Кінь на ярмарку

У місті великому та старовинному,
Ярмарок йде, на всю площу торги.
Стільки товару цікавого й дивного,
Наче змішались усі тут віки.

І серед натовпу йду крізь ряди,
Дивуючись лазерам і смолоскипам.
Розмаїття тканин мерехтить навкруги,
Додають ціни спеціям і мікрочипам.

Але раптом ось поруч кінь стає на диби.
Він продаватись відверто не хоче.
Але його для цього привели сюди,
І горять, наче полум’ям, у нього очі!

Дійсно, вогонь у очах і на гриві.
Справжній вогонь. І пихкає ним!
Уявляю вже шашлички у перспективі,
І ароматний від інших страв дим…

Ще б знайти, як його налаштувати,
Аби був він як фен і одяг сушив…
І щоб воду гарячу завжди легко мати,
І в пітьмі при потребі щоб як лампа світив!

І щоб хату грів краще, ніж батарея.
Із підігрівом у мандрах було би сідло.
Хм… Який кінь корисний. Ідея!
Може, треба придбати його?

А кінь в захваті, схоже, від моїх думок.
Бо вже не палає, лиш з вух йде димок…
Здивовано кліпає і, наче, хіхікає.
І підходить до мене, зубами дає повідок…