Омріяне стажування

Лілі відкриває двері квартири й одразу чує, запах смаженої курки з локшиною з кухні. Чудово! День видався важким, і на обід часу не було, тому дівчина голодна та втомлена. Перший тиждень стажування пройшов доволі напружено: постійні тести, випробування та психологічні перевірки. 8 кандидатів відсіялось ще в перший день під час марафону з перешкодами і ще 5 після напружених психологічних сеансів. Воно й не дивно, відділ шпигунів має високі вимоги щодо всіх кандидатів, тому туди відбирають лише кращих з найкращих. Лілі переконана, що її брату також довелось пройти купу випробувань перед тим, як його взяли до відділу експедиторів, проте Орест і словом не обмовився про те, які саме тести її чекатимуть.
Скинувши взуття та куртку Лілі іде на запах їжі. Мама, помітивши доньку, одразу засяяла теплою усмішкою.
– Як пройшов день, люба? Які завдання були цього разу? Маєш втомлений вигляд, перший тиждень в міністерстві мабуть виснажив тебе.
Всі в сім’ї думають, що Орест та Лілі працюють в міністерстві. Це те прикриття, яке всі учасники Об’єднаної Магічної Організації мають казати вдома, аби уникнути зайвих розпитувань та розсекречення інформації. ОМО – таємне товариство, створене владою архіпелагу островів Жесе, яке спеціалізується на пошуках магії. До складу входить 3 підрозділи: експедиторський, дослідницький та шпигунський.
В першому з підрозділів працює Орест, старший брат Лілі. Його завдання досліджувати незаселений континент, аби знайти нові джерела магії, які можна застосовувати на користь людям. Звучить просто, проте насправді Альтак не просто так не має жителів. На цьому клапті землі магія неконтрольована, все там несе небезпеку: флора, фауна та сама земля, яка просякнута дивними чарами, що плутають людей, міняють погоду та роблять навіть маленьких комашок отруйними чи проклятими. Саме через це вимоги до кандидатів цього відділу високі. Бажаючі там працювати мають мати відмінні навички виживання та знання з магічної теорії.
Відділ досліджень працює в межах островів проте це не означає, що це гарантує безпеку. Співробітників відділу відбирають серед найрозумніших науковців, щоб методом досліджень та експериментів знайти способи синтезувати магію з магічних предметів та природи, аби мати змогу використовувати її в житті. Оскільки чари можуть бути нестабільними та небезпечними, дослідники мають бути обережними у своїх експериментах, щоб не покалічитись та не померти через невдалий експеримент.
Лілі ж мріяла про роботу у шпигунському відділі. Ще відтоді, як вона самостійно з’ясувала, що її брат не їздить у відрядження до інших країн від міністерства, а таємно досліджує Альтак. Цей відділ збирає інформацію про те, що відбувається на іншому материку – Залірі. Саме там розташоване поки єдине відоме джерело Тріди – магічної субстанції, яку добувають в печерах під горами Зал. Ця речовина використовується для підсилення дії магічних предметів, виготовлення зіль та використання у виробництві побутових механізмів та зброї. Шпигуни мають пробиратись до країн на материку, збирати дані та маніпуляціями добиватись корисних для островів рішень. Саме цей відділ допомагає отримати найкращі умови постачання Тріди, відстежує стан досліджень та перемовин між країнами континенту. Найважчою роботою є робота у Фрілі. Це найбільш закрита та вороже налаштована країна серед усіх на континенті. Вона практично не торгує з іншими та, наскільки наразі відомо, має намір збільшити свою частину території гір, де добувають Тріду. Зараз роботи у цього відділу побільшало, оскільки запаси Тріди в горах почали вичерпуватись, через що стосунки між країнами стали дуже напруженими.
– Все добре, мамо, робота в міністерстві оборони не може бути легкою, це ж місце, де приймають важливі рішення для безпеки островів. Сьогодні нас ознайомлювали із системою берегової охорони, було неймовірно цікаво.
Дівчина поки наклала їжу та сіла за стіл.
– Це чудово, Лілі! Тебе зацікавив цей напрям? Може після закінчення стажування будеш там працювати, якщо забажаєш.
А й справді, робота в цьому відділі звучить дуже раціонально, можна буде казати, що чергуєш на оглядовій вежі, коли насправді їздиш на континент для збору інформації.
– Так, мені сподобалось, я люблю океан та й робота цікава, тож може й справді буду подаватись на роботу саме туди.
Лілі із задоволенням їсть вечерю, яка як завжди смакує неперевершено. Мама завжди готує смачно і скільки Лілі не пробувала повторити її рецепти, завжди виходило не так. Та це нічого, не в її правилах здаватись, рано чи пізно їй вдасться повторити ці чудові рецепти. Можливо саме ця наполегливість допомогла дівчині вступити до військового коледжу, стати однією з найкращих випускниць та отримати стажування у секретній службі.
– Дякую, мамо! Дуже смачно.
– Будь ласка, сонечко! До речі, Орест писав, він завтра приїде додому на вихідні, тож було б добре трохи провести часу разом. Я подумала, що можна піти на пляж та влаштувати пікнік, що скажеш?
– Так! Звісно я за! Нарешті можна буде розслабитись та відпочити. А тато вже знає?
Лілі обожнювала ходити на пляж, там тихо, спокійно, та неймовірно гарно. Її сім’я збиралась на такі пікніки кожен місяць, проте останнім часом, через постійні відрядження Ореста та понаднормову роботу тата, вони не збирались так. Батько Лілі володіє місцевою книгарнею й на початку літа звільнилось одразу два співробітники, через що йому довелось працювати більше, поки не знайдуться нові люди на вільні посади. Спочатку йому допомагала тільки мама, проте на минулому тижні на роботу прийшла одна студентка, тож тепер батько має можливість трохи відпочити.
– Так, я йому казала за обідом. Він сьогодні доробить справи, які лишились і зможе завтра взяти вихідний, тому можеш його не чекати. Йди спати, а завтра вже побачимось всі разом.
Лілі встала з-за столу та після того, як помила посуд та пішла до своєї спальні. Її кімнатка була невеликою, проте дуже затишною. Зручне ліжко, тумба, світильник у формі Місяця, стіл зі стільцем та велика книжкова шафа заповнена різними історіями та підручниками. Прийнявши душ та почистивши зуби, дівчина вирішила, що сьогодні можна нарешті трохи розслабитись, тож обрала собі легкий ромком аби почитати перед сном. Лілі закуталась в ковдру, увімкнула улюблений світильник та занурилась в читання.
***
– Гей, сонько, час вставати!
Лілі розплющила очі, вона не помітила як заснула вчора. Орест вже відсував штори, запускаючи сонячне світло в кімнату.
– Ну що, як пройшов перший тиждень стажування?
– Знаєш, подумую про те, щоб піти у берегову охорону, а в тебе як?
– Чудово! Спокійна робота в кабінеті, а у вільний час екскурсії містом.
Обидва не могли стримати сміх. Лілі дуже скучила за братом і дуже хотіла поділитись справжніми враженнями від першого тижня та дізнатись більше подробиць про експедицію, проте поки поруч батьки, які могли почути їх розмову, вони не могли цього зробити. Доведеться почекати доки прийдуть на пляж, де зможуть трохи поговорити.
– Пішли, мама вже приготувала сніданок.
Брат вже пішов, а дівчина почала перевдягатись. Лілі мала зелені очі та руде коротке волосся. Вона вдягнула свою улюблену фіолетову футболку з малюнком єнота та шорти і побігла на кухню. Там вже сидів тато, попиваючи каву, а мама накладала млинці на тарілки.
– Всім доброго ранку!
– Доброго ранку, сонько!
Всі сіли за стіл та почали їсти.
– Ну що, всі готові до райського відпочинку?
– Ще питаєш, я про це мріяв кожен день поки був у Залірі!
– Нагадай, а які саме країни тобі вдалось відвідати?
– Цього разу я був у Мірі та Горі.
– Пощастило, це найкращі варіанти серед всіх п’яти країн. Багато цікавого побачив?
– Звісно, хоча на туризм часу практично не було, робота займала весь час.
– Прикро, але може наступного разу буде більше можливостей.
Нарешті всі поснідали, зібрались та пішли у напрямку пляжу. Звісно поїхати на авто було б швидше, проте дорога до їх улюбленого місця була також частиною разом проведеного часу, який вони так цінували. Шлях пролягав через ліс, тож навколо снували білочки та співали пташки. Через годину ходи сім’я нарешті вийшла до пляжу. Погода була чудова, сонечко світило, хвилі були маленькими, тож можна було насолодитись видом та піти покупатись.
Розклавши плед та їжу, Орест з Лілі вирішили пройтись вздовж берега поки батьки грілись на сонечку та обговорювали книгу, яку вони зараз читають. Судячи з розмови, головний герой встряв у велику халепу через ігрову залежність та тепер має багато боргів.
– Ну що, сестричко, як проходить стажування насправді?
– Виснажливо, якщо чесно. Я думала, що найважчим етапом буде отримати пропозицію, проте це були ще квіточки.
– Воно завжди так, у нас на першому тижні вилетіло 10 людей, проте у вас, як я чув, більше.
– Так, багато хто не зміг пройти смугу перешкод. Хтось не перестрибнув через стіну, у когось почалась судома, коли треба було переплисти річку, а один хлопець через 10 кілометрів зупинився та просто сказав, що це не для нього.
– Не хвилюйся, далі буде цікавіше.
– Ти хотів сказати «простіше»?
– Я сказав саме те, що хотів. Далі ви почнете отримувати справжні завдання, допомагати працівникам відділу. В залежності від того, як ви впорались із тестами цього тижня, вас призначать помічниками різних службовців. Тож, якщо ти на вершині рейтингу, в чому я не маю сумніву, то отримаєш когось, хто виконує дуууже цікаву роботу.
Лілі почала згадувати, як вона пройшла тести та випробування і впевнилась, що і справді показала чудові результати. Супер, значить є шанс, що брат має рацію.
– Ну а в тебе як справи? Як експедиція?
– Не дуже добре, якщо чесно. Деталі поки не можу розказати, проте ми не дуже далеко просунулись від берега. Ліс там ніби живий, складається враження, що за тобою постійно хтось слідкує, а ландшафт міняється поки ти спиш.
– Ого, як же тоді там не заблукати?
– Використовувати інші методи навігації: компаси, сонце.
Лілі спробувала уявити цей ліс, проте її уява ніяк не могла описати, як саме ліс може мінятись. Вона тільки зараз зрозуміла, що робота у брата надзвичайно складна. Раніше дівчина думала, що він їздить на материк і там гуляє лісами досліджуючи місцевих тваринок та рослинки, проте те, що він зараз описує звучить неймовірно виснажливо. Та й вигляд Орест має втомлений. Хлопець не дуже високий на зріст, має зелені очі та темне волосся, яке вже трохи вигоріло на сонці, шкіра встигла засмагнути під час постійних відряджень, а на правому плечі видно невелике татуювання у вигляді сонця.
– Слухай, мені завжди було цікаво, чому ти зробив татуювання, якщо до того, як влаштуватись на роботу, ти ніби не хотів нічого такого?
– А, це одна з вимог вступу до ОМО. Таким чином є більше вірогідності опізнати тіло в разі нещасних випадків. Але аби всім не робити однакові татуювання, що так-то трохи поставило б під сумнів секретність секретної служби, то кожен робить те тату, яке хоче.
Звучить доволі логічно. Лілі почала обдумувати, яке татуювання вона собі зробить, коли влаштується на повноцінну роботу до ОМО.
– А чому саме сонце?
Братовим обличчям промайнула усмішка.
– Це нагадує мені про мою молодшу сестричку, таку ж яскраву та часом небезпечну.
Отакої! Дівчина не знала, що сказати. Їй було неймовірно приємно почути таке пояснення. Єдине татуювання, яке зробив її брат нагадує йому про неї. Тепер Лілі подумала про те, що вона теж може придумати щось, що буде їй нагадувати про сім’ю.
***
Лілі прокинулась о 5 ранку, вмилась, вдягнулась та побігла на роботу. Стажисти мали лише один вихідний на тиждень, тож по дорозі вона прокручувала в голові вчорашній день, проведений із сім’єю. Дівчина зайшла у головну залу міністерства звідки пішла у невеличкий коридор справа від сходів. Освітлення не дуже, проте йти в таких умовах довелось не довго. Дійшовши до великої картини з пейзажем гір, дівчина зайшла до першого кабінету. На перший погляд це був звичайний офіс, проте, коли Лілі підійшла до мапи на стіні та обвела пальцем кордони островів Жесе, стіл від’їхав до книжкового стелажа та відкрив під собою люк. Під люком були гвинтові сходи, йдучи якими можна було побачити, що стіни містять в собі невеличкі сині камінці, які освітлювали спуск.
Лілі дійшла до потрібного поверху та відкрила важкі металеві двері. За ними на неї чекала велика зала для зустрічей, де кожного ранку збирали стажерів для обговорення підсумків попереднього дня та планів на сьогодні. В залі вже сидів куратор, переглядаючи якісь записи. Це був Бені – чоловік середнього віку, у якого вже видно сивину, хоч за поставою і не скажеш, що йому за сорок. Він підвів очі та поглянув на дівчину.
– Ти як завжди рано. Як вихідний, встигла відпочити?
– Чудово, один день на пляжі і я знову готова до роботи.
Чоловік знову схилився над паперами. Дівчина підійшла ближче та сіла навпроти куратора.
Поступово почали збиратись інші та через 15 хвилин всі сімнадцять стажерів уже зайняли свої місця. Бені підвівся та окинув поглядом залу.
– Отже, як ви вже помітили, частину стільців із зали вже забрали, а після закінчення цих двох тижнів відсіється ще частина з вас. Всі, хто дійшли до цього етапу, показали, що вони достатньо витривалі як фізично, так і морально, аби продовжити свій шлях до посади у нашому відділі. Ці тижні – ваше наступне випробування.
Бені зробив паузу, аби всі оцінили важливість моменту. Тишу, яка панувала можна було відчути на дотик.
– Вам треба буде довести, що ви можете адаптуватись до різних умов, виконувати різноманітні завдання та імпровізувати. Все це ви будете робити вже в реальному світі, а не на тренувальному майданчику. Вас приставлять до чинних шпигунів. Вони будуть випробовувати вас та оцінювати ваші дії. Через два тижні саме вони вирішать чи пройдете ви на останній етап.
До зали із бічних дверей увійшло сімнадцять людей, вісім жінок та дев’ять чоловіків. Всі вони виглядали абсолютно по-різному і при цьому не вирізнялись нічим особливим.
– Сподіваюсь, ви проявите себе якнайкраще. Удачі всім!
Із цими словами Бені почав читати призначення. Лілі дісталась привітна на вигляд жіночка років тридцяти з білявим волоссям та круглими окулярами.
– Привіт, Лілі! Я Мейзі твоя наставниця на ці два тижні. Твої результати вражають, проте не варто розслаблятись, адже бути сильною та витривалою недостатньо аби бути хорошим шпигуном.
– Так, я це розумію і доведу, що маю все необхідне для роботи тут.
– Ну, це ми ще побачимо. Ходімо, на нас вже чекає корабель.
Лілі не одразу зрозуміла сенс цих слів.
– Перепрошую, Ви сказали корабель?
– Саме так, як інакше, на твою думку, дістатись до Мірі?
Дівчина була вражена. Вона ще ніколи не була за межами архіпелагу, а тут на неї не просто чекає нова для неї країна, а ще й невідомі завдання від нової наставниці, на яку треба справити гарне враження.
Дівчата вийшли з будівлі міністерства та попрямували у напрямку порту.
– Май на увазі, як тільки ми зайдемо на корабель, всі твої дії будуть оцінюватись. Плисти нам треба буде весь день, тому буде можливість трохи поговорити дорогою, аби краще познайомитись.
– Звісно, але можна перед відплиттям попередити батьків, що мене не буде вдома два тижні? Інакше вони хвилюватимуться і матимуть багато запитань.
– За це не переживай, ОМО надішле їм листа в обід, аби повідомити про «два тижні ознайомлення з територією островів», тож питань щодо твого місцеперебування у них не буде.
– Дякую.
– Маю визнати, що поки тримаєшся добре. Те, що ти одразу подумала про те, що тобі потрібне алібі на час відсутності, це хороший знак.
В порту на дівчат вже чекав невеликий корабель з білими вітрилами. Зайшовши на борт, Мейзі одразу підійшла до кремезного та солідного на вигляд чоловіка із сивою бородою, років п’ятдесяти. Лілі здалось, що саме так має виглядати капітан. Чоловік почав вигукувати різні команди матросам і вже через пару хвилин судно відчалило.
– Що скажеш про корабель?
– Це вже перший тест?
– А ти як думаєш?
Лілі задумалась на хвилину. Що саме хоче почути Мейзі? Що корабель дуже гарний, що його сильно хитає і авто їй більше до вподоби? Звісно ні, треба сконцентруватись.
– Такі кораблі використовують для перевезення дипломатів. Вони малі, маневрені та не привертають увагу, але при цьому їх не так сильно обшукують, адже багато контрабанди тут не вмістиш. Саме тому напевно ми їдемо саме на ньому.
Мейзі пильно придивилась до Лілі і нарешті відповіла.
– Все правильно, молодець. Хоча я мала на увазі перші враження. Ти ж ще ніколи не подорожувала за межі островів.
От блін, таки треба було казати, що корабель гарний. Ну нічого, зате пояснення задовільнило Мейзі.
– Я піду трохи відпочину в каюту, а поки твоїм першим завданням буде дізнатись якомога більше про капітана, проте людина не має почуватись так, ніби вона на допиті. Зрозуміло?
– Так, зрозуміло.
Мейзі попрямувала до каюти. Лілі тим часом лишилась стояти на палубі одна. Вона оглянула корабель. Команда складалась з 10 людей, капітан стояв на носі корабля та дивився за роботою команди.
Що ж спочатку варто продумати план. Можна почати з того, як гарно в морі і як вона захоплена своєю першою мандрівкою, а далі перейти до того, що подобається в цій роботі капітану та як він дійшов до цієї посади. Ніби хороший план, звісно доведеться щось також придумувати на ходу, проте загальний вигляд розмови уявити можна.
Лілі почала поступово підходити до капітана, роблячи вигляд, що роздивляється море та корабель.
– Я можу вам чимось допомогти?
– О, та ні, я просто вперше подорожую кораблем, тому все навколо просто заворожує!
– Розумію, на таку красу можна дивитись вічно.
– Це причина з якої ви стали моряком, краса моря?
– Хм, частково так, проте це також можливість втекти з дому на довгий час.
– Проблеми в родині?
– Та ні, просто у нас із сім’єю трохи різняться погляди на життя, тому перебувати поруч занадто довго буває важко.
– Мене звати Лілі, а Вас як?
– Макс.
– І як довго ви вже працюєте в морі?
– Ох, багацько, вже тридцять років!
– А як давно ви стали капітаном? Це ж надзвичайно відповідальна та цікава посада, правда?
Тут до чоловіка підбіг один з матросів.
– Вас кличе капітан, у однієї пані на борту виникла невеличка проблема, він попросив розібратись.
– Вже йду. Ви не проти продовжити розмову згодом, Лілі? Маю наразі бігти.
– Так, звісно, рада знайомству!
Після цих слів Макс подався за матросом. Лілі почувалась неймовірно дурною в цей момент. Із чого вона взагалі вирішила, що це був капітан? Вік, зовнішній вигляд, те що він віддавав накази матросам, все це може також свідчити про те, що він боцман, а не капітан. Треба було одразу спитати за це, а так змарнувала час і досі навіть не знає, як виглядає потрібна людина.
Тим часом до Лілі вже прямувала Мейзі.
– Ну що, як успіхи?
Дівчина не знала, що відповісти. Тільки зараз вона зрозуміла, що взагалі нічого не дізналась про потрібну людину. Вона провалила своє перше завдання.
– Якщо чесно, то я зробила хибні висновки і як результат, весь цей час розпитувала не ту людину. Мені дуже шкода.
Лілі почервоніла та опустила голову вниз.
– Я ціную чесність, хоча ти й не виконала завдання. Проте добре, що ти з’ясувала сама, що помилилась. Інакше ти б доповіла мені хибні дані, а це вже було б дуже погано. Немає гіршого для шпигуна ніж принести неправдиві дані, адже від нашої інформації залежать рішення влади і, як результат, доля країни.
– Так, я розумію, вибачте.
– Поки нема за що вибачатись, найкраще, що ти можеш – це зробити правильні висновки й не допускати подібних помилок.
Лілі трохи стало легше на душі. Вона чомусь очікувала, що наставники мають бути суворими і не давати спуску стажерам, проте Мейзі не свариться, а просто спокійно пояснює та розказує, що треба знати Лілі.
– Тож, які саме висновки ти винесла з цієї ситуації?
– Що треба перевіряти джерело інформації та не робити припущень, які не були підкріплені фактами.
– Молодець, можеш тепер піти трохи поспати, бо, коли ми прибудемо в порт, тобі треба буде влитись в натовп і не показувати, що ти з іншої країни.
– Добре, дякую, Мейзі.
Лілі пішла до своєї каюти й лягла на ліжко. Все ще трохи пригнічена через невдачу, дівчина вирішила, що найкраще зараз буде просто відпустити ситуацію та спробувати налаштуватись на наступне випробування. Вона почала пригадувати все, що знає про Мірі. Лілі знає, що там холодніше ніж вдома, тож треба продумати, як краще вдягнутись. Дівчина відчинила шафу. Там була купа різних речей: сукні, блузки, костюми тощо. Лілі вибрала собі штани кольору хакі та зелено-чорний бомбер, а також знайшла підходящі чорні кросівки. Добре, візуально вона буде вписуватись, тепер треба подумати над вимовою. Наскільки їй розповідав брат, на прибережних територіях Мірі люди говорять гучніше, адже це важлива торгова розв’язка, через що там завжди гучно. Ще вона пригадала, що варто трохи м’якше вимовляти літеру «р».
Всю подальшу поїздку дівчина пригадувала назви міст та важливих пунктів країни, а також практикувала акцент.
Починало сутеніти. Вдалині вже можна було побачити вогні з порту. Лілі встигла трохи подрімати та заспокоїтись після ранкової невдачі. Вона була впевнена, що зараз готова набагато краще, тож практично не хвилювалась.
– Чудово підібрала одяг.
– Дякую, я також попрацювала над акцентом.
– Дуже добре, тоді готуймося до висадки.
Корабель заплив до бухти, в якій розташовувався порт. Матроси пришвартували судно і скинули трап. Мейзі першою спустилась на сушу, Лілі слідувала за нею, проте важко було встежити за наставницею, адже навколо все привертало її увагу. Дівчина крутила головою довкола, намагаючись вловити все, що відбувалось в порту. Купа яток з різними товарами, недалеко якісь вуличні музиканти грали для натовпу, моряки вивантажували та завантажували судна. Будинки відрізнялись від тих, які були вдома: вони були вищи та мали більше вікон та орнаментів на них. Вулиці були краще освітлені, складалось враження, що зараз день.
– І ось вся попередня підготовка провалилась.
– Що?! Чекайте, я ж ще навіть не встигла ні з ким заговорити чи зустрітись навіть!
– А це й не потрібно, по тобі видно, що ти не з цих країв, ти на все озираєшся наче бачиш вперше. Хоч так воно і є насправді, проте це не те, що ти маєш показувати людям навколо.
Лілі була в розпачі. Все, що вона повторювала перед виходом з каюти, всі репетиції були марними, просто через її емоції, які занадто добре читались зі сторони. І це вже другий провал з двох випробувань. Супер! Якщо так продовжувати, то можна буде пакувати речі вже завтра!
Не дивлячись на зневіру, дівчина опанувала себе та почала поводитись так, ніби її не захоплюють люди в дивних костюмах та не дивує кількість різних товарів, які вона вперше бачить.
Так дівчата йшли вуличками поміж різних будинків, поки не дійшли до готелю, в якому зупинились.
– З питань безпеки та економії бюджету, ми будемо в одному номері. Сподіваюсь це не буде проблемою?
– Ні, не буде.
Їх номер був на 3 поверсі. Він був просторий, але містив мало меблів: два ліжка, дві тумби та одна шафа. Мейзі закрила за ними двері та пройшла на середину кімнати.
– Наступним кроком міг бути обшук номера, якби ми його бронювали заздалегідь. Але зараз можеш іти в душ, я піду після тебе.
Обшук, треба запам’ятати. Логічно, якщо раптом хтось з’ясує, хто ти, і знатиме де ти зупинишся, то можуть щось підкинути в номер чи стежити якось.
В душі дівчина ще раз прогнала цей день в пам’яті. Вона намагалась згадати для себе всі уроки, які винесла, та спробувати уявити, що буде завтра. Коли дівчина вийшла, наставниці вже не було в номері. Двері все ще були зачинені. Лілі оглянула номер. Куди ж могла піти Мейзі, якщо сама сказала, що піде в душ після неї і не згадувала про якісь справи до цього? На своєму ліжку дівчина знайшла записку.
«Термінові справи, не хвилюйся, буду зранку, не виходь з номера без мене»
Отакої, і що тепер робити?
Лілі чує стук у двері. Дивно, Мейзі має ключі, вона стукати не буде, обслуговування номерів теж не варіант, вони зазвичай голосно кажуть про причину приходу. Ну, нічого, трохи почекаю, може помилились номером, або просто хтось щось шукає. Проте стук повторився вже більш наполегливо.
Лілі швидко вдягнулась, схопила ніж та сховала в кишеню. Ще один стук в двері. Дівчина підійшла ближче та чітко й гучно спитала:
– Хто там?
У відповідь прозвучав ще один стук. Так, ну це вже точно не нормально. Добре, Мейзі сказала не виходити з номера, проте відкрити двері і дізнатись, що відбувається можна.
Лілі обережно відчинила двері десь на два сантиметри та виглянула назовні. Біля дверей нікого не було, проте на порозі лежала коробка. Дівчина взяла дзеркальце та заглянула за ріг, аби впевнитись, що ніхто не чатує і не чекає поки вона повністю відкриє двері. Нікого не було, тож вона відчинила двері та забрала коробку, закривши за собою номер.
Раптом залунала гучна сирена. Що ж відбувається?! Все це якось дуже дивно.
До номера забігає Мейзі. Вигляд дівчина мала стурбований.
– Що відбувається? Нам на порозі лишили якусь дивну коробку, а ще, що це за сирена і де Ви були?
– Яку коробку?
Мейзі глянула на ліжко, де лежала коробка. Наставниця підійшла та відкрила її. Всередині був рюкзак. Рюкзак? Серйозно? Та що це все означає?
– Лілі, боюсь твоє стажування тут затягнеться.
– Що відбувається? Поясніть!
Мейзі відкрила рюкзак та почала перебирати речі, які були всередині: документи, трохи їжі, невеликий запас Тріди, термос.
– Сирена означає впровадження надзвичайного стану. Через це будуть закриті всі порти, ми тут застрягли. Цей рюкзак містить необхідні речі для виживання на найближчий час. Такі видають всім агентам, які знаходяться за межами островів у скрутній ситуації.
– А яка причина надзвичайного стану?
Мейзі на хвилину затихла, розвернулась до Лілі та промовила:
– Фріла почала захоплювати територію Зал, вона розв’язала війну. Тож тепер, ми маємо лишитись та зібрати всю можливу інформацію, аби убезпечити острови.