Тіндер-кіндер

Заведи Тіндер, казали вони! Познайомишся з цікавими хлопцями, казали вони!

Плями світла блимали перед очима, більше спантеличуючи ніж допомогаючи зорієнтуватися у просторі. Ліва нога зачепилась за надто високий бардюр, каблук хруснув. Міла ледь не повалилась на землю, й другою ногою ступила в калюжу. Холодна жижа заповнила чобіт, огидно хлюпаючи. Мішок на голові просякнув дощем. Ідіотська спроба викрадення перетворювалась на тортури утопленням без жодних зусиль з боку викрадачів. Розмочена туш щипала очі, але Міла не збиралась ревіти. Натомість вона методично копила злість, аби виплеснути її на головного обвинувачуваного в усіх її бідах — кота!

— Тільки подивись, до чого все докотилось. — пролунав позаду знайомий голос, — Я з самого початку відчував, що з тобою щось нечисто.

Хотіла б Міла сказати, що і вона з самого початку про щось таке недобре підозрювала. Але ж зузьки. Невідомо який орган має відповідати за жіночу інтуїцію, але Мілі його видалили ще у дитинстві разом з гландами. Або зубами мудрості, бо мудрості їй також катастрофічно бракувало. Якби два тижні тому їй переповіли події вечора сьогоднішнього, вона б здала оповідача у божевільню.

Бо ж починалось усе до болю тривіально. Наївна Міла сиділа за столом, подумки проклинала подруг та відраховуючи зворотний відлік до миті, коли буде не надто нечемно закінчити провальне побачення.
— Так і знав, що ти виявишся дівою. — несподівано озвався чоловік навпроти.
— Дівою?
Може сукня і занадто нарядна для кафешки, в яку її привів Аркадій, але Міла щиро намагалася не видати свого незадоволення. Нехай не найскромніша жінка у приміщенні, але так щоб прямо діва?
— Близнюкам категорично не підходять діви.
— В тебе є близнюк?
Оце так поворот! І як вона у вирі пустих балачок пропустила таку цікавинку? Міла нагострила вуха, готова слухати пікантні сімейні історії про каверзні розіграші дівчат або хоча б махлювання на екзаменах.
— Навіщо я взагалі витрачаю час на когось настільки неосвіченого? — натомість обурився Аркадій, — Сорок хвилин я намагаюсь розтлумачити основи руху небесних тіл, але ти ж ні слова з того не розумієш!
Отакої! Міла поморщила лоб. Здається, її тільки що обізвали не тільки неосвідченою, але й тупою. Подібного не траплялось з девʼятого класу, коли вона кинула школу.
Аркадій між тим нетерпляче махав руками, підзиваючи офіціянтку.
— Принесіть рахунок, будь ласка, тільки швидше, я відчуваю як моя аура скушкірується від ворожих вайбів.
— Та йдіть вже, я пригощаю. — змилостивилась Міла. Шкода ж чоловіка, стоїть тут страждає, скушкірується.
Аркадій вочевидь не оцінив її щедрот, натомість театрально сплеснув руками.
— Діва! Я ж не помилився?
— Так!
Тітка Люба, дай боже їй здоровʼя ментального, запевняла, що головне якомога частіше погоджуватись з чоловіком і сміятися його жартам. Міла сміялась. Вона б назвалась хоч дівою, хоч медузою горгоною, аби тільки Аркадій не закотив публічний шкандаль і забрався з миром у свою Лалаленд. Того дня їй вистачило мудрості не розповідати Аркадію, що для неї видумали новий знак, щось про змій чи знамена, бо навіть найвідбитіші прихильники астрології почали помічати, щось у зоряних картах сильно не збігається з їх розрахунками. Якби Міла була провидицею, приберегла б мудрість на чорний день, тобто на завтра.

А все клятий Тіндер! Коли замість підкачаного красеня, що захоплюється вікторіанською епохою, явився полисілий професор передбачень з картами таро, Міла ще сподівалась на випадковість. Лиха біда початок, як то кажуть. Потім був хірург, що полюбляє поезію і море. Він намагався вмовити Мілу виправити лінію успіху на долоні за допомогою пластичної хірургії — хіромант хєров. Після Аркадія хрест на особистому житті став виглядати не вироком, а оберегом від нечисті. Чи то Тіндер намагався звести її з якимось сновидою. Чи то світом нещодавно прокотилась епідемія сказу, а вона й не помітила.

— Дивись, який погляд таємничий, свайпнемо? — вмовляла наступного дня подруга.
Каріна, вже два роки як заміжня жінка, опосереднено жила своє краще бурхливе життя через Мілу. Коли керівник і за сумісництвом чоловік застукував її за милуванням голими торсами парубків, вона майже чесно відповідала, що не для себе старається.
— Більше ніяких інтернет знайомств. — категорично наголосила Міла.
Але ентузіазм Каріни було не згасити.
— Тоді сходи вже на побачення з Олегом.
Вона активно закивала у бік молодшого тестувальника, що маскувався під фікус у дальньому куточку офісу.
— Він тебе вже сто разів запрошував. До того ж він такий загадковий.

На думку Каріни усі чоловіки окрім її Віктора були загадковими. На погляд Міли Олег був ніякий. Охайний до нездорової педантичності, високий, але худий як жердина, ніби й не дурний, але в роботі зірок з неба не хапав. Пив трав’яні чаї, розмовляв майже пошепки і завжди ховався у куточку. Як він наважився покликати її на каву, Міла й досі не розуміла, адже ні до, ні після між ними не відбулося жодної особистої розмови. Не рахувати ж за флірт завчасно здані звіти?

В тому, що побачення з Олегом стало здаватися виходом з пекельного циклу Тіндер знайомств, Міла звинувачувала місяць о повні й зламану кавомашину.
— Я тут подумала, ти ще хочеш сходити на каву? — запитала вона, коли окрім них нікого в офісі не лишилося.
— Беззаперечно!
Олег аж підскочив з крісла.
— Тоді може у суботу?
— Навіщо відкладати, ходімо зараз!
Він учепився як кліщ у лікоть й поволок Мілу з офісу якимись темними провулками. Коли стало зрозуміло, що ведуть її не до кавʼярні, а до себе додому, вона навіть сповнилась поваги до зухвалості чоловіка. Це ж треба, прикидався фікусом, а на ділі ловелас-спокусник. Тут би не завадила краплина міфічної жіночої інтуїції або просто здорового глузду, але Міла не почувалася в небезпеці, навпаки сповнилась азартом та цікавістю. На що ще здатен її мовчазний колега? Що як він має колекцію арбалетів, або потай захоплюється екстремальним водінням суперкарів?

Олег і справді виявився завзятим колекціонером. От тільки збирав він не арбалети, а огидних заспиртованих створінь та їх органи. Невинний похід на каву починав нагадувати дешевий фільм жахів, і авдиторія у Мілиній голові наполегливо скандувала «Біжи, дурепа! Блондинки не доживають до середини фільму» Але тікати ніяково, а модний полуничний блонд лише ребрендинг рудого волосся. Що вона заспиртованої гадюки злякалась? Мало які в людей хобі. Не зважаючи на моторошний антураж, Олег все ще не здавався здатним на холоднокровне вбивство колеги на очах у котика. Серійні маніяки не заводять котів, десь має бути таке правило.

— Каріна казала, тобі не щастить з побаченнями, — почав розмову Олег.
— Угу. Не знаю, що не так з Тіндером, та більше ніколи!
— Я знаю, але це таємна інформація. Розповім, якщо заприсягнешся не видавати її жодній душі живій чи мертвій.
— Любиш фентезі? — видала єдину притомну здогадку Міла.
В Олега просяяли очі. На мить він зник за потертим шкіряним кріслом і виринув вже в оксамитовому балахоні і гостроконечному капелюсі.

Звичайно! Це розіграш для Тіктока — здогадалась Міла. Цікаво, чи таролог, хіромант і астролог теж були його частиною?

— То що, присягаєшся?
— Присягаюсь! — вирішила підіграти Міла, поправляючи зачіску, аби вигідніше виглядати на відео.
— Я відьмен!
— Відьма?
— Відьмен. І фемініст. Чоловіки мають брати на себе традиційно жіночу брудну роботу. Як відьомство.
— Та ти біса гониш!
— Вигнання бісів то вже більше демонологія, але маю деяку практику.
— Чому не відьмак?
— Я намагаюсь уникати асоціації з мечами і кривавими вбивствами.
“Без успіху” подумала Міла, але відьмен скепсис на її обличчі сприйняв інакше.
— Для такої тендітної жінки справжнє потрясіння дізнатися про існування ірреального. Але не поспішай лякатися, я білий відьмен, моя магія не може зашкодити невинним.
Міла помʼянула свою невинність, віддану тренеру з баскетболу на другому курсі, і про всяк випадок подивилась, чи складний замок на дверях.
Дверей не було!

Сироти пробігли по шкірі. Раптово дуже захотілося пити, чи в туалет. Але питати, де саме знаходиться туалет, було лячно. Що як він замість туалету відведе у підвал? Хто сказав, що на сьомому поверсі підвалів не буває? Відьменів досі теж не було, а двері були.

Замість підвалу Олег повів у темну кімнату без вікон. Окрім змії й засушених тарганів розміром з долоню, на кавовому столі білів людський череп. Мабуть, жіночий. Запалені свічки та ароматичні палички ніяк не натякали на романтику, скоріше на жертвопринесення.
Точно вбʼє, волала повстала з небуття інтуїція. Потім заспиртує по частинах і додасть до колекції, а череп на стіл поставить, бо його колишній там самотньо.

— Думаю, ти вже здогадалась, я
«серійний вбивця»
— член таємного магічного товариства. — закінчив фразу Олег.
Придушений писк відьмен сприйняв за захоплення.
— Наша місія: відродження магічної популяції не тільки України, але й усього світу!
— І як ви хочете її відродити?
Десь Міла чула, якщо не можеш втекти від маніяка, треба його розговорити. На щастя Олег виявився базікалом.
— Дозволь, розпочну з початку. У далекому 1997 році ентузіасти відродження магії втілили проєкт популяризації надреального. Тоді першим накладом було видано історію, що змінить долю світу. Довгий час проєкт існував лише як мрія об’єднати усіх з магічним корінням. Посилити магічні лінії аж поки їх нащадки не відновлять здібності. Вже декілька поколінь чекають на свої листи з Гогвартсу, і я вірю, що наші онуки їх отримають.
— Тобто у вас немає магії? — уточнила Міла. Трюк з дверима все ще не давав спокою.
— Магія є у кількох обраних. Але у наших онуків магія буде безперечно. Наш засновник зумів виділити магічний ген. Якщо спарувати двох носіїв неактивного гена, в нащадків він починає працювати у 25%, а через одне покоління вже у 95%. Головна проблема вмовити людей паруватися згідно з наявністю гена, а не хаотично. Тоді і виник сучасний проєкт Тіндер-кіндер.

— Тіндер що?
— Тіндер-кіндер. За допомогою сайтів знайомств ми контролюємо народжуваність магічно обдарованих дітей. Мали клопіт з доступом до медичних даних, бо популяризація тестів ДНК на етнічне походження не злетіла. Довелося удати пандемію.
— Ви вчинили пандемію?
Виходить, ковідні теорії змови не втратили популярність.
— В нас не було виходу! Як інакше ми зібрали б зразки ДНК з усіх куточків світу? І одночасно заборонили людям знайомитись особисто й змусили перейти на сайти знайомств? Ми не могли впустити такий шанс.
— І ти мені все це розповідаєш, тому що?
— Розумієш, коли Тіндер-кіндер запрацював, ми виявились не готові до стрімкого росту. Нам катастрофічно не вистачає людей, які б моніторили застосунки, вчасно підлаштовували алгоритми та проводили аналітику медичних даних. Серед айтівців на диво мізерний відсоток магічно обдарованих особистостей. Ти — щасливий виняток, маєш належну кваліфікацію і добровільно зголосилась на парування. От я і вирішив не тягнути з зізнанням, не хочу аби наші стосунки розпочались з брехні.
— О! — видав підвисший розум Міли.
Її таки не планують вбивати. Схоже обмежаться зґвалтуванням і примусовою вагітністю. Де в біса ті двері? Може, пора у вікно?
— Розумію, це потрясіння — дізнатись, що ти нащадок магів. Але хіба ти не помічала за собою чогось дивного?
— Ні. — чесно відповіла Міла.
Вона і щодо Олега нічого дивного до сьогодні не помічала. Її дар передбачення як магічний ген — неактивний.
— Можливо надто яскраву реакцію на фітотерапію? Гомеопатію? Ігловколювання? — перелічував Олег, поки Міла наполегливо мотала головою.
— Яйцями катали?

Перед очима повстали надто свіжі спогади про причандали нівроку волохатого колишнього. Міла закашлялась, з очей бризнули сльози. Передчуваючи істерику, вона вирішила додати театрального ефекту. Міла плакала, сміялася та ікала, не забуваючи розмазувати по обличчю залишки макіяжу. Може вдасться відлякати потенційного ґвалтівника демонстрацією своєї повної коханнянепридатності?

— Та що ж ви жінки такі тендітні! — розгубився Олег.
— Води принеси, йолоп, — промовив кіт.
Гикавка пройшла як не бувало. Жовті котячі очі дивилися на неї зі знайомою пронизливістю, від якої щось вглибині розуму невтішно свербіло, а волосся на спині ставало дибки.
— Ось, тримай. — прошепотів раптово присмирілий Олег.
— Вже не треба.
Кіт широко посміхнувся. Міла повільно відповзла в куточок.
— Твій кіт розмовляє. — пискнула вона, готова здаватись санітарам.
— Інколи. Насправді він має мерзенний характер і майже ніколи не розповідає мені нічого цікавого.
— Забуваєшся, — прошипів кіт, оголивши гострі і задовгі як для домашнього улюбленця ікла.
— Що це? — пошепки запитала Міла.
Рудий бестія зиркнув на неї жовтими очима і взявся безсоромно вилизувати яйця, наче це найбуденніша справа у всесвіті. Але хвилину тому він тим самим язиком промовляв людською мовою. Ця істота можливо мала схожу на людську свідомість. Міла заплющила очі, накрила їх долонями і для більшої надійності обернулась спиною.
— Не соромся Мила, я ж не соромлюся.
— Скажи йому припинити. — заблагала вона, коли кіт додав гучне муркотіння до мерзенної церемонії грумінгу.
— Не можу.
— Але це твій кіт.
— Я не його кіт. Але можу бути твоїм котиком, Мила.
Міла здригнулась від огиди і не вірячи зиркнула на настирливу котячу морду.
— А за шкірку і у вікно не хочеш?
— Міла, я б не…
— Зникни! — наказав котяра.
Олег вилетів у бозна-звідки виниклі двері.
— Давай проясню ситуацію. — вимовив кіт.
Коло вогню спалахнуло навкруги Міли, опікаючи жаром шкіру. Стіна полум’я миттєво піднялась так високо, що нічого не розгледіти окрім жовтогарячих хижих очей, наче зітканих з тієї самої стихії.
— Будеш слухняною дівчинкою, і я тебе не зʼїм.
Всупереч язикам полумʼя, що майже облизували ноги, по спині пробіг озноб, навіть у легенях морозне повітря змішалось з димом. Коли Міла відкашлялась, кота вже не було. Вона вистрибнула за двері, поки ті не зникли, і кинулась бігти.

Матюкаючись і відкашлюючи дим з легень, вона бігла, ніби за нею женеться зграя церберів. Думка піти в поліцію чи здати кров на наркотики промайнула і згасла. Подзвонити Каріні? Написати заяву про звільнення? Натомість тремтячими руками Міла дістала з шухляди пляшку Бейліса й разом з нею залізла під ковдру з головою. Закінчувати цей день тверезою вона категорично відмовлялась.

Уривки психоделічних кошмарів та головний біль — все, що чекало її на ранок. Під безжально-пронизливим сонячним світлом усі дивацтва дня вчорашнього довелось списати на прокурене наркотичними сумішами повітря у домі колеги. Її знайомство з марихуаною, чи що той клятий ботанік смалив, вийшло занадто драматичним, приглючило знатно. Але в решті решт ніякої трагедії не сталося. Ну говорючий кіт примарився. От не треба було в дитинстві Пушкіна читати, може й не лізла б усіляка дичина в голову.

На роботу Олег не прийшов, взяв лікарняний. Міла могла тільки позаздрити такій наглості. Вона безцільно тицяла по вікнах на комп’ютері, марно намагаючись зосередитись на завданнях. Рівно за годину їй урвався терпець, і вона таки залізла у код застосунку.

Хто б не запхав в нього зайві блоки, навіть не намагався замаскувати сліди втручання. Пальці як деревʼяні мазали мимо клавіш, а очі прикипіли до екрана й забували моргати. Прочитати й зрозуміти, що саме робить змінений код, виявилось не важко, а ось повірити.

Клієнтам, що прагнули романтичних знайомств, пошук не видавав усіх наявних користувачів у заданому радіусі. Натомість алгоритм наполегливо підкидав одних і тих самих людей, навіть якщо вони жили за межами означеної відстані. Також застосунок підтягував купу даних зі сторонніх бібліотек, до яких Міла не мала доступу. Відколи вона не має доступу до чогось у проєкті? Що взагалі коїться? Питання без відповідей крутились безумною каруселлю, аж поки нудота не підступила до горла. Міла ледве встигла добігти до вбиральні. Ось і привід взяти лікарняний!

В машині пахло сирою шерстю. Дощ дріботів по лобовому склу. Вона завела мотор, глянула у дзеркало заднього виду і замість залитої дощем вулиці побачила жовтогарячі очі. А потім вимкнули світло.

Прийшла до тями Міла вже з мішком на голові. Конвоювати до місця призначення її чомусь вирішили пішки. Вона неохоче шкутильгала, припадаючи на ногу зі зламаним каблуком. Руки зв’язані за спиною. В роті кляпа немає. Трясця, її викрав кіт, що говорить!
— Рятуйте! Вбивають, ґвалтують, грабують! Допоможіть! ААААА
— Та не голосіть ви так, у вас нема що красти, і вбивати вас ніхто не збирається.
— А що збираються? — поцікавилась Міла, пам’ятаючи, що ідею зґвалтування не спростували.
— Поговорити.
— Рятуйте! Допоможіть!
Поговорити з нею і по телефону можна. Без втрати свідомості і мішка на голові вона краща співрозмовниця.
— Поліція! Люди!
—Та не хвилюйтесь так, вже прийшли, — повідомив викрадач.

У приміщенні стояв густий сморід ароматичних паличок, що мав би, але не перебив запах мастила та бензину. Якась автомайстерня?

— Ти ввела мене в оману, Міла. — почувся новий голос, — Ніяка ти не Діва, ти Змієносиця.
— Аркадію? А просто подзвонити не міг?
— Ти мене заблокувала! До того ж я тут по зовсім іншій справі. — непереконливо заперечив він.
— Тоді до чого мій знак зодіаку?
Що тактика забовтати не спрацювала з Олегом, не значить, що не вийде з Аркадієм.
— Я склав гороскоп сумісності, ми ідеально підходимо один одному. Передбачаю конфлікт напередодні одруження, ти не зійдешся з моєю мамою, але діти бездоганні!

Чому її так прагнуть затягнути в “масонське ложе” з альтернативно обдарованим довбойобом? Її гени мають виправити їх довбоібізм у наступних поколіннях? Чи вони сприйняли Мілу за їм подібну? Це вже просто обурливо! Мамкіни сутенери. Масони-вуаєристи! Ця вендета стає особистою. Ось тільки вибереться.
— Аркадію, любчику, а чи не зняв би ти з мене мішок. Якось не зручно розмовляти про весілля з мокрою ганчіркою на обличчі.
— Так, гадаю, раз ти мене упізнала.
— Як щодо мотузки? — випробувала вдачу Міла.
— Можливо пізніше, якщо вислухаєш уважно.
Вираз цікавості та зосередженості, що рятував на робочих зібраннях завдовшки з вічність Аркадія вразив.
Він випнув груди і розгорнув презентацію.
— Ось тут статистика успішних злучень. Як тільки їх загальна кількість перевалить за цю цифру, народжуваність магічних дітей зростатиме у геометричній прогресії!
— Злучень? Вони ж не песики.
— Парувань буде звучати етичніше?
— Етичніше не розводити людей наче кролів.
Аркадій схилив голову на бік, зіщулився.
— Якби в тебе був вибір мати дитину зі здібностями, чи ти не згодилась би обирати серед чоловіків з магічним геномом? Ми ж не змушуємо, лише направляємо вибір у належне річище.

Міла хотіла зауважити, що мішок на голові й мотузка на запʼястях мають легкий характер примусу, але підозрювала, що за тим рушить дружній кляп.
— Насправді це природно, — продовжив Аркадій — розумні паруються з розумними, творчі з творчими, магічно обдаровані так само. Хід еволюції був жорстоко порушений під час інквізицій. Ми лише відновлюємо природний баланс.
— Тоді навіщо ховатись? Люди готові платити аби мати можливість вплинути на стать чи колір очей дитини. Уявіть, який ажіотаж підніметься навколо можливості мати магію. Люди в чергу ставатимуть на ДНК тестування.
— Проблема у скептиках, — Аркадій зітхнув і опустив плечі. — Демонструєш їм, як однією лише силою думки осяюється простір, а вони кажуть: «Алекса, увімкни світло». Але ж то штучне, не істинне. Річ не у фокусах, а у відновлені унікальних людських якостей. Це євгеніка нового покоління!
— Це мало переконати мене з вами співпрацювати? Бо поки що ефект зворотній.
Кришка ноутбука гупнула перед Мілиним носом.
— Ні, почекай, поговорімо. Ми можемо домовитися.
— Обов’язково домовимося. Після.
— Після чого? Після чого ми домовимося?
От не вміє вона маніяків забалакувати.

У кімнату увійшов чоловік в довбаному оксамитовому балахоні. В руці з кривим татуюванням уробороса у напівпрозорій колбі булькала отруйно-зелена жижа.
— Ні! Я не буду це пити. Аркадію! Аркаша! Як же наші зоряні діти?

Але на її галас ніхто не відповів. Сталеві пальці вхопили підборіддя, силою розтискаючи щелепу. Кисло-гірка жижа полилась у горло. Міла закашлялась, намагаючись відплюватись від цієї гидоти. Чоловік у балахоні натиснув сильніше і влив у горло другу склянку. На цей раз Міла ледь не захлинулась. Зелена рідина приснула з носа, опікаючи слизову. На очах виступили сльози. Коли лещата пальців нарешті відпустили, Міла впала на коліна і поспішно запхала два пальці у горло. Шлунок скрутило спазмом, на сиру підлогу вихлюпнулась мутно зелена калюжа блювотиння. Міла повторювала огидний ритуал знову і знову, поки тіло не відмовилось видавати щось окрім сухих болісних спазмів. Горло саднило, в голові паморочилось. Візерунки шпалер кумедно танцювали і міняли колір. “Дідько, не допомогло”, стало останньою свідомою думкою.

Хвилі мороку гойдали її у теплому коконі, то накатуючи, то відступаючи. Її кудись несли, необережно скинули на підлогу. Крізь дрімотну спустошеність вона чула уривки власного храпу і дивних розмов.

— Онуфрій, старий зводнику. Я мав здогадатися. Тобі вічно спокою не давало, хто з ким чпекається.
— Що за плебейські слівця, Валентин?
— А я в шляхту й не мітив.
— Не забувай, хлопче, хто тебе всьому навчив.
— Не забув. Тому ти досі не валяєшся по ярах пошматований. Рахуй, що я попередив. Звертай свою гнилу контору, або я зверну тобі шию.
— Я лише маленький гвинтик у маховику машини часу. Від мене нічого не залежить. Якщо ми відмовимося, вони просто знайдуть інших.
— Ось про твоїх всемогутніх хазяїв детальніше.
— Але ж вони…
— Тобі не їх треба боятися.

Нова хвиля забуття поглинула подальшу розмову. Наступне, що почула Міла — дзеленчання будильника наче у самісінькій розколотій голові. Як опинилась вдома, вона не пам’ятала. Треба завʼязувати із забороненими речовинами. Її вже не турбувало, наскільки сміховинною видасться розповідь поліціянтам. Її викрали, чорт забирай! Потім отруїли, і невідомо що ще зробили з непритомним тілом.

Ідучи до найближчого відділення, Міла раз за разом прокручувала в голові текст майбутньої заяви. І чим ближче підходила, тим абсурднішими видавались власні скарги.
Пане поліціянте, мене викрало таємне товариство на чолі з котом. Пособники? Так: відьмен і астролог. Познайомилися на Тіндері. До речі ви знали, що Тіндер то таємна зброя масонів для відновлення магічної популяції? Так, я вживала наркотики. Ні, не можу сказати які саме. Чи не викликати мені лікаря? Ох, не завадило б, і тест на вагітність нехай прихопить, хто їх тих таємних товаришів знає.

Їй точно ніхто не повірить. Вона і сама собі не вірила, але краще бути посміховиськом ніж бігати дворами від усіх зустрічних котів.

Свою ідіотську історію розповідати не довелося. Аби виглядати божевільною вистачило спроби пред’явити документи. Міла дістала телефон, тицьнула на іконку Дії, що відкривала доступ до усього її життя. Застосунок її не признав. Вона знала окуляри, забрала з обличчя гривку — без успіху. Верифікація по відбитках пальців також провалилась. Міла нервово заозиралась, перезавантажила телефон. Дія відкрилась, тільки замість документів на неї з екрана дивилась пласка фізіономія відьмена з підписом “Ти заприсяглась!”

Збрехавши, що просто забула випити вранці пігулки, Міла спробувала відступитися, але поліціянти вже зацікавились її дивакуватою поведінкою.
— Пссс… — почулося з боку дверей.
Нахабна вусата морда виглядала з-за кутка.
— Рахуй до двадцяти і тікай, — порадив кіт.

Поміркувавши над концепцією меншого зла рівно двадцять секунд, Міла вилетіла з відділку. Вскочила у припарковану поряд автівку з котом і на деякий час зникла у телефоні. Документи відсутні, медичні дані видалені, банківські карти спустошені. Їй кінець!

— Я тебе вб’ю! — повідомила вона своєму черговому викрадачу.
Водій обачливо покосився в її сторону, але кіт лишився незворушним.
— От і рятуй після такого панянок у біді. Обурлива невдячність! — заявив він.
— Рятуй? Ти мене в цю халепу і втягнув, морда блохаста.
— Не варто згадувати минуле, краще подумати, як витягати будемо, кицюню.
— Ще раз назвеш кицюнею, на хвіст наступлю.
— А не боїшся, що ніжку відгризу?
Попри намагання не видати емоції, волосся на її руках встало дибки, а шлунок скрутило.
— Боїшся, — промуркотів кіт і поважно потягнув спину. На сидінні лишилися виразні сліди від кігтів.
Пекельне створіння, що він взагалі таке?
— Що з моїми документами? — запитала Міла.
— Не переймайся, нові зробимо.
— А гроші?
— То все дрібниці, ти краще про головне подумай.
Одним виразним жестом вона продемонструвала, що саме думає про кота і його вельмишановну думку. Та балакучий кіт і не потребував заохочень з її боку.

— Завтра вранці подзвониш Олегу, удаси, що покаялася і готова співпрацювати.
— Ні за що не повернусь до того божевільного.
— Та не сци, прихвосні Онуфрія тебе більше не чіпатимуть, це все лише спектакль.
— Спектакль для кого?
— Для більшої рибини. Для акули, я б сказав.
— Сам зі своїми акулами розбирайся, я наживкою не наймалася.
— Або наживкою або кормом, Мила, вибір не багатий.
— Чому саме я? — наважилась вона на питання, що мучило з самого початку.
— Вони полюють за технарями, які мають доступ до інформації у банківській системі, медичних порталах, держ. послугах.
— Але…
— А також сайтах знайомств, — перебив кіт. — Геолокація, знання хто з ким спить, кого шукає. Ти вже спалилась, коли залізла у їх алгоритми, тож вони тобі не дадуть спокою.
— Вони? Не ви?
— Я? Ні, у мене з ними конфлікт інтересів, так би мовити.
— І в чому ж полягає ваш інтерес?
— Прикрити їх Тіндер, поки вони не наробили більше кіндерів і не здобули справжньої влади. Я їм не кролик! — сказав кіт.
— Організувати всесвітній заколот і епідемію то недостатньо влади по вашому?
— Що, повірила у байки Олега? Він хоча і старанний, але тупий як пробка. Пандемія заскочила тих йолопів зненацька так само як і всіх інших. Вихвалятися, ніби до неї дотичні, вони вже заднім числом придумали. Клоуни. Не так вже легко вдавати з себе всемогутніх та всевидющих, коли вимушені по норах ховатись, як прості смертні.
— Але ж вийшло в них?
— Вдалий час, ідеальне середовище.
Не побачивши на обличчі Міли ні краплини розуміння, кіт махнув лапою.
— Люди, схильні до магічного мислення та забобонів. А в нас ще купа таких, що не дуже розуміються на своїх правах і не пручаються збору інформації та передачі її в одні руки. І дешеві айтівці, які підуть у будь-який проєкт, не питаючи, що саме кодять, допоки їм платять. Додай рівень корумпованості на всіх верствах. От і запустили тут пробний проєкт. А ти, Мила, лише побічна жертва.
— А ти? Що ти взагалі таке?

Прямо на її очах котяче тіло почало розбухати й облазити. Кістки подовжувались, суглоби неприродно вивертались. Не витримавши видовища, Міла відвела очі, та коли наважилася поглянути знов, перед нею сидів добре знайомий чоловік. Низенький, кремезний, з вогняно-рудою бородою й саркастично зіщуленими очима.
— Каріна знає?
— Знає усе, що їй потрібно. І заради дружби пропоную тримати язика за зубами.
— Це погроза?
— Та які погрози, кицюню? Ти загрузла у цій справі по самісіньке горло. Як не хочеш втопитися, доведеться розгрібати разом з усіма.

Чоловік Каріни — ось кого їй постійно нагадував бісів котяра. Тільки очі інакші, дикі, проникливі.
— Ти не Віктор. — здогадалась Міла.
— Валентин.
— Невже таки близнюк?
— Не зовсім. Брат, двоюрідний. Я Ткач.
Контури його тіла знову попливли. Ніс подовжився, насуплені брови піднялися на чолі, по щоках розлетілась розсип веснянок, додавши йому легковажності.
— Що означає ткач?
— Усе, що я вмію — ткати ілюзії.

Тепер вже не він, а увесь світ навколо пішов рябою. Лавандове небо простяглось до самого обрію, і по ньому повільно пливли клини горбатих китів, оголошуючи простір химерними скрипучими піснями. Прохолодне повітря пахло вологою землею і першими весняними квітами, а шкіру гладили лагідні промені трьох далеких сонць. Міла моргнула і перед очима знову намалювалася брудна напівтемна автомайстерня, от тільки замість стелі купою волохатих тіл чорнів та копошився купол печери. Моторошні зубасті створіння помітили її, ринулися вниз, пурхаючи кажанячими крилами, і розвіялись у повітрі сірими клаптиками попелу.

Не довіряючи власним очам, Міла намацала спинку стільця і присіла.
— Хочеш сказати, з такими можливостями ви не підміняєте неугодних правителів, не організовуєте культи, не домагаєтеся необмеженого фінансування вигідних проєктів? Живете своє скромне життя, як прості смертні, і ніяк не використовуєте можливість дурити людям голови?
— На жаль, ми і є прості смертні. Наші життя настільки ж швидкоплинні і вразливі, як у всіх інших. До того ж вміння ткачів мають обмеження. Неможливо одночасно тримати під ілюзією понад три людини і те лише у відокремленому приміщенні. Варто сторонньому спостерігачу заронити сумнів, мара лусне як мильна бульбашка. Навіть наймайстерніші ілюзії не витримують зіткнення з реальністю. Тому звичайними діпфейками можна добитися більшого ніж вишуканими роботами ткачів.
— А як же Онуфрій і Тіндер-кіндер?
— Старий аферист. Усе, що він наплів недолугим послідовникам, не працює. Про магічний ген в наших колах знають давно. Тільки спроби обмежити народжуваність суто магічною популяцією призводять до зворотного ефекту. Виродження, а не посилення стається з будь-якою замкненою популяцією. Ми здатні передбачити, які діти від яких союзів матимуть здібності, і Онуфрію то добре відомо. Насправді він намагається зібрати легковірних та заможних людей під обіцянку про чарівних онуків. До появи тих онуків старий пройдисвіт не доживе, але встигне скористатися зі статків та впливу ошуканих
— Тож його проєкт світові не загрожує?
— Все не так безневинно. Вони не вплинуть на народжуваність магічних дітей, але й контроль над особистим життям людей не є безпечним. За допомогою нього можна добиватися злиття компаній, укладення міжнародних угод, починати війни, контролювати культуру. Якщо не порушити павутиння ще на початку, за пару десятиліть вони смикатимуть за мотузки більшість впливових людей. Ніхто не має отримувати стільки влади.

— І що ми збираємось робити? — приречено спитала Міла, — Видалити їх бібліотеки з усіх серверів? Ви ж розумієте, що це неможливо. Покласти Дію?
— Бери вище, кицюню. Ми покладемо Тіндер!
— Це знову як довбань домагатися до жінок на вулиці? — схлипнув водій.
— Не ний, це заради світлого майбутнього!