Відьма

«Відьма», — шепочуться люди в селі.

«Вііідьма»,— шепочуть дерева ласкаво.

Вже скоро горітиме відьма в вогні,

До неба полине в багровій заграві.

Та зараз по літу іде навпростець,

Вклоняється птАхам, вітається з травами.

Полин і любисток, ромашка й чебрець

Під ноги їй стеляться букетами славними.

І квіти збирає вона по одній,

І кожну оплакує болями тихими.

По стежці легенько ступає тій,

Комах обминаючи ногами збитими.

А потім під дубом сяде спочити,

така знеможена від тої жалості.

І Бога подумки буде просити,

Щоб послав у Світ побільше радості.

«Відьма»,— шепочуться люди в селі.

«Вііiдьма»,— шепочуть дерева ласкаво.