре пам’ятав, який сьогодні день. Ніч.
— Скоро вже рік, як ми знайомі…
Еллаз мовчки всівся біля Мута, притиснувшись спиною до холодних стін кімнати. Він зіперся потилицею на шерехате каміння, божевільний у потребі затиснути сльози назад в очі. Темрява ховала все це, окрім важкого дихання юнака і тепла від руки друга на коліні.
— Розкажи, якою вона була.
І Аз зірвався. Мут знав, що найважливіше зараз для друга — не забути. Пам’ятати, якою доброю і красивою була його сестричка, як вона радісно сміялась, коли вдавалося зав’язати рівний бантик, як міцно стискала долонькою руку старшого брата, коли лякалася грому, і як ховала обличчя на його грудях, коли часом ночами просилася до нього — аби врятував від жахіть.
— Їй не вдавалося ніяк вимовити «л». Арі так мило стискала кулачки і хмурила брови, коли я насміхався з цього. Знаєш, я ж Аз саме через неї… Через її «Еаазе» і заплакані очі.
Мут ніколи не бачив Маріку, уярмлені виходять з келій тільки на арену, але чомусь так чітко уявляв русокосу, як її брат, дівчинку років семи з милою родимкою на лівій щоці.
— Знаєш, у неї такі очі цікаві… були, — щось стиснуло Азові груди, але він ковтнув і продовжив: — і не зелені, і не блакитні, якісь плутані, але такі світлі… Вони чомусь завжди сміялися, коли Арі говорила. У неї ж був лише я і трохи нечітких спогадів про матір.
Муту не потрібно було світло, щоб знати, що робить Аз. Він крутить тонкий пошарпаний перстень на мізинці правої руки. Перстень його матері, єдиний матеріальний спогад про неї. Насправді Мут так і не знав, що сталося з батьком Маріки. Аз ніколи йому не казав… Як і те, чому Еллаз не спробував виплатити борг до кінця терміну домовленості. Хоча останнє… Мут підозрював, що друг просто не встиг усвідомити, що хоч світ його рухнув, борги продовжили існувати. Чи міг здатися чарівник такої сили? Усе ж він був лише п’ятнадцятирічним юнаком.
— Муте, але найгірше навіть не те, що її вже немає. Я вірю, що вона щасливо бігає десь біля матері. Але я…
Мут притиснув голову друга до свого плеча і старався не зациклюватися на звуках його ридання. Чомусь Аз потім снився йому саме таким. Справжнім. Зламаним, як і сам Мут. Боліло десь між ребрами, вогонь ніби випікав нутрощі, так хотілося мстити за кожне тремтіння друга і за кожен спогад самого хлопця. Мстити цьому клятому світу за існування болю, жорстокості і потреби виживати. За болісну смерть маленької Маріки від хвороби, яку знать могла б вилікувати за тиждень і з якою Аз боровся місяцями.
— Але я не пам’ятаю її останніх обіймів, Муте. Вона стирається з моєї пам’яті. Я все менше пам’ятаю її… і все більше… їх.
Мут ніколи не вбивав. Він не знав, як це: бачити, як груди суперника більше не здіймаються, бачити страх і розпач в очах навпроти, бачити, як ці очі скляніють. Знати, що саме ти припинив чуже існування. Жити з цим і марити чужим відчаєм. Але Мут пам’ятав відчайдушний погляд Аза після першого летального випадку. Коли його хай зламаний, але ще живий друг перетворився на живого мерця. Ніби саме він тоді перестав дихати, а не інший уярмлений. Дивом стало лиш те, що Еллаз не збожеволів. Напевно.
— Знаєш, мені здається, це покарання. За кожне забране життя я відплачую якимось спогадом. І все частіше це Арі… А без Арі моє серце холоне.
Перший рік без сестри Аз провів у цих келіях і на арені. Мут хотів вірити, що наступні річниці смерті сестри друг проведе на волі. Мут не мав до кого повертатися, проте чомусь чекав і виживав всі ці роки. Аж поки не з’явився серед уярмлених змарнілий Еллаз — юнак, який попри холодну вдачу цінував бажання Мута палати — їх єднав вогонь, от тільки якщо в Аза він ледь жеврів блакитно і смертоносно, то Мут палав нестримно і жагуче — він насолоджувався кожним жартом і кожним вдихом. Хай навіть і серед цього каміння.
— Пам’ятаєш, який у нас план? — спитав Мут у притихлого вже друга.
Аз жодної миті не забував, що вони плекали надію. Надію на вихід і порятунок. Адже мітки існують лиш доти, доки існує договір — завірена клятва. Бо ж насправді це не власний дар проклинав власника, як звикли думати, а воля кредитора… І Аз був тому доказом. Він не просто брав гроші в борг, як більшість уярмлених, а мав домовленість із «власником» — Еллаз відпрацює йому всі кошти, витрачені на порятунок Маріки. І він матиме на це місяць після одужання дівчинки. Одужання — не смерті. У момент, коли накладали мітку, він і не згадав, проте потім… коли біль від утрати трохи притупився. Юнак знав, що його лишень надурили, проте татуювання не зникало.
Мітка не зникла і пізніше, коли — хлопець точно знав — усі гроші, і навіть відсотки від боргу, повернулися завдяки ставкам від глядачів арени до «власника». І жодні брехливі відмовки того не звучали переконливо. І врешті цей виродок зізнався, що Аз застряг тут до смерті — і якщо не буде рипатися, то ця смерть настане не скоро. Прийшлось притихнути. І розвивати резерв.
Останнє вже було ідеєю Мута. Якось йому пощастило перемовитися парою фраз із чарівником, який долею випадку потрапив у ці стіни. Надрідко у борги падали навчені керувати силою… Він збожеволів — одне покарання знищило його спустошене від заблокованого дару тіло. Проте Мут встиг довідатися, як збільшити внутрішнє джерело чарів.
Тож хлопці щоночі — день за днем, тиждень за тижнем — потроху нарощували свої сили, щоб однієї щасливої миті знищити. Чи то «власника», чи то віднайдені договори, чи то ще якісь матеріальні втілення їхніх кайданів.
— Я лишень знаю, що колись ми вдвох відкриємо школу для чарівників.
Аз знову зіперся головою на стіну. Скривив губи, почувши тихий сміх Мута.
— А гроші ми де на це візьмемо?

****

Того дня Аза чомусь нудило. Вони з Мутом мали вже декілька успішних вилазок на територію келій, особливо поблизу спільного для всіх «власників» (а їх тут було троє) кабінету. Уже цієї ночі вони вирішили ризикнути і залізти у сам кабінет — логіка була проста: після бою двоє виродків святкуватимуть заробіток десь у шинку чи борделі, а третій проклинатиме їх (і свого уярмленого) десь на іншому боці міста, подалі від насмішок.
Сьогодні Аз мав битися із задерикуватим Мелом, тож Кел ненавидів і кляв юнака нині сильніше, аніж зазвичай. Звісно, шанс, що Мел виживе, існував, як і той, що Аз вперше програє… Проте «лідер» щиро вірив, що вбивця-Аз мститиме за всі образи і бійки дорогою до келій.
Юнак вийшов на арену першим, мовчки озираючи поглядом натовп виродків — ще потворніших за «власників», бо ті хоча б влаштовували бої уярмлених ради грошей, а глядачі тільки отримували збочене задоволення. Юрба гуділа, свистіла… Еллаз же згадував чомусь звуки тріумфу, коли його суперник падає замертво. Такі «овації» здіймали лише його бої. Юнак навчився розрізняти емоції трибун за цими звуками… Зараз вони заревіли з ентузіазмом — Мел вийшов на арену.
Проте погляд Аза вихопив на нахабну фізіономію забіяки, а легку усмішку Мута. Цього ніколи не мало статися. У них був один «власник».
— Сьогодні хтось грошовитий і статусний забажав бою вогняних.
В Аза перехопило дихання, ніби могильна плита стукнула по грудях. Його ніщо не змусить напасти на друга.
— Дамо їм шоу? — Мут тим часом іронічно оглянув натовп. Де-не-де виділялись маски — хтось приховував своє обличчя, проте все ж не соромився бути тут.
— Муте… я не зможу.
Друг замислено створив трохи вогню навколо долоні. Вони прекрасно розуміли можливості один одного. І Мут знав, що Аз не зуміє спинити свою силу. Свій зрощений ними дар.
А натовп тим часом почав злитися. Аз отримав удар блискавиці за відсутність бою. Мут стривожено підскочив і підхопив друга від падіння.
— Азе, ми маємо дати шоу. Інакше загинемо обоє.
Мут злякано вивчав вираз обличчя друга, усе більше жахаючись від усвідомлення, що ці втомлені очі і ці похилені кутики губ — ознаки приреченості і смирення. Він вибрав померти разом.
— Азе, я благаю, живи і вирвись звідси. Інакше хто створить школу для чарівників? Хто покладе цьому кінець?
Та натовп уже шаленів, і обидва отримали по удару блискавиці. Якщо дійде до четвертого — Аз спокійно паде замертво. Уперше всі ці виродки програють свої ставки. Вони мріють побачити смерть Мута.
…Школа? Кінець цьому?
— Ми можемо спробувати і без школи.
Фактично, він справді був непереможним. А «власник» — передбачуваним. І коли для третього покарання той, розлючений і ледь не з піною біля рота, вибіг на арену, Аз відпустив свою ненависть, свою лють і весь накопичений біль. Він став перед Мутом, аби хоч якось віддячити за всі теплі обійми і слова. І дозволив вогню поглинути себе. Остаточно.
Мут навіть не встиг попрощатися.

Того вечора арена вигоріла до тла. Як і третина глядачів — найбільш охочих роздивитися чужу смерть і найменш швидких. Ще третина отримала напам’ять милі опіки. Виявилося, що зі смертю «власника» мітки боржників таки зникають. Також виявилося, що вогняні чарівники здатні ставати полум’ям.
Сни Мута ще довго захищатиме підібраний з попелу перстень Аза. Його вогонь підтримуватиме впевнений погляд друга — за мить до возгорання. А коли його віра у власні сили гаснутиме — хлопець вечерятиме тушкованим м’ясом. І хоч сльози псуватимуть звичний смак, на душі ставатиме якось легше.
А ще Мут ніколи не забуде останні слова Аза. «Я зможу тебе захистити».