Сонце на тополі як стара ворона,
сизість на болотах поставала дибки,
а на нашій панні — смоляна корона,
білі вуста вкрила сливова наливка.
Милували вітри, умивали роси,
зоряне світіння лагідно торкало,
а тепер цілує з виднокола сонце,
маковим цвітінням личко заливає.
Маківка із тім’я тягнеться до скроні,
сунеться по шиї янтарева нитка,
а на нашій панні — смоляна корона,
біле тіло вкрила мохова накидка.
Цікаво й гарно
Гарно!