Таємний клуб НЕ ідеальних

Колись, королівство Легендарія славилося своїми лицарями. Їхні імена співали у баладах, їхні подвиги викарбовували на гербах, а їхні портрети прикрашали стіни королівських палаців. Але не всі лицарі потрапляли в легенди. Були й такі, кого ніхто не хотів згадувати — ті, чий шлях у лицарстві був настільки катастрофічно провальним, що навіть найщедріші піснярі не могли придумати про них нічого героїчного.
Одним із таких лицарів був юний Сер Гарбу. Його перша місія полягала в тому, щоб звільнити село від жахливого павука. Але замість того, щоб перемогти цю істоту, Гарбу випадково подарував йому свій меч, плащ та черевики. Вирішивши, що це “жест дипломатії” павук вирішив оселитися в селі та відкрив ткацьку фабрику. Жителі згодом були задоволені, тканина з павутиння була тепла, легка, білосніжна та міцна. А королю це чомусь не дуже подобалось.
Іншого разу Гарбу, намагаючись врятувати принцесу з вежі, переплутав вежу з місцевою пекарнею. Замість принцеси він витяг на свободу величезний куліч, це теж не вразило короля. Він велів повернутися та все ж врятувати принцесу. Але і це не вдалось, її вже врятував інший лицар про якого потім написали багато легенд та хвалебних балад.
Одного разу Гарбу доставляв магічний килим до палацу. Йому пояснили, що килим чарівний, та заборонили торкатися червоної нитки на його краю. Гарбу, сідаючи на коня, — зачепив червону нитку. Килим миттєво активувався і поніс його по всьому королівству, не зупиняючись ні перед чим. Гарбу пролетів через ліс, зруйнував дах графа, а на завершення приземлився прямо у фонтан королівського палацу. Килим-літак втратив свої магічні властивості, а король залишився без нової транспортної розробки. Король був дуже розлючений та велів одрубати йому голову. Але Гарбу – Сер, і відрубати йому голову міг тільки кат з ліцензією, а він по щасливому випадку був у відпустці. А коли повернувся король вже помилував.
На турнірі, організованому королем, Гарбу випадково взяв участь у змаганні, думаючи, що це черга до столу з обідами. Його виставили проти найкращих воїнів королівства, але замість битви він під час бою втрачав обладунки, спотикався і розсмішив усіх присутніх.
Розчарований і зневірений у своїх лицарських здібностях, Сер Г. вирішив знайти місце, де його не будуть судити за провали. Усі пригоди не зробили його героєм. Але зростили людиною, яка намагалась знаходити щось хороше навіть у провалах. Так він і натрапив на стару таверну “Три Криві Столи”, де зазвичай збиралися ті, кого життя теж “зачепило” з неправильного боку меча.
Одним із перших друзів Гарбу став Фелічіус Магічний, маг, який колись був придворним чарівником, але втратив свою посаду через заклинання, що випадково перетворило королівського кота на триголову курку. Король пробачив би це, але курка втекла та почала нести золоті яйця, і королівська економіка ледь не зазнала краху.
— Знаєш, — сказав якось Фелічіус, сидячи за кривим столом і розливаючи вино по келихах (точніше, проливаючи його повз), — ми з тобою не такі вже й погані. Просто… не ідеальні.
— Ідеальність — це нудно! — погодився Гарбу, піднімаючи свій тріснутий келих.
Чи вино, чи сам цей момент надихнули Сера Гарбу на створення клубу “Не ідеальних”, де провали будуть не приводом для сорому, а джерелом дружнього доброго сміху і натхнення.
— За клуб НЕ ідеальних! — цокнулись келихами Сер і маг та оголосили в таверні перший набір до таємного клубу.
У таверні завжди лунав сміх і дзвін келихів. Бо там збиралися ті, хто вірив, що справжня хоробрість — це не боятися бути собою, навіть якщо ти трохи… невдаха. Третім членом таємного клубу став Капітан Недошпаг — “легендарний” майстер фехтування, який завжди губив свою шпагу в найважливіший момент. Кажуть, він один раз виграв дуель завдяки тому, що кинув у суперника черевиком.

1: Вступ до клубу
Сонце заходило за горизонтом, заливаючи королівство Легендарія теплим помаранчевим світлом. У маленькій таверні на краю міста, під вивіскою “Три Криві Столи”, зібралися дивні особистості. Це була щотижнева зустріч таємного клубу НЕ ідеальних.
Сер Гарбу, з тісним побитим шоломом, який надавав йому вигляду середньовічного залізного гарбуза, сидів біля каміна, намагаючись підрівняти свій меч, який більше нагадував велику кухонну лопатку. Біля нього Фелічіус обережно розкладав свої чарівні зілля, серед яких можна було помітити баночку з написом “Проти злих духів” і “Мило для чарівників”.
— Ну, що ж, друзі, час починати! — проголосив Фелічіус, гучно плескаючи в долоні, що спричинило невеликий вибух і хмару зеленого диму. — Сьогодні у нас кандидат на нового члена клубу! Ласкаво просимо, Принцесо Пересмішко!
Пересмішка увійшла до кімнати, тримаючи величезний кошик з пиріжками.
— Я принесла частування! — оголосила вона з усмішкою, яка б могла розтопити серце навіть самого злого дракона. — Лицарські пиріжки!
— О, чудово, пиріжки для лицарів я люблю, — сказав Сер Гарбу тримая один з запеченою скоринкою.
— З лицарів!, — весело доповнила Пересмішка.
— Тьху, — виплюнув пиріжок Сер Гарбу.
— Шуткую! Правда, один з пиріжків трохи отруйний. Хто хоче ризикнути?
Сер злякано відсунувся від кошика, а Капітан спробував сховатися за стільцем, але стілець зламався.
— Ідеальне місце для мене! — усміхнулася Принцеса. — Хто тут головний по провалах?
— Ну, це змінюється кожну неділю, — відповів маг, протираючи окуляри, які знову заляпалися зеленим димом. — У нас тут справжня конкуренція!
Усі закивали, згадавши свої найближчі провали.
— Наприклад, зараз Сер Гарбу. Цієї неділі він намагався врятувати принцесу від дракона, та випадково мало не одружився з ним. Точніше з нею, тому, що виявилось, що це була Драконіха, — відповів Недошпаг.
— Так, ця принцеса була я — дивчина засміялась, — А Драконіха, моя подружка. До речі вона пекарка, і ці пиріжки вона приготувала з л…
— Перейдемо до справи. Ти хочеш вступити до нашого таємного клубу. Але для цього потрібне довести, що не ідеальна.
— Легко! Я єдина принцеса, яку жоден лицар не захотів рятувати!
— А я? — зауважив Гарбу.
— Це не рахується, від подруг не рятують! — продовжила вона, — Я багато балакаю, шуткую де потрібно бути серйозною, в мене посічені кінчики волосся, гризу нігті, є целюліт, хрюкаю коли сміюсь, в мене друзі лиходії…
— Досить, цього цілком достатньо для вступу до нашого клубу, — зупинив цій потік Фелічіус.
— Хто вам розповів про наш таємний клуб? — запитав з напущеною таємністю Гарбу.
— Ти! Та ще запропонував приєднатися до вашого клубу. Забув?
— Я все пам’ятаю! Просто форма приймання зобов’язує запитувати це.
— А-А-а-а… Точно, я ще принесла не ідеальні пиріжки. Ось тримайте! — вона поставила кошик з пиріжками на стіл та її обличчя розпливлось в широкій посмішці.
Представники таємного клубу швидко сховались під стіл.
— Та ви чого? Там же отрута, а не вибухівка!
— Це так потрібно! — вигукнули з під стола, — у нас тут нарада.
— Вона ідеальний кандидат, в наш НЕ ідеальний клуб. Може відмовимо їй з причини ідеальності?
— Я вас чую! — зауважила принцесо.
— Друзі, її подружка Драконіха пообіцяла кожну неділю передавати через принцесу презенти з пекарні.
— Нащо нам таки презенти, якщо ми боїмося їх їсти.
— А ви не бійтеся, беріть з мене приклад, — Гарбу витяг руку з під стола, намацав кошик та стягнув його під стіл. — Взяв пиріжок і з’їв його. — М-м-м, яка смакота!
До нього долучились Фелічіус та Недошпаг. Вони взяли по пиріжку, та дуже недовірливо почали їсти.
— М-м-м дійсно дуже смачно!
— Що? Кожну неділю смаколики з пекарні?
— Угу!
— Я за!
— І я, за пиріжки кожну неділю. Е-е-е, тобто за те, щоб прийняти в наш клуб принцесу Пересмішку.
— Єдино гласно!
Представники таємного клубу вилізли з під стола з ситими очима. Кошик був порожнім. Вони дістали велику, потріпану книгу з написом: “ клуб НЕ ідеальних: наші найкращі провали”.
— Розпишися у книзі провалів, — відповів Гарбу.
Пересмішка узяла перо і написала:
“Принцесо Пересмішко. Моя не ідеальність: Я єдина принцеса в Легендарії, яку жоден лицар не захотів рятувати!”.
— Ну що ж, друзі, давайте піднімемо келихи за поповнення нашого клубу, та ще одну успішну зустріч! — сказав Гарбу, і його келих одразу ж тріснув у руках.
— Здорово! — засміялася Принцеса Пересмішка. — Мені тут подобається! А який у вас девіз?
— Девіз? — перепитав Недошпаг.
— Так. У вас є гасло?
— Ні, — хором відповіли представники клубу.
— Ні? Що за неподобство. Почекайте хвилинку. “Нащо рятувати принцесу, якщо можна врятувати себе від сорому?”. Голосуємо підйомом руки!
Руки підняв Гарбу та Пересмішка.
— Якесь довге гасло, — зауважив Недошпаг.
— Тоді чекаємо від вас гасло, — відповіла Пересмішка.
Недошпаг та Фелічіус переглянулись та підняли руки.
— Чудово! Єдино гласно! — застрибала від радощів Пересмішка.
Так пройшов вечір в таверні “Три криві столи” у клубі “НЕ ідеальних”, сповнений сміху, провалів і незграбної магії.

2: Створення правил
Наступного вечора, після ночі наповненої пиріжками (деякі з яких, дійсно були отруйними, але лише настільки, щоб викликати легку кольорову висипку), члени клубу НЕ ідеальних зібралися за своїм звичним круглим столом на чотирьох ногах.
— Щось тут не так, друзі, — сказав Гарбу, лице якого було в зелено-жовту висипку. Він скосив очі на вікно, де через шибку було видно натовп на ринку. — Усі тільки й говорять про нових героїв.
— Так, я теж чула! — підхопила Пересмішка, з’являючись у дверях і жонглюючи трьома яблуками. — Кажуть, вони виглядають, як зі сторінок книжок. Усі однакові: високі, гарні, з блискучими мечами. Навіть не знаю, як вони не заплутуються, хто з них хто!
— Це підозріло, — пробурмотів Фелічіус в синьо-фіолетову висипку на лиці. Він викинув ложку з казанка, яка раптом почала плавитися. — Я перевірив своїми заклинаннями… і знайшов якусь дивну магічну енергію у повітрі.
— Магія? — Сер підняв брови. — Може, вони просто тренуються краще за нас?
— Ага, — пирхнула Пересмішка, — ви хоч раз тренувались?
— Що ти знаєш? Всього один день в клубі! — відповів Недошпаг з помаранчевою висипкою на лиці — Я спадковий фехтувальник, тренуюсь кожного дня! Але я втрачаю шпагу кожного разу, коли починається битва. Я не невдаха — просто не ідеальний. Моя найкраща зброя — це камінь, який завжди влучно попадає в ціль. Провал — це не ганьба, а досвід!
— Провал — це не ганьба, а досвід! Звучить як правило! А які правила нашого клубу? — запитала Пересмішко.
— У нас єдине правило — “не бути ідеальним”, — відповів Гарбу.
— Одне правило, це нудно, — надула губки Пересмішко.
— Ще є правило тримати клуб в таємниці, — додав Фелічіус.
— Так, становиться цікавіше, — пирхнула принцесо. — Зараз сформуймо список правил для наступних вступників!
Вечір пройшов в реготі, веселощах, двох розбитих бокалів, багато пива, відламаної ноги стола, та зіставленого списку правил Клубу.

Правила таємного клубу НЕ ідеальних:
1. Не будь ідеальним
Ми не терпимо ідеальності. Якщо ти занадто гарний, успішний або перемагаєш у всьому, ти явно помилився дверима.
2. Таємність понад усе
Ніколи не розповідай королю чи іншим лицарям, що існує наш клуб. Бо вони просто не зрозуміють, як важливо любити свої провали.
3. Провал — це не ганьба, а досвід
Якщо ти провалив місію, спалив замок, переплутав закляття чи загубив меч у болоті — вітаємо, ти став досвідченіше.
4. Смійся з себе першим
У нашому клубі сміх — це найкраща зброя. Ніхто не має права засуджувати тебе, поки ти сам не посмієшся зі своїх невдач.
5. Завжди носи запаску
Запасний плащ, запасний меч, а якщо ти маг — запасну паличку. Бо коли щось піде не так (а воно точно піде не так), це може врятувати тобі життя.
6. Ніяких змагань
У нас не змагаються, хто більший невдаха. У кожного свої провали, і кожен із них цінний по-своєму.
7. Допомагай своїм
Незалежно від того, що сталося, ми завжди підтримуємо одне одного. Немає нічого важливішого за друзів, які розуміють, що таке провал на всі 100%.
8. Кожен може запропонувати місію
Якщо ти маєш план (навіть дуже сумнівний), поділися з клубом. Найгірше, що може трапитися, — це черговий провал. А ми це любимо! (Див. пункт 3)
9. Не здавайся
Якщо тобі здається, що твій шлях завершився провалом, пам’ятай: ти завжди можеш знайти нову місію. І, можливо, новий провал. (Див. пункт 3 та 8)
10. Сміх лікує все
Ми тут для того, щоб сміятися над життям, проблемами та собою. Якщо ти вийшов із таверни “Три Криві Столи” з усмішкою — ти вже переможець.
P.S. Якщо ти дотримуєшся цих правил, ти справжній представник таємного клубу “Не ідеальних”. Якщо порушуєш їх… ну, ми все одно тебе залишмо. Ми ж тут усі трохи… невдахи.

3: Підготовка до місії
Наступного вечора у таверні, де зазвичай проходили збори клубу, атмосфера була неспокійною. Сер щось бубнів собі під ніс, намагаючись пришити нову латочку до свого плаща. Капітан Недошпаг стукав пальцями по столу, а Фелічіус обережно перемішував у казанку якусь червону жижу, що постійно бурлила і випускала рожевий дим. На цей раз стіл був настільки кривим, що ледь стояв на трьох ногах.
— Тож, друзі, — почав Сер, тримаючи свій меч-лопатку, як указку, — я чув чутки про цих… як їх там… ідеальних героїв. Усі кажуть, що вони з’явилися буквально з повітря!
— Чи, можливо, з якогось дива, — задумливо промовив Фелічіус, гріючи свої руки над чайником, який парував і світився синім.
— Хм, — втрутилася Пересмішка. — Чи не здається вам дивним, що ці герої завжди з’являються вчасно, рятують ситуацію і виглядають, наче обкладинка книжки?
— А ще вони всі… однакові, — додав Капітан Недошпаг, крутячи уламок шпаги. — Однаково красиві, однаково розумні… навіть їхні коні однакові!
— Це виглядає підозріло, — сказав Гарбу. — Фелічіус ти дізнався, що це за магія?
Маг обережно ковтнув синього чаю, після чого чайник вибухнув.
— Я певен, що це магія високого рівня. Питання лише в тому, хто її створив і навіщо.
— І як ми це дізнаємося?
— У мене є план, — хитро усміхнулася Принцеса. — Ми влаштуємо шпигунську місію!
Усі члени клубу переглянулися. Шпигунство? Це звучало надто серйозно для тих, хто міг зіпсувати навіть банальну вечерю.
— У тебе є конкретні ідеї?
— Так, — сказала вона, витягаючи перо і шматок пергаменту. — По-перше, Гарбу видасть себе за одного з цих героїв і проникне до їхнього замку.
— Я? Але… але… я ж навіть не вмію виглядати гарно! — запротестував він, махаючи своїм кривим мечем.
— Саме тому ти ідеально підходиш! Ми зробимо тобі макіяж. — По-друге, — продовжила вона, ігноруючи протести, — Фелічіус і Недошпаг будуть нашою командою підтримки.
— Що ми маємо робити? — спитав Капітан, намагаючись не впустити шпагу, яка знову випадала з його руки.
— Просто залишатися собою, — відповіла Принцеса. — Це створить більше хаосу, ніж будь-який план.
Фелічіус задумливо поглянув на свої зілля. Гарбу глибоко зітхнув. Шпигунство? Проникнення? Це була місія, яку вони не могли не провалити. Але саме тому вона була ідеальною для них!
Вони розійшлися по завданнях: Фелічіус пішов змішувати “особливе зілля”, Капітан Недошпаг тренувався ловити свою шпагу на льоту, а Принцеса працювала над образом “ідеального героя”.
Ніхто ще не знав, що на них чекає у замку, але всі були впевнені: це буде епічно… і, швидше за все, повний провал. Тобто досвід (дивись пункт 3).
Коли настала ніч, у таверні “Три Криві Столи” панував безлад. На одному з кривих столів лежав Сер Гарбу, обмотаний у різнокольорові стрічки, зі стрижкою, яка нагадувала зачіску русалоньки після шторму.
— Це… це що? — ошелешено запитав Гарбу, розглядаючи своє відображення у старому щербатому дзеркалі. — Це твоя ідея “ідеального героя”, Принцесо?
— Абсолютно! Ти виглядаєш, як той, хто намагається виглядати ідеальним.
— А що це за срібна фарба? — занепокоєно запитав Гарбу.
— Це розробка Фелічіуса, щоб виглядати, ніби ти щойно повернувся зі свого “героїчного пригодницького квесту”. Подумають, що ти щойно переміг і в тебе ареол перемоги світиться, — пояснила вона.
— Переміг монстра з глітеру? — буркнув він.
— О, перестань! — махнула вона рукою. — Це все частина плану!
Капітан, який спостерігав за цим із кута, хапаючи свою шпагу, що вже вкотре випала з піхов, запитав:
— А що далі? Як він потрапить до замку цих клонів?
Фелічіус, що саме крутив у руках флакон із дивною зеленою рідиною, таємниче посміхнувся.
— Тут вступає в гру моє “зілля маскування”.
— Воно безпечне? — з підозрою спитав Гарбу, який почав трошки світитися в темряві.
— Абсолютно! — запевнив маг. — Хоча, можливо, ти тимчасово заговориш задом наперед. Але це не страшно.
— О, це допоможе! — засміялася Принцеса. — Ніхто не підозрюватиме героя, який розмовляє, як персонаж із прокляття.
Він скривився, але розумів, що дороги назад немає.
Фелічіус урочисто налив зілля у срібний келих і передав його Серу Г.
— Пий! Це не тільки замаскує тебе, але й додасть трохи впевненості.
Гарбу підніс келих до рота, глибоко вдихнув і залпом випив рідину. На мить нічого не сталося, але потім…
— Що це було? — він злякано глянув на свої руки, які почали ярко світитися.
— Це… ефект! — розвів руками Фелічіус.
— А яким боком ефект — це те, що я тепер зелений?! — вигукнув Гарбу.
Принцеса ледь стримувала сміх.
— Ну, тепер ти точно унікальний герой. Зелені герої — це дуже рідко!
— Дуже, — додав Недошпаг, який уже сміявся відкрито.
Гарбу глибоко зітхнув, обтрусив блиски і оглянув себе у дзеркалі. Він виглядав, як суміш дракона, єдинорога і, можливо, радіоактивного броколі.
— Ну, нехай, — сказав він, випрямляючи свою лопатку-меч. — Якщо це те, що потрібно для плану, то я готовий.
— Чудово! — вигукнула Принцеса. — Тоді вирушаємо завтра зранку. Гарбу увійде до замку, а ми будемо неподалік, готові діяти.
Усі підняли келихи (які на цей раз не тріснули) і вигукнули:
— За наш план!
Ранок у Легендарії починався дзвінким співом півнів і криком Сера Гарбу:
— ХТО ПОКЛАВ МЕНІ В ЧОБОТИ ЖЕЛЕ?
— Це була частина плану! — радісно відповіла Пересмішка, натягуючи величезний рогатий шолом, на випадок, якщо доведеться вибити двері.
— В якому сенсі частина плану? — обурювався Сер, струшуючи з чобота липке зелене желе.
— Ти маєш виглядати настільки унікальним, щоб інші подумали, що ти кращий за них.
— Зелене сяйво, желе і блискітки, — пробурмотів Гарбу, — це майже образ мого життя.
Фелічіус підійшов до нього з великим сувоєм у руках.
— Ось план замку, який я намалював зі слів одного торговця пряниками.
— Це схоже на торт, — сказав Гарбу, розглядаючи схему.
— А ти сробуй малювати голодним, — ображено відповів маг.
Принцеса захихотіла, та витягнула з кишені кілька пиріжків для “особливих випадків”. Та віддала їх голодному магу.
— Добре, друзі, час вирушати! — скомандувала вона.

4: Шпіонська місія
Замок, де мешкали клоновані герої, височів на пагорбі і блищав.
— Що це таке? Вони покрили замок срібною фарбою?
— Це не фарба, — зауважив Фелічіус , жмурячись. — Це якийсь магічний блиск!
— Ніби магічний блиск коли-небудь зупиняв, — махнула рукою Принцеса. — Добре, Сер, твій вихід.
Гарбу впевнено наблизився до величезних воріт замку.
Двоє стражників, що стояли біля входу, були настільки однаковими, що складалося враження, ніби їх вирізали з однієї картинки.
— Хто ви такий? — синхронно запитали вони.
Гарбу поправив свій меч-лопатку, намагаючись надати собі серйозного вигляду.
— Я… Сер Ідеальний. Новий герой, надісланий із сусіднього королівства, щоб… е-е-е… приєднатися до вашого товариства.
Стражники переглянулися, потім один із них дістав список і почав читати:
— Сер Ідеальний… Немає в списку.
— Це тому, що я настільки новий, що ще не потрапив у ваш список! — швидко відповів Гарбу.
— Логічно, — погодився другий стражник, похитуючи головою. — Але у нас є перевірка.
— Яка ще перевірка?
— Ти маєш розповісти про свій найбільший героїчний подвиг, — сказав перший стражник.
— А! — відповів Гарбу. — Одного разу я… переміг… е-е-е… гігантського кролика, який викрав у селян моркву.
— Гігантського кролика? — здивувався другий стражник.
— Так! — швидко додав Гарбу. — Це було дуже… героїчно. І небезпечно. Ви знаєте, які кролики небезпечні, коли голодні?
Стражники знову переглянулися, а потім відчинили ворота.
— Ласкаво просимо, Сер Ідеальний.
Гарбу увійшов у замок, зітхаючи з полегшенням.
Принцеса, Фелічіус і Недошпаг спостерігали за ним з кущів неподалік.
— Він справився! — шепнув Капітан, намагаючись не впустити свою шпагу.
— Звичайно, справився, — відповіла Принцеса. — У нього є талант… до абсолютно абсурдних історій.
— Що тепер? — спитав Фелічіус.
— Тепер ми чекаємо сигналу, — сказала Принцеса, витягаючи декілька пиріжків. — І якщо щось піде не так, ми увірвемося туди й врятуємо його.
— А що за сигнал? — допитувався Фелічіус, жуя пиріжок отриманий від Пересмішки.
— Ну, якщо я знаю Гарбу, це буде щось на кшталт крику: “Допоможіть, я все зіпсував!” — відповіла вона, ховаючи усмішку.
Фелічіус і Капітан переглянулися, погоджуючись, що це цілком реалістичний сценарій.
Коли Гарбу увійшов до замку, йому здалося, що він потрапив у дивний паралельний всесвіт. Усюди, куди б він не подивився, стояли однакові герої — високі, стрункі, з білосніжними зубами, блискучими обладунками й однаковими зачісками. Вони тренувалися, обмінювалися героїчними історіями та навіть сміялися синхронно, як добре налаштований хор.
— Це ж якесь зачароване дзеркало, — пробурмотів Гарбу собі під ніс, намагаючись виглядати “героїчно”.
— Ти новенький? — почувся голос, і перед ним з’явився ще один ідеальний герой із такою ж зачіскою, як у всіх інших.
— Е-е-е… Так! Новенький. Сер Ідеальний, — представився Гарбу, намагаючись не дивитися прямо в надто блискучі обладунки співрозмовника
— Радий вітати! — герой простягнув руку. — Я Героній Ідеальний, керівник тренувань. Ти якраз вчасно: зараз починається обов’язковий урок з “Основ героїчної усмішки”.
— Усмішки? — перепитав Гарбу, відчуваючи, як щось недобре назріває.
— Так, це найважливіший елемент героя, — пояснив Героній, усміхаючись так широко, що здавалося, його обличчя зараз розколеться навпіл.
Гарбу намагався повторити цю усмішку, але натомість виглядав так, ніби у нього болять зуби.
— Не хвилюйся, у тебе ще буде час попрактикуватися, — підбадьорив його Героній. — А тепер ходімо на збори.
Гарбу опинився у величезній залі, де стояли сотні клонованих героїв. Вони синхронно підняли руки й привіталися:
— Слава героїчності!
— Слава… що? — розгублено пробурмотів Гарбу.
— Це наше гасло, — пояснив Героній, помітивши його здивування. — Ми повторюємо його щоранку для натхнення.
Гарбу відмітив, що і девіз у них ідеальний. Він непомітно роззирнувся, намагаючись зрозуміти, звідки беруться ці “ідеальні герої”. В його око впав дивний пристрій у кутку зали. Це була величезна машина з яскравими кристалами, трубками і дзеркалами. Біля неї стояв невисокий чоловік у мантії мага, який натискав на кнопки й щось бубонів собі під ніс.
— Це хто? — запитав Сер, вказуючи на мага.
— О, це наш творець, — відповів Героній із благоговінням у голосі. — Великий маг Копіюс! Він подарував нам ідеальність.
— Ага, звичайно, — пробурмотів Гарбу.
Він вирішив підійти ближче до машини й мага. Його погляд привернула табличка на пристрої, де було написано:
“Клономатус-2025: створюй героїв за хвилину!”
— Що це у вас тут? — запитав він, удаючи цікавість.
Маг Копіюс підняв голову й з гордістю відповів:
— Це найвеличніший винахід у світі! Завдяки цьому пристрою я створюю армію ідеальних героїв, які ніколи не помиляються, завжди перемагають і не знають, що таке сором.
— Хм, — відповів Гарбу, намагаючись не видати своїх справжніх думок.
Він нахилився ближче до однієї з трубок, звідки щойно вийшов ще один герой, такий же блискучий і бездоганний, як усі інші.
— А що, якщо хтось… не такий ідеальний? — обережно запитав він.
Маг Копіюс зітхнув і сумно похитав головою.
— Таке неможливо. Кожен герой, якого я створюю, — це втілення досконалості.
Гарбу кивнув, але в його голові вже починав формуватися план. Він знав, що потрібно зробити, щоб розібратися з цією машиною.
За стінами замку, у кущах, Пересмішко, Фелічіус і Недошпаг нетерпляче чекали.
— Він щось довго, — зауважив Фелічіус, кидаючи камінці у повітря.
— Знаючи Гарбу, це нормально, — відповіла Принцеса. — Ми дамо йому ще п’ять хвилин.
— А що, якщо він потребує допомоги? — запитав Капітан.
— Тоді почуємо його крик: “Допоможіть!” — відповіла Принцеса, витягаючи ще пиріжки.
І через мить із замку почувся знайомий голос:
— ДОПОМОЖІТЬ, Я ВСЕ ЗІПСУВАВ!
— А я ж казала, — усміхнулася вона, підхоплюючись на ноги. — Вперед, рятувати нашого героя!

5: Все йде за планом
Вони пробралися до замку, як могли, уникаючи патрулів клонованих героїв. Це було неважко, адже клони рухалися так синхронно, що їхні маршрути були передбачувані, наче годинниковий механізм.
— Добре, що вони не знають, що таке хаос, — прошепотіла Пересмішка, витягаючи з кишені ще пиріжки. — Тому в нас є перевага.
— Хаос у нас в крові, — зітхнув Фелічіус, витягаючи баночку з написом “Експериментальна магія”. — І якщо що, це, мабуть, вибухне.
— Мабуть? — злякано перепитав Недошпаг, нервово озираючись. — Яке “мабуть”?
— Не хвилюйся, — підморгнув Фелічіус. — У нас ще ніколи нічого не вибухало в найгірший момент.
— Хоча, ні, — додав він після паузи, — насправді завжди.
Коли вони дісталися до зали, де працював Клономатус-2025, Гарбу уже був там. Він стояв, тримаючи у руках трубку, з якої тільки-но виповзав черговий ідеальний герой.
— Ви нарешті тут! — вигукнув він, побачивши друзів. — Ця штука випускає героїв швидше, ніж я встигаю вигадати, як її вимкнути!
— А ти взагалі намагався? — запитала Пересмішка, оцінюючи машину.
— Нууу, я спочатку думав, що це зроблю… але потім зачепив щось, і тепер їх вилазе вдвічі більше! — зітхнув Гарбу, відмахуючись від чергового клона, який привітно всміхався.
— Чудово, — зазначила Принцеса. — Усе йде за планом.
— За чиїм планом? — перепитав Фелічіус, витягаючи свою баночку.
— За нашим! — рішуче сказала Принцеса.
Пересмішка швидко розклала свої пиріжки біля машини, додаючи до кожного трохи “спеціального” інгредієнта.
— Клони не можуть чинити опір бездоганному запаху домашньої драконової випічки, — сказала вона, розставляючи останній пиріжок біля пульта управління машиною. ї
І вона мала рацію. Як тільки перші герої помітили пиріжки, їхні синхронні рухи порушилися. Вони перестали повторювати лозунги й рушили до їжі, немов зачаровані.
— Це жорсткий обхід їхньої ідеальної програми! — вигукнув Фелічіус
— Ніколи не недооцінюйте силу смаколиків, — усміхнулася Пересмішка.
Фелічіус підійшов до Клономатуса-2025, вивчаючи його механізм.
— Це щось середнє між магією і механікою, — пробурмотів він. — Але якщо я додам трохи… ось цього, воно точно перестане працювати.
Він витягнув баночку з блискучим порошком і висипав її у найближчий отвір машини. Спочатку нічого не сталося. Потім машина тихо зашипіла, а далі почала крутитися у зворотному напрямку.
— Що це було? — перепитав Гарбу.
— Я називаю це “Зворотній ефект хаосу”. Якщо все піде за планом, всі клони мають…
В цей момент із машини почали вилазити мініатюрні версії героїв — не більші за яблуко, з крихітними мечами і ще більш крихітними щитами.
— …перетворитися на ляльок, — закінчив Фелічіус, роздивляючись одного з клонів, який намагався всміхнутися, але це виглядало просто кумедно.
Тим часом Капітан Недошпаг підняв камінь, і жбурнув його прямо у найбільший кристал машини.
Камінь влучив точно в ціль. Кристал розлетівся на друзки, і машина завмерла, випустивши останній потік диму і кілька іскор.
— Це все? — з надією запитав Гарбу.
— Думаю, так, — кивнув Фелічіус, витираючи піт із чола.
У цей момент усі клони, які вже вилізли з труби та тренувались на площі, відчули загубленість. Вони дивились один на одного як у перший раз.
— Що будемо робити з цими ідеальними загубками? — запитав Гарбу.
— Відправимо до моєї подруги Драконіхи! — відповіла Принцесо.
— Для начинки пиріжків? — схвильовано запитав Недошпаг.
— Та ні! Драконіха хоче, щоб її пекарня стала сітьова. В її планах в кожному поселені Легендаріі мати свого працівника. А ці герої ідеально підходять. Драконів не бояться, приятні на зовнішність, та всі однакові. Вони прямо брендове обличчя.
Маг Копіюс повернувся до зали якраз у той момент, коли його машина вибухнула маленькими феєрверками.
— Що ви наробили?! — закричав він, розмахуючи руками.
— Ми врятували королівство від ідеальної нудьги, — відповіла Принцеса, підкидаючи пиріжок у повітрі.
Гарбу, Фелічіус і Капітан Недошпаг усміхнулися, хоча їхні усмішки були далекі від ідеальних.
— І тепер, замість армії героїв, у тебе буде армія пекарів, — додав Фелічіус.
Копіюс зітхнув і похитав головою.
— Можливо, ви й праві. Ідеальність — це дійсно трохи… одноманітно. Я шукав можливість зупинити це, але духу не вистачало загубити такий ідеальний проєкт.
Представники клубу дочекались поки прилетіла Драконіха. Познайомили її з всіма новими ідеальними працівниками. Ідеальним героям сподобалось ідея працювати в сітьових пекарнях по всій Легендарії. Драконіхе сподобалось, що герої всі як один під’єдналися до її магічного управління… А наші не ідеальні герої вирушили додому, знаючи, що їхні невдачі знову стали найкращим рішенням у найгірший момент.

Епілог
У таверні “Три Криві Столи” панувала атмосфера святкування. Члени таємного клубу НЕ ідеальних зустрілись після своїх пригод і тепер обговорювали кожну деталь, від вибуху Клономатуса-2025 до кумедних пиріжків-приманок, які скоро будуть дуже популярними по всьому королівству Легендарія.
Маг Фелічіус, як завжди, розливав магічно-булькаючий напій у келихи, одночасно намагаючись не перекинути все на стіл. Сер Гарбу старанно лагодив свій меч, який дивом пережив події в замку. Капітан Недошпаг полірував камінь, яким влучно розламав кристал. А Принцеса Пересмішка тримала в руках подарунок від Драконіхи — кошик із пиріжками. Цього разу вони були точно без сюрпризів, бо їх зробили ідеальні працівники.
У центрі кімнати стояв пригнічений маг Копіюс. Його колись ідеально вичищений плащ був у крихтах пиріжка, волосся стирчало на всі боки, а на обличчі застигла напіввинувата, напіврозгублена усмішка. Він поглянув на цих диваків, кожен із яких був унікальним по-своєму, і зрозумів, що вперше за багато років відчуває себе… вдома.
— Гаразд, я згоден, — сказав він, видихаючи. — Що я маю зробити, щоб вступити?
— Просто підпишися у книзі провалів, — відповів Гарбу, дістаючи велику, потріпану книгу з написом: “ клуб НЕ ідеальних: наші найкращі провали”.