МАНДРАГОРА

МАНДРАГОРА
Чаклунка юна має хист відьмацтва,
Вступає в повну силу. Рід зійдеться,
В цю ніч посвяти зілля вип’є вперше,
Прийнявши книгу давніх знань від бабці,
Їй не лячно.
Найдовша ніч. У чорнім лісі меса,
Танцюють тіні, страх знімає “стріху”,
Стежки зникають, трави дикі вміють
Сплести стебло, маскують шлях, затерши
Усю пам’ять.
Сховався місяць, сич літа по колу,
Горить вогонь, тринога, варять спільно.
Вкидає кожен частку трав, везіння,
У чані лапка жаби, зуб дракона,
Мандрагору ж
В роду найстарша кине з кров’ю півня:
Данина темним, відкуп, плата — щастям,
Прадавня перша в списку, точно знає,
Цей корінь владу дасть, потрібна міра,
Лише трохи.
Інакше розум вкраде, станеш бранцем
Богині Лісси. Світ безумства інший:
Страху там пащі, злі примари й дійсність
Втрачає сенс. Чи ніч, чи день не взнаєш,
Лише морок.
Тож з рук у руки, ближче, значить доля.
Під спів йодальний, мантри, кухоль з зелом,
Ковток. Ламає кості, біль, нестерпно,
Від спазму тіло в корчах — мить до волі,
Чи подоба?
У колі тіней лиця предків — вічність,
Карбує пам’ять. Поштовх, доторк в груди,
З проханням погляд, наче гріх спокути,
Вузли криваві, доль плетіння різне,
Все з любов’ю.
Імла сповзає, тихнуть муки, спрага.
Світанок, бліднуть тіні, сходить сонце,
Світи відкриті, дивний напій, сон це?
Та сили пружні, знань багато справжніх,
Поклик роду.