“Відбиток Сну”

Вона вірила, що вони обов’язково ще зустрінуться
Її віра у цю зустріч крепла з кожним днем
Туга її була голосніше за тишу
Проходили тижні за тижнями _вона вірила, що ще раз побачить його очі
Але настав той чорний день і та звістка немов як стрибок у прірву
Тепер вона знає, що вже ніколи його не побачить
І тільки надія жевріє: вона обов’язково зустріне його знову
Але десь на широті інших галактик…

Розділ 1. Неминуче безповоротне.

– Візьми мене за руку міцніше і не відпускай. Хочу пройти якомога подалі вглиб території. Хочу побачити селище щасливих людей, де немає горя, розпачу та хвороб. Хочу побачити різнокольорову райдугу, де краса метеликів перехоплює подих – мрійливо, але з непідробною впевненістю, промовила дівчина.
– Добре. Але я не знаю туди дороги, моя мила. Я думаю такого місця не існує на цій Планеті – відповів хлопець.
– Існує – навідріз відповіла Соня Марку.
– Прокидайся, сонечко – десь ледь чутно доносилось до дівчини. – Прокидайся, вже ранок. Прокидайся, щось дивне відбувається довкола – повторював чоловічий голос.
– Не хочу, Марку – відповіла крізь сон Соня – це мій найкращий ранок мого нового життя, моєї свободи від обставин та буденності. Цей прекрасний сон цьому доказ – перевертаюсь, пробурмотіла дівчина.
Через мить дівчина прокинулась. Це був лише сон, але ж який позитивний та такий добрий. Посмішку дівчини, з якою вона прокинулась, швидко змінила розгубленість.
– Що відбувається, Марку? – тривожно запитала дівчина.
– Я не знаю, але впевнений щось серйозне.
Навколо запала ніби якась божевільна темрява, яка розривала кімнату на шматки. Суцільний страх скувавав тіло. За вікном чулось бахкання. Зарево від взривів заповнювало світлом весь простір кімнати. Спалах. Ще один, а потім ще один. Серце колотало гучніше за кроки, якими Марк міряв кімнату.
– Здається почалось – сказав він. – Те, що ми так усі боялись врешті-решт таки почалось.
Війна почалась неочікувано та швидко. Тоді я була наївною і не розуміла: чому усі кудись біжать за вікном? Що це за вибухи? Я просто сиділа мовчки і ловила кожен крок Марка очима. Я чекала, що він зараз дасть мені якихось конкретних вказівок діяти, але він не говорив нічого. Через пару хвилин опанувавши себе, я заставила себе піти в іншу кімнату до Марка і почати розмову. В ту мить я ясно розуміла лише те, що почалась війна і це вже безповоротно.
Дівчина зайшла в кімнату, на мить абсолютно не розуміючи, що вона тут робить. Посередині кімнати Соня побачила Марка, який сидів за столом і щось писав. В ту хвилину між ними була якась дивна стіна. Вона хотіла підійти ближче до нього, але не наважувалась, але тишу перебив його голос.
– Слухай мене уважно, Соню. Ти, напевно, вже зрозуміла, що почалась війна. Саме те, що ми усі так боялись. Треба зберігати спокій і не втрачати розум. Зараз треба бути згуртованими як ніколи. Жодної паніка, добре Соня?
– Що ти робиш, коханий – запитала дівчина. Вона не розуміла як можна бути таким зібраним в таку мить. Звичайно вона не хотіла жодної метушні прямо зараз, але як можна бути таким зібраним як Марк, вона не розуміла.
– Я маю бути там. Це моє рішення і я точно знаю, що про це не пошкодую. Це мій борг перед державою. Я маю стати на захист держави, я не хочу, щоб ворог прийшов до мене додому, а отже, я маю поповнити лави захисників. Я свій вибір зробив. Я хочу чесно відповідати на питання: “Що я робив, коли в наш дім постукала війна? Передусім я хочу бути чесним із собою. Я прекрасно усвідомлюю, якою може бути ціна, але я готовий до цього”. Сподіваюсь ти зрозумієш мене, і може не зараз, але колись.
– Але – розгублено промовила Соня.
– Жодних але – відрізав Марк. – Збирайся, ти їдеш до друзів закордон. Слава богу тривожна валізка в тебе готова – він рішуче продовжив.
– Але, я не хочу нікуди їхати без тебе. Я хочу залишитись вдома – відповіла Соня. – Я не хочу закордон до друзів, я не хочу на Захід країни до родичів. Я не хочу нікуди їхати. Це моє рішення і ти мене не переконаєш – відрізала дівчина.
– Добре, але ти мою думку знаєш – спокійно промовив хлопець і почав збиратись до військкомату.
За лічені години Марк отримав зброю і відправився з іншими учасниками тероборони на місце дислокації. Дорога в Гостомель була довгою та небезпечною із-за обстрілів та взривів. Краєвиди довкола були не гірше декорацій з фільму жахів, тільки це було по-справжньому.
З висоти будівлі Марк зі своїми побратимами побачили багато білих куль, це були сліди від парашутів. Вдалечі чувся звук від гелікоптерів. Це була висадка ворожого десанту. В цю мить ми усі зрозуміли – почалось! Ворог дуже швидко наближався і ми розуміли, що зараз почнеться запеклий бій, який може стати для багатьох білетом в одну сторону. В ту мить не було страху за себе. Було бажання якомога швидше вибити ворога, як би важко не було.
Тиждень за тижнем минав час у запеклих боях. Протистояти ворогу було важко не лише тому що їх особовий склад переважав в рази, але ще й тому що вони були озброєні на декілька порядків краще. В таких боях Марк втрачав кожного дня багато побратимів, яких раніше навіть не знав, але які стали близькими за дуже короткий час. В таких боях він бачив, як його бойові друзі зазнають поранень та каліцтв. Він усвідомлював, що ці спогади ляжуть вантажем на дні його душі, але звертати назад не можна було. В одному з боїв Марк отримав важке поранення і чекаючи допомоги від побратимів, він нерухомо лежав і дивився в небо. В ту мить в його голові прокручувалось багато слайдів і одне питання роздирало його: «Невже це кінець для мене?» Він згадував своє дитинство, своїх бабусю та дідуся, які померли та про свою ніжну квіточку Соню. Він лежав і дивився на небо. Його роздуми віднесли його кудись далеко від цього місця. Його думки путались в голові і ставали рядками вірша.

Коли мені дуже-дуже важко, боляче та здається, що я не
я піднімаю голову вгору і починаю гратися із небом
В ці моменти я торкаюсь до тих, хто назавжди пішов у вічність
Я знаю, що там є ті, хто мене сильно любить і оберігає
Ті, хто дощем змивають сльози та сонечком малюють посмішку на обличчі

Отямившись Марк зрозумів, що він перебинтований лежить в якомусь дивному місці. Це був барак, в якому запах гнилі та вогкості не давав думати ні про ще інше, як тільки про пошук виходу звідси. Разом з ним були і інші побратими, які після чергового бою, потрапили у ворожий полон.

Розділ 2. Марево страху

Після днів сумбурних подій та відсутності будь-яких новин про Марка, Соня відчувала як поступово здається. Жодного повідомлення вона не отримувала від хлопця, що стало приводом для тривоги. Навіть довгоочікуваного «плюсик» в кінці дня не відвідував монітор її телефону вже декілька днів. Але вона вірила, що нічого серйозного не сталось і це лише проблеми із зв’язком. Надія була сильніше за страх, але вона відчувала як стає безсилою перед невідомістю. Тишу перервав дзвінок. Це був Максим, побратим Марка. Він повідомив Соні, що Марк поранений, але потрапив після засідки в полон з іншими військовими. Дівчина видохнула з полегшенням після почутого, бо її Марк був живий. Вона знала, що він живий. Її внутрішній голос постійно їй про це нагадував.
Вже було пізно, тому Соня вирішила відкласти телефонні дзвінки у відповідні служби задля отримання хоч якоїсь інформації про перебування її коханого. Відправивши пару смс-повідомлень родичам Марка, дівчина спробувала поспати. Це була дивна ніч, дивне відчуття, де тривожність змінив страх, який не давав розслабитись. Соня пам’ятала як Марк казав їй, що найгірше, що може статись крім смерті, це ворожий полон. Дівчина багато читала про полон і чудово знала, що роблять там з українськими захисниками і тому сильно переживала. Спокою їй не давав також той факт, що Марк був ще поранений і це ускладнювало його становище. Порахувавши до десяти – Соня заснула.

– Привіт, Марк! – весело промовила Соня. – Я тебе тут вже зачекалась. Де ти так довго був?
– Мене довго не відпускали – промовив хлопець і продовжив – тобі краще не відвідувати мене більше. Не хочу, щоб ти бачила мене в такому вигляді.
– Але я не можу не знати як ти – заперечила Соня – я хочу і буду відвідувати тебе стільки, скільки потрібно. Як провів цей день – змінюючи тему, поцікавилась вона у Марка.
– Сьогодні крізь решітку на вікні я побачив метелика і стало так легко на душі. Цим метеликом була ти. Я відразу згадав про нашу країну мрій, про тебе та про все те щастя, що ти мені подарувала. – промовив хлопець.
Після чергової розмови з вертухвями, Марка привели в камеру і кинули на підлогу. Трохи оклигавши, хлопець підвівся і сів на полу підпираючи стіну. Довкола було сиро та сіро. Сил було катьма, тому переселився себе хлопець перемістився на койку і впав. Щоб не мучатись від болю, який прострілював усе тіло, Марк якомога швидше заснув. Йому наснилась казка, в якій був лише він та його кохана Соня. Він був іноземцем в іншій країні, про яку йому так багато розказувала його дівчина. Тут було все гармонійно поєднано: всі частини поєднувались в одне ціле в світ, який по-своєму був різнобарвний та безликий, але неперевершений, різноманітний та досконалий. Він бачив чудові місця наче у сказках Ганса Крістіана Андерсона. Це була та сама чудова Данія, про яку так багато розповідала йому Соня. Найбільше йому подобались вітряки, які були величними та міцними. Вони не лише ганяли вітрові потоки, а й були смиренними прикрасами полів, серед яких вони розміщувались.
Він тримав Соню за руку, яка безупинно показувала йому нові місця. Безсумнівно в ту мить йому було спокійно.
– Куди ми їдемо – запитав Марк у Соню, сідаючи на поїзд.
– Ми їдемо в місце, де зустрічаються два моря: Балтійське та Північне. Вони стояли на березі моря і взявшись за руки, просто стояли і дивились вдалечінь. В такі моменти не потрібно було жодних слів. Розмова відбувалась думками та ніжними поглядами закоханих. – Прогулявшись по берегу ми підемо в місцеве кафе, щоб спробувати національні страви. – продовжила дівчина. – Ще я планую показати тобі інші данські міста, які мають свою історію. Я в захваті від того, що ти зараз тут зі мною і можеш розділити зі мною ці миті.
– Я теж радий бути тут – промовив Марк, продовжуючи – мені все рівно яка країна аби лишень з тобою.
Його сон перервав біль, який жадібно підбирався до всіх частинок його тіла. Найдужче боліло плече, з якого потрохи сочилась кров. Він би усе віддав зараз за турботливі руки своєї коханої дівчинки, яка б міняла йому пов’язки. Зараз його життя нагадувало одну суцільну кровоточуючу рану, але він знав, що Бог дає лише ті випробування, які ми зможемо пройти.

*****

– Таке приємне відчуття знову повернутись сюди, в місця мого дитинства та найвеселіших спогадів мого життя – промовила Соня. – Памʼятаю як кожного літа я з сестрою та батьками приїздили в гості до бабусі. Це місце завжди асоціюється в мене з домашньою випічкою бабусі та теплим морем. Ти був тут раніше? -поцікавилась Соня у Марка.
– Мені соромно зізнатись, але я ніколи до цього не був тут. Увесь час відкладав поїздку сюди, вибираючи поїздку до Одеси. В мне там родичі живуть, тому куди ми їдемо влітку було по замовчуванню – відповів хлопець і продовжив – я обожнюю море, обожнюю пляж.
– А я люблю гори, до прикладу гора Кастель. Вид с гори заворожує. Для мене це не просто неймовірні пейзажі, а й справжнє місце сили. Там можна усамітнитись – впевнено заявила Соня. – Я думаю для тебе теж знайдеться затишне місце там. Наприклад, набережна, яка вважається найдовшою на півострові. – з якимось непідробним ентузіазмом розповідала вона Марку.
– Дівчинко моя, мені вже байдуже куди їхати, хоч на край планети аби лише разом – підхопив хлопець. – Мені подобається в тобі твоя щира дитяча наївність – продовжив він. – Я ніколи нікого так не кохав як тебе і це щиро – сказав Марк.
– Я знаю це. Я це відчуваю – підхопила Соня – з тобою я можу бути собою, мріяти та не бути засудженою за дивакуватість своїх поглядів. Знаєш про що я мрію? – запитала вона у хлопця.
– Про що, кохана? – відповів Марк.
– Я мрію знайти найпрекрасніше місце на світі, де немає горя, смутку та розпачу. Місце щасливих людей, де буде затишно. Колись я постійно про це думала, але з появою тебе в моєму житті я зрозуміла, де б ми не були я вже знайшла це місце. І воно усюди, де ти. Достатньо взяти тебе за руку – переводячи погляд, вона продовжила – а про що мрієш ти, коханий?
– Я мрію про мир – не роздумуючи відповів хлопець.
– Цікаво! Але ж і так ми живемо у відносному мирі, хіба не так – запитала Соня.
– Воно то так, але коли частину твоєї домівки окуповано, то це не всиляє надії на мир – сказав Марк, і перевівши погляд на плече, побачив червону пляму, що виступала з-під кофти.
– Що це – розгублено запитала Соня – це що кров?
– Так – стримуючи біль, відповів хлопець.

Лічені хвилини і сон почав розсіюватись. Дівчина видохнула з полегшенням і радісно промовила: “Слава Богу, це був лише сон!” – Соня була засмучена, що країна мрій їй лише наснилась, але була рада що війна та полон були лише маревом вночі. Це був лише дурний сон…
Від крику дівчини прокинувся Марк.
– Що сталось? – розгублено запитав хлопець.
– Наснився поганий сон – заспокоюючи хлопця, відповіла дівчина.
Вони переглянулись один на одного і поринули в сон, розчиняючись в солодких обіймах. Кожен з них тримав в секреті свої сни: хлопець дуже хотів відвідати казкову країну, дівчина б віддала б усе, щоб знову прогулятися берегом Чорного моря десь в Криму, знову повернутись в рідну Алушту.
Спочатку війни Соня згадувала дедалі частіше цей день…

Епілог

Кожного вечора я в небо дивлюсь
В кожній зірці я бачу тебе
Кожного вечора я в небо дивлюсь
Вдивляючись в далечінь я там Бога шукаю

Кожного вечора я в небо дивлюсь
Гадаючи всіх, хто в сліпому місці
Боже, допоможи подолати страх невідомості, який підриває розум
Відчай, як розжарене вугілля
Серце переповнено думками, що сповнені надією
Я звертаюсь до неба в молитвах молю тебе

Кожного з лещат пекла дістань і додому рідних поверни
Боже, дай йому наснаги подужати всі випробування
Оберігай його та не дай йому втратити надії
Подаруй йому Божої опіки з ранку до ночі
Подаруй йому вільне небо та відчути дотик рідної землі

Боже запитай мене у що я вірю у хвилини розпачу
Я відповім тобі, що у силу молитви
Запитай мене чого я боюся, і ти дізнаєшся,
що страх суцільної невідомості найгірший в світі
Найтемніша ніч перед світанком вилікує наші серця

Боже, скільки скалічених долей?
Скільки вже тих, хто закрив очі назавжди
Не знання вводить в ступор
Чи ти живий? – сподіваюсь на це
Невідомість пробирається тишею на дно душі
Боже, дай сил пережити ці моменти слабкості
Додому швидше його поверни
Тиха розмова під скронями про те, що болить.