Білий діалог

Біле навкруги замітає сліди…
І нащо такі шляхи,
Якщо по ним не дійти?..

– Я твоя…
– Хто ти?

– Я Згадка.
Коли прийдуть рятувати,
Відлунням буду співати…

– Мене врятують?
– Ні. Ти будеш вже спати.
Але я стану їм грати,
І розкажу все про тебе…

– Не треба.

– Остання пісня, вона для всіх!
Я заспіваю про твій сміх,
І очі твої – у них є вогні!

– Були вогні,
Тепер краплі крижані.

– Ти ще тут?
– Майже ні…

– Просто послухай:
Ось піде завірюха,
І стане так світло,
Сховаються вітри.
Ти поглянеш востаннє,
І жалю не стане,
Бо це не прощання,
Не буває прощання…