Король Горішний

1 Труль збентежений
Сонце вже сідало за обрій і повільно змінювало рівний блакитний фон денного неба на неймовірну палітру багряно-жовтих відтінків, що немов зійшли з картини відомого художника. А величні хмарочоси, що так прагнули дотягнутися до небес, підсвічувала ілюмінація нічного міста, яку запалював блиск сповзаючих сонячних променів, перетворюючи їхні силуети на живі яскраві фігури.
Це поетичне спілкування великого міста з Його Величністю Природою могло розтопити серце кожного романтика, проте не Труля. За довгі роки свого життя він бачив нескінченну кількість дивовижних образів, пейзажів і людей – вони вже давно втратили здатність викликати у ньому захоплення чи здивування.
Дужий чоловік сидів, розкинувшись у великому кріслі із горіхового дерева. Масивний гарнітур безапеляційно засвідчував, що був виготовлений на особисте замовлення пана Труля. Розмір підлокітників, висота ніжок виглядали дещо гіпертрофовано, як і частини тіла того, кого їм судилося тримати. Синдром Морфана вочевидь позначився на його тілобудові – довгі руки з витягнутими (хтось сказав би «музичними») пальцями охопили різьбленні бильця, а ноги задерлись на масивний горіховий стіл.
Проте Труль не виглядав розслабленим, навпаки, на його обличчі осіли стурбованість і занепокоєння, що поступово виростали в навислий над ним відчай. Навіть зморшка, що вже давно програла бій ботулотоксину, зрадницьки проявилась на рівному чолі.
За свою довгу карʼєру він бачив і долав чимало випробувань: позбавлявся небажаних партнерів, які раптово виходили з бізнесу «за власним бажанням», або зникали невідомо куди, перемагав конкурентів, залишаючи їх ні з чим, обходив противників на шляху до трону, не гребуючи найбруднішими методами. Але сьогодні йому здавалось, що доля вирішила його покарати.
– Але як, як я міг так помилятись? – думав Тінольд. – Як міг я так захопитись якимось блазнем, божевільним генієм?! Як я міг йому так довіритись?! Я – людина, якій немає рівних в королівстві Горіхів! Я – король Горішний! Як я міг бути таким необачним, щоб дозволити цьому блазню підійти так близько і дізнатися про мене щось, що йому не дозволено?!
Король Тінольд Труль Горішний повільно підвівся з крісла, обвів поглядом свій величезний кабінет, чи то вишукуючи відповідь на свої запитання, чи то прощаючись з ілюзіями, які підвели його цього разу. Думки про королеву стискали груди – що ж він скаже їй, коли та дізнається, що його колись вірний блазень Ілько замислив щось страшне – він дізнався секрет Труля і хоче розповісти його усьому світу.
Труль стояв на порозі неминучого, і в цей момент навіть він – могутній король- відчував себе приреченим.

2 Дуже важлива інформація Стеця Кофтіва

– Вибачте, пане Королю? – пролунав нізвідки солодкий жіночий голос.
– Що там ще? – відповів Труль, не одразу повернувшись із глибоких роздумів.
– До вас пан Кофтів із дуже важливою інформацією.
Труль знав, що «дуже важлива інформація», як завжди, означає дуже велике бажання Кофтіва зустрітися і зазвичай має на увазі якийсь корисливий підтекст. Але, зважаючи на обставини, у короля майнула надія, аж раптом Стець дійсно «нарив» дещо стосовно планів Ілька.
– Хай заходить, – скомандував він секретарці, спускаючи ноги додолу.
Серветка, що лежала край стола раптом полетіла вниз і ледь відчутний вітерець доторкнувся до обличчя Труля. Перед королем постав його головний радник. Він ще не зовсім оволодів мистецтвом проникати крізь стіни, але заходити через двері у вищому товаристві вважалось мові тоном. Король Горішний подарував товаришу цю сітху на минуле Різдво. Але Стець, якому вже ось-ось мало виповнитись 100 років, не міг подолати страх і тому робив це з розгону, заплющивши очі.
Стець Кофтів служив радником короля Горішного вже багато років – власне, він вважав себе його другом, партнером, майже братом. Це ж він привів Труля на трон(він так думав), саме він розробляв усі плани захоплення ринків, основні механізми стратегії та політтехнології їньої перемоги. Треба сказати, статки Стеця значно перевищували зарплатню простого радника короля, і Труль про це знав. Він сам сприяв збагаченню Кофтіва, адже гроші були його основним мірилом значущості людини. Біля нього не повинно бути жебраків – це порушує гармонію його світу. Навіть холуї і лакеї в його оточенні мають носити дорогий одяг, дорогі годинники, жити в престижних місцях і завжди мати кишенькові гроші на підкуп виборців і цурку для рота журналістам.
– О мій Королю, – пафосно розпочав Стець. Я підключив усіх своїх агентів, а також завербував агентів самі знаєте кого. Я витратив тисячі годин часу і сотні тисяч горіхів*…
– Ближче – перебив його Труль, показуючи долоню.
Радник перестав вихвалятись і перейшов до справи:
– Пане Королю, я знаю, про що довідався той…, – Кофтів зробив невелику паузу і вказав очима кудись назовні.
– Ну не тягни, Стецю, – Трулю було вже несила чекати.
– Пам’ятаєш перемовини з Королем Марсопотамії, – інколи Стець міг собі дозволити панібратство з королем, – вечірка у закритому клубі з марсодівами-танцівницями.
– От курва! Так я і знав! – вигукнув Труль. – І що, має докази? Ти перевіряв? Свідків ліквідував? Все – брехня! Він все сфабрикував!
За секунди Король перейшов від обурення до повного заперечення скоєного.
– Як я вже казав, мною були задіяні усі мої звʼязки, – знову почав Кофтів.
Король скривився, але промовчав. Радник, на щастя, не став продовжувати самовихваляння:
– Я дістав той самий запис. Якщо Ваша воля, можете переглянути. – Стець підніс запʼястя і з дозволу Труля провів ним над столом.
– F**k, – на столі зʼявилось відео і Труль одразу згадав ту свою пригоду у Марсопотамії. О, він ще довго не міг позбутись тяги до однієї із тих, кого він бачив зараз на картинці. У неї були незвичайні для землян блакитно-смарагдові очі з фіолетовими вкрапленнями. Та кого він обманює! Її груди! – дві великі ароматні груші, що виросли саме для нього у сусідському саду. Йому так подобалося ними жонглювати, стоячи на колінах і відчуваючи себе маленьким хлопчиком, у якого лише просинається сексуальне бажання. А її сміх! Вона сміялась у відповідь від задоволення, і її безтурботний дзвінкий дитячий сміх ще більше збуджував його і повертав у юність. О, він давно так не захоплювався жінкою!
– Ти підготував докази того, що це лажа?
– Звісно, мій Королю, я все зробив – справжні свідки нейтралізовані, я знайшов нових, які підтвердять, що відео підробка. Довелося добре розщедритися, але заради вас я готовий на все!
– Ти думаєш, він на цьому зупиниться? Цьому блазню завжди чогось бракувало! Треба його якось нейтралізувати!
Головний радник уважно глянув на шефа.
– Ні! Треба його кудись подалі відправити. Поміркуй, зацікав його, запропонуй підвищення.
– А чи не забагато честі для королівського блазня?
– Стецю, не жмись, краще зараз закрити йому рота. Він не простий блазень, а геній! Знайди до нього підхід.
Ну все на сьогодні. Щось я втомився, а ще Королева чекає!
– На все добре, мій Королю! Мої вітання Королеві! Гарної ночі!
– Бувай!
Труль відчув полегшення. Разом із походеньками, за які, як він вважав, йому не доведеться відповідати, він згадав про красуню королеву.

3. Королева вежі

Її Величність Королева Горішна не була щасливою у шлюбі. Вона, як їй спочатку здавалося, вийшла заміж з любові. О, Тінольд Труль Горішний проявляв насправді королівську щедрість, залицяючись до неї – не шкодував ні грошей, ні скарбів, ані свого дорогоцінного часу. А оскільки наш король знався на будівництві, то його весільним подарунком для нареченої стала височенна башта Тауер, яку він звів спеціально для неї.
Королеву, звісно, втішив такий широкий жест чоловіка. Та згодом вона зрозуміла, що стала бранкою короля, заточеною у вежі, оскільки майже весь свій час вона проводила сама, поки чоловік займався державними справами.
Народ вже прозвав королеву Улянію Королевою Горіхописною, адже все, що залишилося молодій жінці, щоб хоч якось себе розважити, писати листи своїм друзям та правителям інших королівств. Треба віддати належне королеві – вона вела дуже благочестивий спосіб життя, жодна тінь не затьмарила її кристально чисту репутацію. А з її неперевершеною вродою така поведінка була вдвічі похвальною.
Улянія мала високий зріст, гарну струнку фігуру і красиве обличчя.
Цього вечора вона не чекала чоловіка так рано:
– О, милий, щось трапилось? – Улянія поспіхом провела рукою над столом, щоб вимкнути зображення- вона писала листа і не хотіла, щоб король його читав.
Труль, що увірвався в кімнату досить несподівано, помітив якесь знайоме обличчя, що промайнуло на зображенні столу – вочевидь, фото адресата, якому його дорога дружина писала.
– Як завжди листуєшся? Невже тебе це не втомлює, моя мила?
– Що ж іще мені робити, мій дорогий, щоб згаяти час і лишні калорії?
Труль підійшов, цьомнув дружину у щічку.
– А знаєш, про що я подумав – давно ми з тобою нікуди не мандрували. Гайда на 6-й рівень, вигуляємо нові сітхи, які я придбав на День Подяки!
Улянія аж присіла від здивування. «Що це з ним? Може тікає від когось? Але навіщо – він же король?»- подумала вона.
– Ну ж бо, не гаймо часу! Ходімо збиратися!
Труль взяв дружину під руку і повів у бік холу, за яким були костюмерні. Так, саме костюмерні, бо то були спеціально обладнані кімнати з моніторами, які могли запропонувати варіанти одягу різних часопросторів і буття, а також роботи- помічники для одягання.
– Пропоную щось із повсякденного 6-го, нехай нас сьогодні ніхто не впізнає- тільки ти і я, моя мила. – Труль поцілував Улянію в руку і вони розійшлися кожен по своїй кімнаті.

4. Прогулянка до планети шостого рівня

Вежа Тауер мала унікальну архітектуру, яка нагадувала постать королеви Улянії – розширена донизу, як подол сукні та звужена вище середини, як її тендітна талія. Відкрита тераса на вершині, що слугувала майданчиком для приземлення усіх, хто вміє літати, здалеку була схожа на корону.
Труль пишався цим своїм подарунком, та і королева оцінила його гідно. Одначе піддані побачили у вежі шахову фігуру, різьблену з дерева (ніде правди діти, вона справді дуже її нагадує) і частенько глузували з приводу того, хто грає у шахи і хто перемагає, адже королева у шахах ходить як завгодно.😜
Але головною перевагою Тауер було її оснащення – Труль задіяв усе, що тільки можна було у 22-му столітті.
Король і королева спустились до невеликої круглої зали з розмальованою підлогою, підійшли до центру.
– Мій подарунок з тобою? – запитав Труль, маючи на увазі сітху, яка наділяє властивістю подорожувати через кротовини по планетарній системі.
У відповідь Улянія розкрила долоню- на ній лежала маленька срібна кулька з переливчастою голограмою. Король показав свою і спритно заштовхав її собі у голову поза вухом. Улянія спробувала зробити так само, але рубець від підтяжки не дав їй це зробити.
– От же ці твої пережитки минулого. Я вбив би його, якби він не помер раніше, – вилаявся Труль на пластичного хірурга. Він забрав сітху у дружини і допоміг їй інсталювати кульку за вухо.
– Ну, понеслись! – король узяв Улянію за руку, прошепотів місце призначення і вмить вони обоє зникли.
***
Новоприбульці не одразу змогли пришвартуватися на новій планеті. Труль врешті решт не дуже вдало гепнувся на поверхню, а потім зловив і приземлив Улянію, що із задоволенням балансувала у повітрі.
– Тут сила тяжіння, вочевидь, менша, – зауважив Труль.
– Трулю, глянь – тут усі літають, здається, ходити у них не модно!
Чоловік роззирнувся навкруги. В цілому місто нової планети нагадувало Горіхову вулицю – хмарочоси, монітори, вогні. Труль підняв голову. Раніше він думав, що знається на висотних будівлях, але не тепер – будинки цього міста тягнулися до небес так, що зовсім не було видно, де вони закінчуються. Автомобілів на дорогах не було, а місцеві жителі просто літали у повітрі.
– Так, мила, схоже ти права, ходити не модно, – погодився Труль розтягуючи слова.
– Це так класно! – Улянія злетіла і подалась кружляти, розмахуючи руками.
Труль здивовано обміряв дружину поглядом, а потім піднявся на ноги і спробував злетіти сам. Та у нього нічого не вийшло.
– Уляніє, як ти це зробила? – майже кричав чоловік, з усіх сил намагаючись дотягнутися до неї.
– Не знаю, якось просто так, – сміялась та і продовжувала кружляти.
– Що ж мені робити? Вона що сітху придбала, а мені нічого не сказала? – бурмотів Труль, думаючи, як вирішити проблему. Він не додумався ні до чого кращого, як заборонити Улянії літати:
– Уляніє, спускайся вниз, я тобі наказую, як твій король.
Правду кажучи, у даній ситуації такий наказ звучав досить дивно, або і смішно, але королева вирішила не злити чоловіка. Вона спустилась і постала перед ним:
– Я тут, мій милий, не сварися!
– Як ти могла мене кинути?
– Але чому ти не хочеш летіти?
– Якби ж то не хочу? Я не можу!!
– О, мій милий, я завжди тобі нагадувала про заняття спортом, тобі заважає лишня вага.
Труль таки розсердився:
– До чого тут моя вага – я просто не вмію літати і не розумію чому ти це можеш! – обурився король і прищурено глянув на дружину.
– Я не знаю, як? Я просто подумала і полетіла, – Улянія знову трохи піднялася у повітря, – ну от бачиш!
– Так, це дуже дивно, бо я так не можу.
Увагу Труля привернула вервечка людей біля одного з будинків:
– Що там за люди, пішли глянемо, може про щось дізнаємося!
Підійшовши ближче, вони побачили, що серед них були лише люди поважного віку і вони заходили на ескалатор, який віз їх нагору.
– Пішли і ми з ними, – запропонував Труль, хоча і так було зрозуміло, що це єдиний спосіб для нього піднятись.
Ясно було також і те, що літати не можуть люди поважного віку, але Труль ще до них не відносився. Отже, що з ним не так поки було невідомо.
– Цікаво, а куди веде ця дорога? – поцікавилась Улянія, але Труль не відповідав – щось не було настрою.
Ескалатор їхав досить поволі і підвозив бажаючих на наступні рівні. Перший рівень прибульці проїхали, а на наступному, що вже знаходився десь на рівні десятого поверху, вийшли. Король побачив через скло бар-ресторан:
– Ну що, ходімо спробуємо місцеву кухню? – він узяв дружину під лікоть і повів через скло. Туди ж прибували інші місцеві, підлітаючи просто з повітря.
Королівська парочка мандрувала поміж столиками у пошуках вільного місця. Нічого не знайшовши, вони зупинилися недалеко від барної стійки. За кілька секунд біля них зʼявились два зручних крісла із якогось мʼякого матеріалу і столик. Поки вони думали, роззираючись навколо, крісла встигли зникнути, а ніжки стола вирости, піднявши столешню до рівня талії королеви.
– Ой, Трулю, схоже вони вирішили, що нам зручніше буде стояти. Може якось можна повернути крісла? – Улянія зігнула коліна, імітуючи, що збирається сісти, і враз під нею зʼявилось крісло. Труль зробив те саме. Стіл також став у зручне для гостей положення.
– Як це гарно! – захоплено вигукнула королева, – може і ми можемо таке запровадити?
– Теж мені інновація! – Труль зневажливо подивився на крісло, -ці приколи для бідних. Не знав, що тобі таке подобається. А хто тут подає?
Труль пошукав очима офіціанта, але нікого не було.
– Я думаю, треба замовити подумки!
– Але ж ми не знаємо їхню кухню!
– Отже, я буду фірмову страву! – промовила королева.
На столі з’явилася глибока ложка і тарілка з чимось гарячим, але незрозумілим. Та аромат страви був доволі приємним. Улянія скуштувала шматочок.
– Ммм, це так смачно – нагадує мій улюблений овочевий пудинг! Трулю, ти теж щось замов.
– Добре, мені дайте щось таке, що полюбляють місцеві чоловіки!
Він спробував те їство, яке зʼявилося на столі.
– Хм, це щось дуже оригінальне, ні на що не схоже!
Задоволене подружжя наминало подані наїдки. У королеви був чудовий настрій, вона шуткувала і веселилася. А король, слухаючи її балаканину, перевів погляд на стійку бару і раптом здригнувся.
– Що з тобою?
– Подивись, там за баром наш Ілько!
Королева озирнулась:
– Де, я не бачу!
– Та як ти не бачиш? Он де він стоїть – у масці!
Улянія подивилась уважніше, але нікого не побачила.
Згодом король побачив, як до Ілька підійшли два відвідувачі. Вони про щось балакали, а Труль обережно спостерігав за ними. Але після короткої розмови, ті двоє повернулись і подивилися просто на Труля.
«Він їм щось про мене сказав? От блазень! І тут інтриги про мене плете! Як він взагалі тут опинився?» – поки думки не давали королю спокою, його дружина насолоджувалась спілкуванням з місцевими мешканцями. Прямо у повітрі десь на рівні третього поверху була танцювальна вечірка. Улянія витала легко і невимушено разом з усіма – їй давно не було так добре і весело.
Натомість її благовірному було зовсім не до веселощів. До Ілька постійно підходили нові люди, він їм щось розповідав, після чого вони усі скоса поглядали на Труля, ніби промовляючи: «Ми знаємо твій секрет». Сидіти на місці було не сила, Трулю просто захотілось кудись зникнути. Він різко встав і пішов до вбиральні. Та щойно король опинився за закритими стінами, як перед очі зʼявився Ілько в масці:
– Я знаю твій секрет!
Труль хотів послати його під три чорти, але Ілько раптом зник.
– Та що відбувається? Що цей блазень із себе корчить? Ні, треба повертатись додому і вирішувати питання!
Труль вийшов до зали і став шукати дружину. Та сиділа за одним із столиків і спілкувалася з новими знайомими.
– Уляніє, ходімо звідси!
Співрозмовники осудливо подивилися на Труля і переморгнулися.
– Коханий, що трапилось, тут же так гарно?
– Ти що не бачила того бридкого Ілька, який тільки й робить, що розповідає усім якісь нісенітниці про мене.
– Та де? Я нікого не бачила!
– Він був за барною стійкою!
– Я бачила там лише бармена!
Вискочивши з ресторану, Труль ледь не звалився у безодню. Королева вже звично злетіла, весело хохочучи, а король пішов у напрямку ескалатора.

5. Король у пошуках зрадника

Труль у звичній для нього позі сидів, розвалившись на кріслі. Слова Ілька не давали йому спокою. Він викликав свого ще одного радника Тіка Логте.
– Нехай усі слідкують за Ільком – треба ж знати, що він сховав за пазухою. Невдячна потвора! Це ж я, Труль, так його наблизив до влади, дав йому нові можливості для зростання! Чого йому не вистачало! Чому він риє мені яму? Чому він біситься? Адже королем йому ніколи не стати – у нього немає нашої крові! Божевільний! Що ж він задумав?! Але може тут і відповідь- цей хлопець просто не сповна розуму! Але звідки він узявся на планеті шостого виміру? Він що слідкує за мною? А чому Улянія каже, що не бачила його?
І тут короля пронизала страшна здогадка.
– Невже Улянія! Так, так – це вона могла повідомити йому, куди ми летіли, вона могла розповісти йому щось таємне! – Холодний піт виступив у Труля на чолі.
– Невже Улянія, невже пригрів змію?!
Вже знайомий секретарчин голос сповістив про прибуття Логте. Увесь його вигляд говорив про викриття «дуже важливої інформації»:
– Пане Королю, ми знайшли таємну лабораторію Ілька і те, що ми там побачили, вам дуже не сподобається. Цей блазень «в масці»( Ілько, бувши блазнем за своєю природою, часто полюбляв надягати маски, тому дехто його так і називав – Ілько в масці) проводив там якісь біохімічні і генетичні дослідження. Наш МОЗОК (ШІ, яким користувався король) проаналізував дані, які ми знайшли і зробив висновок, що вони співпадають з показниками вашого аналізу крові, мій Королю. І я навіть не знаю до яких припущень вдатися щодо цілей його досліджень! О, мій Королю, спаси Вас Бог, це може бути найстрашніше!
– Що ти маєш на увазі?
– Може він хоче вас отруїти?
Труль голосно розсміявся:
– Для цього є маса відомих способів і набагато дешевших, аніж фінансування лабораторії!
Але усмішка скоро спала з лиця Труля:
– Де ця лабораторія? Я хочу сам її побачити?
– Як скажете, пане Горішний! Я готовий супроводжувати Вас туди у будь-яку хвилину!
– Зачекай мене в холі, вирушимо негайно.
– То ось що він задумав, – сказав Труль, коли радник вийшов.

6. Лабораторія Ілька
Король у супроводі Тіка Логте та свого найнадійнішого охоронця стояли на мощенні у доглянутому охайному парку. Посеред площі викрашалося чудернацької форми велике дерево з родини маслинових.
– І що ми тут робимо? – поцікавився король.
– Це тут, Ваше Величносте.
– Де тут?
– Під цією площею. А вхід- у дереві. Там пропускна система, але ми усіх підкупили. Ходімо?
Логте провів короля з охоронцем до дерева, через яке вони спустилися в лабораторію. Вона мало чим відрізнялася від тогочасних офісів чи учбових аудиторій – монітори, відеопарти і т.ін. Але дещо її виділяло – в окремому приміщенні була зона, схожа на дикий сад з чудернацькими тваринами, яких Труль ніколи не бачив.
– А це хто? – запитав він у радника.
– Можу припустити, що це те, що стало з тваринами після випробування на них отрути.
Король здригнувся, йому стало не по собі.
– Знищіть все! Щоб і попелу не лишилося!
– Як забажаєте, мій Королю!
Делегація нишком вийшла з дерева і зникла.

7. Зрадника знайдено

Труль їв свій стейк з осетра-альбіноса, запиваючи Château Cheval Blanc. Тільки сумні думки заважали травленню. Невже цей виродок мітить на моє місце? Невже хоче підробити щось у генах, щоб стати королівської крові?
– А де королева? – запитав він у служниці, – вона не вечеряє?
– Пані Королева Горішна ще не повернулася з прогулянки.
– З прогулянки? – перепитав здивовано Труль.
– Так, пані Королева поїхала після вечірнього чаю, – їй хтось зателефонував.
Лице короля перекосило. Нічого собі – вона вже бігає до когось на виклики.
– Вона не казала, коли повернеться?
– Ні, пане Королю, пані Королева збиралась поспіхом.
Голос нізвідки сповістив, що контактує Тік Логте.
– Вийдіть- наказав король служниці і та розчинилась у повітрі.
– Так, Тіку! – нерви не давали Трулю їсти. Він намотував периметри навколо обіднього столу.
– Пане Королю, за моїми даними, блазень дізнався про знищення лабораторії і дав наказ терміново зібрати нараду своїх наближених осіб.
У Труля підкосилися ноги і він впав на диван.
– … наближених осіб, – повторив Король, розтягуючи слова.
На якісь хвилини Труль застиг у лежачому положенні- його тіло не слухалось. Не лише тіло – усе навколо виходило з-під контролю: його колишній блазень, його вірна дружина, його звичний світ, королівство. Здавалось, все от-от рухне, покотиться у тартарари.
Знову заговорив радник Логте:
– Ваше Величносте, Ілько в масці збирає пресконференцію, хоче повідомити щось дуже важливе!
– На коли?
– Аж на післязавтра!
– От курва! Чому тягне? Може захотів домовитись?
– Я також так думаю, пане Королю.
– Ваше Величносте, Її Величність Королева прибула, – повідомив голос служниці.
Труль скочив на ноги:
– А, прийшла таки!
До їдальні зайшла Улянія, весела і усміхнена:
– Привіт, любий, ти вже повечеряв?
– Що, повечеряв?! – одразу накинувся на дружину Труль із криком. Він був зовсім не в собі, – та мені кусок в горло не лізе! А скажи мені, будь ласка, де це ти була і чому ти останні дні така весела ходиш? І не тільки ходиш, а й навіть літаєш?!
– Любий, що з тобою? – Улянія присіла на стілець від такої грубої і неочікуваної відповіді.
– Що зі мною? Вона ще й питає! Що зі мною? Я знаю, що ви замислили! Ти і той блазень! Це ти злила мою кров, мої ДНК! Це ти розповіла йому, куди ми їдемо! Він, мабуть тебе вже туди возив! Ось чому ти літала, як усі вони! Ось чому ти була така весела на планеті 6-го рівня! То це все ти!!!! – Труль навис над дружиною, як дикий звір з червоними від злості очима. Він готовий був розірвати її на шматки!
Улянія, що за довгі сумні роки життя з королем відчула, як щастя знову повертається до неї останні три дні, зрозуміла, що то був лише сон. Вона сиділа налякана, розчавлена і не знала, як врятуватися:
– Трулю, милий, про що ти кажеш? Я нічого такого не робила! Я не розумію тебе!
– Не розумієш??!! Пішла геть із моєї вежі! Я розлучаюся з тобою! Але не думай, що залишишся королевою! Дзуськи! Я вас депортую!
Уся в сльозах Улянія вибігла з кімнати. Труль знову залишився один. Але тепер він став зовсім одиноким.

8.Ілько зважився

Колишній напівофіційний блазень короля саме збирався смакувати новий суперфуд для жителів Землі. Звістка про знищення його біогенетичної лабораторії застала Ілька вже після ретельного миття рук. Чоловік подивився на тістечко із живиці чорної канадської сосни і воно не викликало у нього такого ж слюновиділення, як кілька хвилин назад. Натомість він наказав зібрати усіх на нараду.
– Але чому? – задавався він запитаннями після отриманої інформації. – Хто і навіщо? За що? Що поганого зробили цим людям тварини Мусоляндії? Таких варварів потрібно обов’язково знайти і знешкодити- вони не мають права ні жити, ні розмножуватися!
Його переживання підтримали партнери і співробітники, які вже починали збирались в офісі Ілька.
– Ільку, ми повинні знайти цих покидьків самі, поки вони не втекли, не відкупилися, або не перетворилися на когось.
– А що кажуть у поліції злочинств?
– Кажуть, шо працювали професіонали.
– Які професіонали? – закипів Ілько, – для чого це комусь? Кому заважали нещасні обездолені тварини? Ми привезли їх з Мусоляндії, щоб врятувати, щоб зберегти їхнє існування, їх популяції! А тепер, що тепер? Що я скажу правителю їхньої планети? Це ганьба для нашого королівства! А їхні родичі? Вони помруть від туги!
– Ми можемо надіслати їм наші напрацювання у сфері генетичних мутацій у якості вибачення і компенсації, – запропонував єдиний чоловік, що був у діловому костюмі.
– Феліксе, пропозиція хороша, та навряд чи вони нею втішаться.
У іншому кутку кімнати сидів на ковдрі чорнявий молодий чоловік і грався іграшковим гвинтокрилом.
– Шеф, ми могли би подарувати їм новий міжпланетний горіхоліт, але якщо ви нарешті вмовите українців продати нам той ядерний нанореактор.
– Ох і хитрун ти, Яків – дарма, що авіаконструктор. Добре, доведеться попросити. Поясню ситуацію- вони емпатичні – точно не відмовлять.
До кімнати зайшла жінка спортивної статури, одягнена у строгий брючний костюм темно-синього кольору. Вона кивнула Ільку, той узяв тарілку- перше, що попалося під руку – поставив перед собою і на ній зʼявилось зображення.
Ілько змінився в обличчі – воно стало сіре і похмуре. Ні, він більше не страждав, він не засмутився – скоріше впевнився у тому, що вже давно знав.
Запала тиша. За кілька хвилин він звернувся до помічника:
– Повідомте ЗМІ, що я скликаю пресконференцію і збираюсь повідомити світу щось дуже важливе.

9. Страшний секрет Ілька в масці

Труль зібрав усіх радників на екстренне засідання.
– Як так сталося пане Логте, що в нашому найпрогресивнішому, найсправедливішому, найвеличнішому королівстві знищили лабораторію, де відновлювали популяції майже зниклих тварин?
Рожеве обличчя радника Логте свідчило про те, що максимум крові з його тіла прилинула до голови для інтенсивного пошуку ним відповіді:
– Я …. Але ж …
– Що ви мямлите? Ви повинні особисто очолити розслідування, знайти і покарати усіх винних!
– Я зрозумів, Ваше Величносте! зараз же займуся! Дозвольте мені піти! – запинаючись протараторив Тік Логте, підіймаючись з крісла.
– Так, ви можете розпочати невідкладно.
Тік зник, а на стіні зʼявилось зображення – купка журналістів чекали на колишнього блазня короля.
– Він дозволяє собі запізнюватися! – Король був вельми незадоволений тим, що змушений чекати на оголошення, яке Ілько збирався зробити.
– Ваше Величносте, – підійшов до нього Кофтів і прошепотів на вухо, – У мене є дуже важлива інформація для вас – це стосується вашої дружини.
Король хотів був відповісти, що його колишня дружина його більше не інтересує, але не зміг стримати цікавість:
– Ходімо, – повів він Кофтіва у інший бік свого кабінету подалі від сторонніх вух, – кажи, її десь бачили?
– Так, мій Королю, і у дуже незвичному місці – Королева гуляла набережною Горіхівки!
– Одна?
– Так, Ваше Величносте!
– Я завжди підозрював, що вона трохи не сповна розуму! І що, як довго? А куди вона ще ходила?
– Ще вона зайшла до кавʼярні і випила філіжанку кави з лимонним тістечком!
– Дивний вибір! Просто лимонне тістечко?
– Саме так, мій Королю! А потім вона зустрілась зі своєю старою подругою. А ввечері поїхала до своєї хрещеної матері, де і провела усю ніч.
– А ти впевнений, що вона зустрічалась з подругою?
– Так!
– А у дім її хрещеної більше ніхто знайомий тобі не приїздив?
– Ні, мій пане! Ані душі!
– Дивно, невже вона так замітає сліди?
– Ваше Величносте, починається! – Король із радником приєднались до інших присутніх.
Ілько в масці вже відповідав на запитання преси щодо інциденту з його лабораторією, про ситуацію з тваринами і про те, як він зі своїєю командою постарається знайти вихід щодо відновлення популяцій тварин Мусоляндії.
Труль вже хотів був наказати вимкнути зображення, бо йому було відверто нудно, як право на запитання передали журналюзі із видання «Горіхове поле», яке він давно хотів закрити за антикоролівські статті та висловлювання:
– Ілько, ви давно анонсували, що поділитесь важливою для народу нашого королівства інформацією. Що саме ви хотіли сказати?
Ілько узяв паузу, потім глибоко вдихнув і сказав:
– Я знаю, які достойні люди населяють наше королівство, як вони поважають короля і виконують усі його накази. Ви знаєте, що донедавна і я був на королівській службі, але вже ні. І я міг би і надалі мовчати, але я не маю на це права.
Труль втиснувся у крісло і забув дихати.
– Я повинен розповісти усьому народові Горішного Королівства, що їх король не Горішний, а г-грішний! – запинаючись повідомив Ілько страшний секрет.

Після цих слів усе королівство завмерло – мовчали журналісти на пресконференції, мовчали радники короля у його кабінеті, мовчав Труль, змовк і сам Ілько…
***
Сміх одного з радників перервав тишу, до нього по черзі приєдналися всі присутні.
Труль сміявся найдовше. Він наказав усім розійтися і продовжував сміятися. Раптом зупинився і запитав сам себе:
– Стоп, а де моя Улянія?