Білий Шкарпетковий Орден

Таємничий портал

Остап уже дві години поспіль совав туди-сюди пральні машини, старанно обстежуючи простір за ними. Підлога була слизька, пальці на руках – чорні від пилу, а нерви – як струна.
— Та це ж знову хтось жартує! — бурчав він собі під носа, витираючи піт що рясно котився з набурмосеного чола.
За останній місяць це вже третій випадок, коли шкарпетки зникали з партії, зданої до хімчистки. Але цього разу ситуація взагалі вийшла з-під контролю: зникла рівно половина шкарпеток місцевої футбольної команди. Кожна пара розпарувалася, залишивши Остапа з купою безнадійно самотніх лівих чи правих іменних шкарпеток.
— Остапе, що там? — почувся згори голос Маргарити, його наставниці, яка, схоже, тепер нізащо і ніколи не вважатиме, що Остап заслуговує бути частиною їхнього таємного ордену. Білого Шкарпеткового Ордену, до якого він так мріяв приєднатися.
— Відкриваю новий рівень магічної археології, — виплюнув він пил із сарказмом. — Нічого, крім пилу й старих ґудзиків.
— Не жартуй! Це може стати суттєвим порушенням закону збереження шкарпеткових пар, — голос Маргарити звучав суворо, як, зрештою, і завжди. — Сашко вважає, що це може бути портал.
— Портал? У пральній машині? Сашко, ти знову чогось обчитався? — не стримав своє роздратування Остап, дістаючи з-під машини клаптик паперу.
Худорлявий очкань Сашко, як завжди вбраний у м’яту клітчасту сорочку, з’явився, ніби з нізвідки. Ліхтар у його руках, як і всезнаюча посмішка, за милю тхнули самовпевненістю всезнайки.
— Усе не так просто, друже мій. Ця ситуація може виявитися прикрим результатом одного чи низки невдалих магічних експериментів. Серед яких портал не таке вже й виключення. Слухай, — він довірливо схилився над Остапом, який лежав на підлозі, намагаючись зазирнути під чергову пральну машину, — ти ж чув про Амулет Локалізації?
— Той, що ти вчора на кухні показував?
— Ні-і-і, той, що я знайшов у старій шкарпетковій коробці, — дав загадкову відповідь Сашко.
Остап насупився, намагаючись приховати роздратування, але його увагу привернув дивний візерунок на клаптику паперу. Намальована схема нагадувала дивну карту – звивиста лінія, яка закінчувалася символом у формі шкарпетки.
— Що це? — вихопив у нього з рук клаптика Сашко і завмер на місці аж сяючи щастям, так, ніби, щойно виграв мільйон у лотерею.
— Ого, Остапе! — Маргарита, яка раптом з’явилася поруч і вихопила папір у Сашка теж невимовно зраділа. Її очі загорілися. — Це ж… це інструкція до амулету!
Вони знайшли амулет у шафі минулого тижня, поклали його на полицю, але всі вважали, що це чергова іграшка Сашка. Тепер же він світився блідим синім світлом і гудів, ніби пральна машина, що зависла посеред циклу.
— Добре, нехай буде портал, — зітхнув Остап, дивлячись на магічний предмет. — Але чому саме через шкарпетки?
— Це ще одне велике нерозгадане питання нашого світу, — сказав Сашко. — Але ми точно маємо це перевірити.
— Утрьох? У магічний світ, наповнений шкарпетками? — перепитав Остап, не вірячи, що озвучив цю дурню.
— А ти думав, у нас є кращі ідеї? — загадково усміхнулася Маргарита.
За мить навколо амулета уже вирував вихор. Підлога затремтіла, пральні машини почали видавати тривожний гул. Світ перед ними розчинився в яскравому спалаху, і вони опинилися в якомусь зовсім іншому місці.
Нарешті Остап зміг оглянутися, перед ними простягався дивний пейзаж: пагорби, вкриті шкарпетковими деревами, на яких росли вицвілі та новенькі шкарпетки. Під ногами шаруділи килими з бавовняних волокон, а далеко на обрії виднівся величний замок із розтягнутих еластичних стрічок.
— Отже, це точно не хімчистка, — зітхнув Остап, озираючись навколо.
З найближчого куща раптом висунувся “мешканець” цього дивного світу — шкарпетка із чорним візерунком, яка вміло пересувалася на п’ятках.
— Нарешті! — прокричала вона дзвінким голосом. — Ви прийшли, щоб відповісти за свої злочини!
— Наші злочини? — перепитав Остап вражено, і йому стало холодно навіть без магії.
— Так, — мовила шкарпетка. — Ви роками нас використовували, втрачали й нехтували нами. Тепер прийшла наша черга! Має бути справедливість.

Остап, Сашко і Маргарита стояли оточені сотнями шкарпеток, які зібралися на галявині. Їхній лідер, грізний Чорний Шкарпетян, піднявся на імпровізовану трибуну – стару коробку з-під взуття. Його вигляд був справді страхітливим: потертий, із діркою на п’яті, але на диво харизматичний.
— Людство довго нехтувало нами! — проголосив він. — Ми терпіли роками, але цього разу все зміниться. Ми проникнемо у людський світ і зробимо людські ноги вологими назавжди!
— Вологі ноги? — тихо перепитав Остап у Маргарити. — Це ж не так страшно.
— Ти просто ніколи не ходив у мокрих шкарпетках цілий день, — відповіла та, суворо глянувши на Остапа.
Тим часом Сашко вже встиг знайти собі “завдання” серед шкарпеткової спільноти. Він натрапив на клуб одиноких шкарпеток, які сиділи в затінку величезного шкарпеткового дерева і співали пісні. Їхній лідер, синя шкарпетка в крапочку, сумно похитувався, витягуючи сиплим гнусавим голосом чергову баладу про страждання героя-шкарпетки:
— Де ж тииии, моя пара, ти дееее?
На праааальній машині чи в старій сушарці?
Моє життя без тебе — порожній пааааакет,
Як дірка на п’ятці…
Сашко спробував їх підбадьорити.
— Слухайте, а чому б вам не знайти нових пар? — запропонував він, намагаючись виглядати максимально доброзичливим.
— Це проти нашої природи, — відповіла горошкова шкарпетка. — Кожен отримує лише одну ідеальну пару.
— Хм… А якщо ви помиляєтесь? — Сашко вже почав складати план зі створення шкарпеткового марафону побачень, поки інші займалися серйознішими справами.
Тим часом Маргарита, не витримавши чергової промови Чорного Шкарпетяна, виступила вперед.
— Слухай, старий, досить цих грізних промов! Якщо ти такий сильний, як кажеш, викликай мене на дуель. Переможеш — ми підкоримося вашим умовам. Програєш — закриваєте портал і лишаєте людство в спокої.
Чорний Шкарпетян примружився.
— Дуель? Ти ж людина. Як ти збираєшся перемогти воїна, створеного з найдосконалішої бавовни?
— Побачимо, — відповіла Маргарита, хвацько змахнула рукавом, на мить всі присутні змогли побачити на її руці татуювання у формі шкарпетки.

Налагодження шкарпеткових зносин

Дуель відбувалася на арені з натягнутої тканини. Чорний Шкарпетян виявився гнучким і спритним, а Маргарита… ну, скажімо, трохи самовпевненою. Він легко збив її з ніг, і вона, розлючена, зняла туфлю й кинула нею в супротивника, але той лише ухилився й посміявся.
— Ого, цього я не очікувала, — пробурмотіла Маргарита, падаючи на м’який бавовняний килим.
А Остап тим часом розкрив ще одну дивовижну таємницю. У глибині шкарпеткового світу він натрапив на “Капелюшковий каньйон”, де інші втрачені речі створили власні фракції. Капелюхи виглядали елегантно, але були неймовірно зарозумілими, називаючи шкарпетки “бавовняним непорозумінням”. Рукавички ж утворили військову спільноту, готуючи напад на Чорного Шкарпетяна за спроби захопити їхні території.
— Друзі, ми тут у центрі не просто конфлікту, світової війни речей! — здивовано констатував Остап, повернувшись до друзів.
— У центрі? Та ми тут єдина сторона без гнучкості, магії чи навіть банального здорового глузду, — поскаржилася Маргарита, відхекуючись.
— Ну, тобі варто говорити за себе, — буркнув Остап собі під носа.
— А може, це наш шанс, — припустив Сашко, який саме переконував строкату шкарпетку спробувати знайти собі нову пару.

Чорний Шкарпетян, стоячи на підвищенні з коробки від взуття, виголосив свою чергову промову перед шкарпетковою армією:
— Людство оголосило нам війну своїм зневажливим ставленням! Вони кидають нас у пральні машини без попередження, гублять пари, викидають нас, коли ми зношуємось! Але тепер усе зміниться. Ми змусимо їх страждати, як страждали ми. Ноги стануть вологими назавжди!
— У них з вологою якась нав’язлива ідея, — констатувала Маргарита, непомітно ховаючись за Остапа. — Хоча визнаю, мокрі шкарпетки – це пекло.
Шкарпеткові воїни зібралися в бойовий порядок, готові прорватися через портал у людський світ. Але Остап, несподівано для всіх, вийшов уперед.
— Зачекайте! — вигукнув він. — Ви не повинні починати війну!
Чорний Шкарпетян звузив тканинні “очі”.
—Хто ти такий, щоб повчати нас, людино?
— Я – Остап, член Білого Шкарпеткового Ордену (БШО). Ми віримо, що шкарпетки й люди можуть жити в мирі і злагоді.
— Ти брешеш! — проскрипів Шкарпетян. — БШО — це змова, яка є головною причиною всіх наших стражданнь!
— Стривайте, стривайте, — Остап підняв руки, щоб заспокоїти натовп. — Я тут, щоб запропонувати компроміс.
Чорний Шкарпетян нахилився до Остапа.
— Говори швидко.
— Ми можемо створити спеціальні “будинки шкарпеток”, де кожна втрачена шкарпетка зможе знайти свою пару. Уявіть собі: затишні приміщення, сортувальні машини, які дбайливо шукають вашу ідеальну половинку. А ви, у свою чергу, збережете ноги людей сухими — навіть у дощ.
У натовпі пройшла хвиля здивованого шепоту. Строката шкарпетка із клубу самотніх шкарпеток розчулено змахнула краєчком набіглі сльози.
— І чому ми мусимо тобі довіряти? — запитав Чорний Шкарпетян.
Тут Остап зробив хід, який запам’ятають усі. Він зняв свої улюблені шкарпетки — старі, трохи протерті, але з яскравими смужками, — і простягнув їх Чорному Шкарпетяну.
— Це мої улюблені. Дарую їх тобі як символ дружби.
Натовп затамував подих. Чорний Шкарпетян узяв шкарпетки, вдихнув їхній аромат (що було помітно лише йому) й раптом заплакав.
— Я ніколи… НІКОЛИ не отримував такого подарунку від людини.
У цей момент битва між БШО й шкарпетковими воїнами спинилася, так і не почавшись. Шкарпетки почали обійматися, навіть військо рукавичок і королі капелюхів долучилися до святкування.
Маргарита, спостерігаючи за цією сценою, похитала головою:
— Ти геній дипломатії, Остапе.
— Та ні, просто мої шкарпетки вже давно просилися у відставку, — усміхнувся він.
І так, через силу дружби й трохи абсурду, людство та шкарпетковий світ уклали мир. Ноги залишились сухими, шкарпетки знайшли свої пари, а Остап здобув звання почесного дипломата обох світів.

Шкарпетковий пакт і нова пригода

Наступного дня після історичної угоди між людьми і шкарпетками, штаб БШО нагадував вулик. Усі члени ордену метушилися, намагаючись розібрати наслідки подій. Портал, який тепер офіційно вважався “порталом для екстрених шкарпеткових випадків”, залишався відкритим. Для безпеки його обгородили табличкою: “Не чіпати нікому. Крім Остапа.”
— Тепер ми маємо забезпечити дотримання угоди, — заявила Маргарита, ставлячи величезну склянку кави на стіл. — Остапе, ти офіційно отримуєш звання “Миротворця шкарпеткових світів.”
— Миротворець? — Остап відкинувся на стілець. — Я ж просто запропонував їм створити шкарпетковий Tinder.
— У нас свої критерії героїзму, — серйозно відповіла Маргарита. — Тепер твоє завдання — стежити за тим, щоб Чорний Шкарпетян дотримувався угоди.
У цей момент до кімнати влетів Сашко, тримаючи щось, що віддалено нагадувало телефон на дротиках.
— Увага! — заявив він. — Я розробив прототип амулету для пошуку втрачених зарядок. Більше жодних ночей у пошуках кабелю до телефону!
— Це звучить небезпечно, — скептично підняла брову Маргарита.
— Дозвольте мені продемонструвати! — Сашко натиснув кнопку на своєму пристрої.
Спочатку нічого не відбувалося. Потім у кутку кімнати почало мерехтіти дивне світло. Через кілька секунд утворився новий портал.
— О ні, знову? — зітхнув Остап, але вже готувався до нової пригоди.
З порталу виповзло щось схоже на сріблясту ложку, яка оглянула всіх присутніх з погордою.
— Ви викликали? — металево прогриміла вона.
— Ложки! — здивовано вигукнув Сашко. — Це світ зниклих ложок!
— Вони теж хочуть помститися? — обережно запитав Остап, але ложка лише фиркнула.
— Ми, ложки, давно навчилися жити без вас, людей, — гордовито заявила вона. — Але якщо ви продовжуватимете створювати портали, це може зіпсувати нашу автономію.
Маргарита відпила каву й кивнула:
— Схоже, нам доведеться створити нову дипломатичну місію.
— Сашко, ти у цьому винен, ти й розбирайся, — заявив Остап і штовхнув товариша до порталу.
— Але ж я тільки хотів знайти зарядку! — запротестував Сашко.
— А тепер знайдеш пригоди, — усміхнувся Остап. — Ласкаво просимо до ордену, друже.

Останній акорд шкарпеткової епопеї

Штаб БШО наповнився незвичною тишею. Усі члени Ордену займалися буденними справами, проте Маргарита не могла заспокоїтися. Вона нервово ходила туди-сюди, щось бурмочучи собі під ніс.
— Вони точно щось замислили, — пробурмотіла вона, зупинившись перед Остапом, який, здавалося, насолоджувався кожною хвилиною свого “геройського” статусу, розвалившись у кріслі.
— Хто? — неохоче запитав він, витягуючи ногу з кросівка.
— Шкарпетки! Вони хочуть помститися саме мені! Я відчула, як одна з них під час битви навмисно обмоталася навколо мого меча, щоб мене принизити!
— Марго, заспокойся, — Остап ледь стримував сміх. — Вони повернулися у свій світ. І знаєш що? У тебе є шанс стати першою людиною, яка подружилася зі шкарпетками.
— Подружитися? Зі шкарпетками? — вона подивилася на нього так, ніби він тільки що запропонував з’їсти тухле яйце.
— Ну, ти ж любиш усе контролювати. А тепер уяви: ти очолюєш міжнародний союз зниклих речей, МСЗР — підморгнув Остап. — Шкарпетки, ложки, зарядки. Може, навіть коаліція парасольок приєднається!
— Якщо ти хочеш організувати клуб втрачених речей — роби це сам, — відрубала Маргарита, схрестивши руки.
Остап лише усміхнувся й вийшов із кімнати. Його підвищення не лише подарувало йому новий статус, а й, здається, додало йому впевненості в собі.
Увечері, повернувшись додому, він виявив на порозі конверт. Усередині була охайно складена записка.
“Ми будемо наглядати. І не забувай прати нас окремо! – Чорний Шкарпетян.”
Остап засміявся й відправив повідомлення у чат БШО:
— У нас офіційна дипломатична місія з шкарпетками. Готуйте магічні пральні порошки.
На це повідомлення Сашко відповів емодзі ложки й підписом:
— До речі, ложки також готові до переговорів.