1. Я ступив у присмерк, мов криця пала у тріщину сну,
2. І вітер німий залунав по пустелі безмежній.
3. Де тіні ростуть, обіймаючи сутність одну,
4. А згарища волі шукають у темряві стежні.
5. Пропік мене холод, що спинює кров у кістках,
6. Та я йшов уперед, бо почув голос чорного трону.
7. Примарні істоти глумилися в темних кутках,
8. А слово “ніч” виринало, немов заборонне прокльону.
9. Самотня дорога вела крізь мовчання, крізь мари,
10. На плечах тисла скам’яніла вага чужих снів.
11. Та “Ті, що йдуть у ніч,” лишали знаки і чари,
12. Шепотіли: “Хто витрима, той стане вгорі серед див.”
13. Я бачив три постаті — кожна володар свого,
14. Та Чорний престол обминали чи стерли з думок.
15. Котрийсь промовляв: “Не торкайся блукальцю нічого,
16. Бо пітьма зжере душу, коли ти рушиш цей крок.”
17. І я запалив свій ліхтар, щоб зійти у безодню,
18. Зі свистом порубані мрії зливались у прах.
19. Бездонним здавалося все — але тиша холодна
20. Пускала легені болюче в останній розмах.
21. У серці сплелися думки, наче ниті з імли,
22. В них жевріли імена тих, що згоріли у шалі.
23. За кожним ударом мороку віри росли,
24. А я все ішов, щоб пізнати фінал у печалі.
25. Нарешті постала гора з чорноти, мов з пітьми,
26. А трон, що лежав уві сні, спалахнув мені вперто.
27. Я сів у мовчанні, щоб з’єднати світ самоти.
28. Очима узрів: ніч здала мене часу на жертву.