Обрана, лише для нього

— Ти будеш доїдати це тістечко? — подруга кинула на мене сумний погляд.
— Ні, — я відставила їй мою тарілку, — не хочу погладшати.
Я з заздрістю дивилась, як вона мовчки забрала десерт та почала його їсти без жодних докорів сумління. Ну звісно, вона ніколи не набере зайвої ваги.
Ми знайомі з Лірою ще з пелюшок (наші мами — найкращі подруги). Скільки я себе пам’ятаю, я знаю, що вона обрана. Та що там, усе наше місто знає: вона обрана, а Ліра навіть не здогадується про свою винятковість. Розповім трохи докладніше: Ліранель Ліанвель – чарівна, гарна, струнка ельфійка, котра щоранку прокидається з ідеальною золотокурою зачіскою та посмішкою на не набряклому обличчі. Ліра належить до рідкісного класу магів світла та володіє даром зцілення, але, як вона каже, їй із цим просто пощастило.
У нашому королівстві існує пророцтво, що кожне тисячоліття з’являється нащадок богів, котрий принесе мир і злагоду. За всіма ознаками пророцтва це точно була моя подруга. Але вона цього не помічає. І що найцікавіше, за якоюсь мовчазною домовленістю ніхто в нашому місті їй про це не говорить, а просто спостерігає за розвитком подій.
— Айрін, аууу! Я тебе вже вдруге питаю: про що задумалась? — вона дивилась на мене своїми золотими очима, в яких відбивалася посмішка.
— Та так… про випускний, — зорієнтувалась я.
— Це дійсно проблема. Ти вже обрала, що одягнути?
— Ні, а ти?
— Також. Може, підемо по магазинах? Сесія закінчилася, ми вільні!
Я кивнула й сьорбнула мого улюбленого міцного чаю. Звісно, я обожнюю свою подругу, але ходити з нею по магазинах і приміряти наряди, бо це дуже шкодить моїй самооцінці. Усе, що вона надягне, їй личить й будь-якому одязі вона виглядає ідеально. А щодо мене… Тут ще треба постаратися, щоб знайти і те, що мені подобається, і те, що мені пасує.
У мене зовнішність, притаманна всім вихідцям із північного регіону нашого королівства: чорне волосся, сині очі та світла шкіра. Ну, а з ростом трохи не склалося, але не всім же бути бездоганними та обраними, як Лірі. Я – маг вітру: не обрана й не бездоганна, але все добре. Я така, яка є.
Ми закінчили з трапезою та пішли на пошуки того самого чарівного плаття. Надворі, від сліпучого сонця, я швидко прикрила очі, а Ліра, навпаки, підставила обличчя під літнє сонечко.
Щоб не зомліти від спеки, зосередившись на низьких повітряних потоках, я створила навколо себе прохолодний купол. Ельфійка ж, як маг світла, просто заблокувала жар від променів і тепер спокійно насолоджувалася сяйвом.
Ліра взяла мене під руку й потягнула, як завжди, по бутиках у пошуках того самого, найчарівнішого плаття. Їдучі поряд з нею, я пригадала свою особисту прикмету, вона ж у всіх є? Можливо, щасливе число або якщо побачиш кошеня, перед важливою зустріччю і вона в тебе вийде на «ура». Так от, моя прикмета: якщо ходити поруч із Лірою, мені обов’язково пощастить. Тож шанси знайти гарне плаття значно зросли. Відчуваю, платтю – бути!
— Ліронько, люба, як буде час то зайди, дам тобі свіжих овочів, — гучно гукнув один із продавців в овочевій лавці.
— Дякую, пане Ренегал! — відповіла вона, а мені вже шепотом: — Які ж у нашому місті добрі люди…
Саме так, але як же ти не помічаєш, що вони виділяють лише тебе? Хоча, думаю, це навіть на краще — як кажуть, благословення в незнанні. Можливо, якби вона знала про свою винятковість, виросла б гордовитою задавакою, і ми б не стали найкращими подругами… мабуть, навіть мами не допомогли б.
Боги, як я можу таке думати, вона ж така лагідна!
Ми ходили торговими вуличками там усі привітно віталися з нами, кивали, а хлопець, що торгував квітами, подарував нам по золотистій троянді. Я вдихнула аромат квітки й посміхнулася, все-таки в мене все складається добре. Сесія завершена, речі в гуртожитку майже спаковані, й мені прийшов лист про зарахування до відділу вітроловів на східній ділянці.
Єдине, чого я не встигла зробити за студентські роки, це закохатися. Хоча ні – закохалася. Але невдало, а от стосунків у мене так і не було. Та хоча б хлопця, який був би в мене закоханий й то не було. Але все ще попереду, чи не так?
Ліра різко звернула праворуч й ми опинилися на торговій вулиці, де були лише магазини одягу. Вже навчені минулими невдалими спробами, ми не стали заходити у всі підряд, а пройшли трохи далі й зайшли до «Мерсон».
Під веселий дзвін дверного дзвіночка ми переступили поріг. До нас одразу вийшла привітна продавчиня-перевертень, схожа на рум’яну булочку. Вона виглядала справжньою фанаткою своєї справи, як я здогадалась? Мабуть, через олівець і ножиці в гульці та ткацький метр, що стирчав із кишені лляної сорочки, але плаття тут були… шедеври!
— Вітаю, Ліронько, люба моя, — вона обернулася до мене. — І тебе вітаю! — посміхнулася так широко, що навіть клики стало видно.
— Доброго дня, — як завжди, ельфійка взяла все у свої руки. — Ми шукаємо плаття на наш випускний вечір. Дуже сподіваємося, тітонько Лашья, що у вас знайдеться щось для нас.
—Ну звісно, моя зірочко, зараз щось підберемо для тебе!— вона кинула швидкий погляд на мене.— Й для подружки також.
Я завчено посміхнулась та пройшла за ними. Власниця провела нас до окремої примірочної та одразу прихопила із собою декілька золотистих платтів. На мене перевертень навіть не дивилась, я вирішила що краще почекаю в виставковому залі, подивлюсь, може й собі наряд підберу.
Залишивши учнівську сумку з Лірою я вийшла до основного залу та пішла одразу до вішалок із розпродажем. Я готувалась до придбання плаття, з початку року відкладала від стипендії, але назбиралось там не так вже й багато.
Розсуваючи вішаки, я дивилась на не дуже гарні варіанти, схоже сьогодні прикмета не спрацює! На жаль… Замутившись, я підняла голову та подивилась у вікно, де одразу ж несподівано зустрілась із дратуючими червоними очима. Як він тут нас знайшов?!
—Ну тільки не він… — простогнала я та стрімко відвернула голову замруживши очі — Цікаво, якщо я удам що не побачила його, то він зникне?
— Надія померла… — дзеньк вхідного дзвіночка сповістив про те, що цей дроу все—таки прийшов по наші душі.
—Айрін! Які люди! – важка долоня друга Ліранель лягла на моє плече.— Знову ігноруєш мене?
—Ну що ти Тайріоне,— я натягнула фальшиву посмішку радості,— Просто не повірила своїм очам, що це саме ви Ваша величносте вирішили осяяти цей магазин жіночого одягу своєю присутністю… Хочете собі щось підібрати? Я залюбки допоможу!
—Ваш? — на клонившись прошепотів мені на вухо, мою іронію він пропустив мимо своїх довгих вухо. — Ліра також тут?
Я кивнула у сторону примірочних, і саме в цей момент до нас вийшла Ліра. Вона виглядала чудово навіть в учнівській білій рубашці та юбці до колін, що вже казати про золоте шовкове плаття. Таке відчуття, наче позаду з’явилось золотисте сяйво, настільки яскраве, що нам з дору довелося примружити наші очі.
—Тає!— вона помітила вогневика.— А ти тут звідки?
—Та вітром занесло.— кликасто посміхнувся він поглядаючи на мене, а потім підморгнув мені.
Ну звісно…. жарти про вітер завжди актуальні, а чому я так не можу пожартувати про його недоречні жарти?
—Ліра! Виглядаєш просто чудово… — я підійшла ближче щоб провести рукою по золотистій тканині.— Тобі дуже личить!
—Дякую, але я не впевнена…— вона закусила губу та трохи опустила голову, щоб тільки я почула, та прошепотіла:— мені здається я набрала зайвої ваги.
— Повір мені, тобі це тільки здається, але якщо ти так відчуваєш себе у цьому платі, то це точно не воно. Ще є варіанти?
Вона кивнула та вже більш впевнено покрокувала до примірочної. Я, своєю чергою повернулась до розглядання платтів та ігнорування дроу котрий дихав мені в маківку.
Щоб ви мене зрозуміли, поясняю – Тайріон – друг Ліранель з котрим вона познайомилась на практикумі з ельфійської магії на другому курсі. З того часу він ходить за нею немов приклеєний, але запевняє всіх що він просто її друг, та що в нього до неї немає ніяких почуттів. Ну а щодо мене… він і є моє перше нерозділене кохання.
Коли я вперше побачила його, високого, підтягнутого дроу з бешкетною посмішкою та палкими очима… В мене не було шансів… Там просто був гріх не закохатися, але це досить таке швидко минуло, ну майже швидко. Бешкетна в нього не тільки посмішка, але й характер, який в моїй присутності погіршується, це просто зриває дах. Ліра заспокоює мене та каже, що я своїм вітром розпалюю його вогонь. Дуже смішно.
— Тобі щось сподобалось? – таке питання, я не очікувала почути від нього.
Моє серце пропустило удар від несподіванки, але я швидко його заспокоїла. Треба вибрати гарненьке платтячко, і хто як не чоловік підкаже що мені більше пасує? Хоча довіряти йому не варто…
Проігнорувавши власні перестороги, я показала йому два варіанти які здалися мені непоганими.
—Айрііііінннн ти на випускний збриєшся чи на похорон улюбленого кота?
Я скептично ще раз оглянула варіанти. Дійсно, в такому тільки на похорон моїх надій, вони обидва темні, одне довге чорне з неглибоким вирізом на спині, а інше сіре із довгими рукавами та спідницею до колін. Якось сіро та сумно…
—Це ж випускний… — він протягнув це та став озиратися довкола.— О! Це точно підійде!
Він підійшов до одного з манекенів, я зовсім не здивувалася що саме до нього.
—Ну який мені яскраво червоний із блискітками. Ти мене взагалі бачив?
—Звісно бачив, до того ж це плаття чудово підходить до мого костюма.
—І навіщо мені ця зайва інформація? – я закотила очі та відвернулась до іншого стенду.
—Ну ми ж супровід осяйної Ліранель, —сміючись відповів Тай,— щоб це точно було зрозуміло, нам з тобою треба прийти в одному й тому самому.
—Я погоджусь на це плаття, за одної умови…
Підступно посміхнувшись я знову повернула голову та побачила зацікавленість в його очах.
—Слухаю підступна моя, на яку підлість спромігся твій повітряний мозок?
—Якщо вже й бути супроводом, то тільки разом, в одному й тому самому.
Він спантеличено на мене подивився, усвідомив, а потім роздався кінський регіт, нарешті до його вижженого мозку дійшло що я мала на увазі.
—Думаю, що після такого шоу в платті, всі хлопці будуть моїми, і хвилююсь, що у такому разі уваги від них моїм дівчаткам не достанеться!
—Боги… Що у вас тут за теми такі цікаві? – промовила Ліра вийшовши до нас в ще одному чарівному платі, воно щільно обтягувало її талію, потім розходилось пишними складками до підлоги, а рукава три четверті додавали особливий шарм.
—Це воно.— впевнено промовивши це, Ліра крутнулась на каблуках, а ми з Тайріоном синхронно заплескали цій маленькій виставі.
Окинувши нас пильним поглядом золотистих очей, Ліра стала корчити рожиці дроу, мімікою щось запитуючи, той негативно кивнув й вона розчаровано видихнула.
—Що у вас за секрети від мене? — це було дуже дивно…
Ліра сумно хитаючи головою підійшла до мене та взяла за плечі запитала.
— Зізнайся мені чесно, ти обирала плаття з розпродажу?
Я заховала вішаки з варіантами за спину та негативно похитала головою.
— Я заплачу половину, тільки вдягни щось гарне, не хочу йти з нечепурною.
— Ти що, мій наречений?
Я скептично підняла брову, а вона своєю чергою видихнула. Ну звісно, всі ми знаємо про традицію плаття на випускний. Його може купити тільки сама дівчина, її батько чи наречений. А якщо це робить останній, то… Це означає, що він клянеться тобі у вічному коханні доти, доки це плаття не перетвориться на попіл. Ось чому, наші жінки при розлученні спалюють свої випускні плаття. А не, тому що інколи гасити полум’я розбитих надій, приїдуть красунчики пожежники. Надії вони такі… Палкі!
Ліра не знайшовши що відповісти зайшла до примірочної перевдягатися та кивнула мені, щоб я йшла наступною.
Я не збиралася влаштовувати шоу, тому спокійно переміряла все що вибрала, з то що було мені по кишені, та залишилась розчарованою. На жаль…
Всесвіт наче зговорився, плаття то не підходили мені за розміром та фасон дурний, то колір дійсно як траурний. Я вже збиралась одягатись в уніформу, коли до мене зайшла власниця магазину та протягнула плаття.
Воно явно було явно одним з дорогих…
—Пробачте, але це явно поза моїм бюджетом.
—Вже ні,—вона перестала ігнорувати мене та посміхнулась, але вийшло дуже щиро.— Один з покупців порвав його, тому ціна сильно впала, я просто не встигала повісити до відділу розпродажу.
Власниця повернула його до мене спиною та показала де там позаду на юбці була дірка. Буде важко її якось зашити, бо тканина примхлива, але… втрачати через це такий варіант…
—Дякую — це було дивно та несподівано, ось і магія Ліранель, почало щастить!
Продавчиня вийшла і я одразу ж вдягнула плаття. Воно було бездоганне, гладке, сапфірово-синєсинє, рукава полотно обхопили мої руки до самих кистей, виріз повністю відкривав мої плечі, воно м’яко обіймало мою талію, й спадало до самої підлоги, розходячись м’якими складками, ніби хвиля місячної ночі, плаття грало м’яким блиском та і моїм відтепер серцем.
Вау… я кружляла перед дзеркалом та несподівно для самої себе вирішила вийти та показатися до Ліранель. Я трохи прочинила фіранку та зустрівшись з нею поглядами вийшла до неї.
— Айрін, воно просто чудове! Ти як… як… Я навіть слів не можу підібрати!
— Дякую, — я справді в цьому платті відчувала себе особливою та привабливою.
Щиро посміхаючись, я раділа реакції подруги, а потім помітила дроу: він мовчки дивився на мене, нічого не кажучи, просто дивився… Мене це збентежило… Все так погано? Чому не скаже хоча б один комплімент, моя радісна посмішка почала згасати.
— Все настільки погано? — той, здається, пропустив моє запитання повз свої дроуські вуха та, видихнувши, відвернувся і пішов до вікна. Ну й добре! Мені все одно його схвалення не треба! Чи не так?
Я ще раз помилувалася на себе у дзеркалі та під оплески Ліри зайшла до примірочної.
Та вже після, дроу мовчки, забрав пакети з нашими покупками, і ми разом направилися до академії.
Я ж казала: коли я поруч із Ліранель, мені щастить! Але поруч із цією вдачею мене завжди супроводжує роздратування у вигляді одного високого, харизматичного, прискіпливого… ну, ви зрозуміли – дроу, коротше.
***
У день випускного в нас було дві останні лекції (сама не знаю, як після екзаменів ще можна нас чомусь учити), нам дуже «пощастило», дякуємо, деканат! Але обидва професори були жінками, тож вони нас відпустили та разом із нами пішли наводити красу перед грандіозним вечором.
Коли я купила плаття, йдучи з магазину, я стала з Лірою радитися, як позбутися дефекту, й у розмові виявилося, що дівчина однокурсника Тайріона чудово шиє. Тож він одразу забрав моє плаття, пообіцявши передати їй на доробку. При цьому цей вухастик витребував із мене плату у розмірі однієї пісні, не знаю, чого він там хотів, але до академії ми дійшли під мій музичний, «незабутній» спів. Моє серденько раділо, коли я дивилась на його пониклі вуха. Буде знати, як не робити дівчині компліменти! Помста вона така…Приємна!
Я та дві мої сусідки по кімнаті зібралися у Ліри, щоб створити зачіски та зробити макіяж. Для цього чудово підходила її велика кімната. Мої сусідки дуже тихі та трохи усамітнені. Навіть зараз, щойно я зробила їм макіяж і зачіски, вони одразу втекли.
Ліранель, що дуже дивно, не вміла наносити макіяж. Вона його рідко наносила, бо в неї й так ідеальне лице, а макіяж, як вона сама каже, їй можуть зробити професіонали, або ж я.
— Не кліпай очима! А то стрілка улетить зараз у далекі далі!
— Ну ти ж маг вітру, зроби так, щоб не влетіла, — прокоментував дроу, котрий якимось дивом матеріалізувався у дверях, мабуть, приніс моє плаття.
— Таааак, — протягнула Ліра, цього разу відкривши очі повністю, — Айрін – маг вітру і зробить так, щоб від протягу захлопнувся твій рот!
Я посміялась і нарешті відпустила ідеальну Ліру на волю з ідеальним макіяжем. А Тайріон, здається, образився на наші жарти, бо раптом заявив:
— А я – маг вогню, — дивився він на мене, — можу «випадково» спалити чиєсь плаття.
Закотивши очі, я подякувала йому за доставку та, забравши наряд, підштовхнула дроу до коридору.
— Можеш йти.
Я вже відвернулася від дверей, коли він схопив мою руку. Я з подивом дивилася на свою руку в його руці.
— Тобі Ліра сказала, що Ліандор запросив її на випускний? Тож із нами вона не піде…
— До чого ти ведеш?
— Будеш моєю парою?
Пара? Такого питання я ніяк не очікувала почути від нього. Я закусила губу (дурна звичка) та задумалась: ніхто не хоче йти на свято один. Я вважала, що ми з Лірою будемо гордими одиначками, а виходить… Чому вона сама мені це не сказала? Не розумію… Легка образа на подругу допомогла прийняти рішення.
— Добре, але присягнись, що ми проведемо цей вечір без твого дурного характеру та жартів у мою адресу.
— Нічого не можу обіцяти — це сильніше за мене, — він потис плечима та, підморгнувши мені, розвернувся і пішов коридором на вихід.
Щойно я відкрила двері до кімнати, на мене звалилася Ліра.
— Ох, Айріночко, що ви тут? Як ви тут? — вона натягнула посмішку та, взявши мене під лікоть, затягла до кімнати.
— Отже, ти йдеш з Ліандором? — я з докором дивилася на ельфійку.
— Ким? — вона насупила брови, а потім щось промайнуло в її очах, і вона затарахтіла: — Ах, він… Так, так, пробач, забула тобі сказати.
— Забула… Тепер мені доведеться йти з Тайріоном. Дуже тобі дякую, цей випускний я тепер точно не забуду!
— Та годі тобі, — вона посадила мене спиною до дзеркала й стала за моєю спиною, щоб зайнятися моєю зачіскою. — Він не такий уже й поганий. Тим паче – він тобі подобається.
— Подобався, — поправила я її й себе.
Ліра замовкла та мовчки продовжила чаклувати над моїм волоссям.
Я просто не можу в це повірити: вже за кілька днів наші шляхи розійдуться з цією ідеальною ельфійкою. Звісно, не назавжди, але… Вона поїде до столиці, де стане придворним магом. Скоріш за все, пройде там ініціацію, де її приймуть до магічних веж. А можливо, вона взагалі вийде за принца Сейрана… або ж церква визнає її обраною і тоді ми вже точно не побачимось.
Хоч я інколи їй і заздрила, але вона все одно моя найближча та найкраща подруга, я її дуже люблю та бажаю лише щастя. Вона дуже світла й наївна, ніби не розуміє своєї сили та значущості. Але добре, що навколо неї є люди, які готові підтримати її будь-якої миті.
— Знаєш, — заговорила вона, беручи прядку для локону, — інколи ти буваєш такою нездогадливою.
— Чого ти так вирішила? — я розсміялася з її фрази. — Та хто б казав…
Ми посміялися та почали згадувати наше минуле. Гадаю, на неї також накотила печаль і ностальгія: ми обидві розуміли, що це наш останній безтурботний вечір. Одне тішить, що наші мами живуть в одному місті, тож хоча б на свята ми будемо бачитися.
Випивши по келиху шампанського, яке прогнало наші сумні думки, ми вже трохи веселіше закінчували наші образи.
Завдяки допомозі Ліри із зачіскою та моїм навичкам у макіяжі, ми мали всі шанси на те, щоб захопити серця не тільки нашого ескорту, але й усіх чоловіків на вечірці.
— Рін, — уперше за довгий час вона звернулася до мене з дитячим прізвиськом, — а не хочеш пограти у дещо?
— У що саме? — я її знала: зараз як запропонує якусь дурню! Треба негайно забрати в неї бокал з алкоголем.
— Хто встигне першим поцілувати свій ескорт до опівночі та й перемогла.
— Ну це не чесно! Тебе запросив Ліандор, гадаю, він у тебе закоханий, тож поцілувати ти його зможеш одразу, як тільки побачиш!
— На жаль, ні, — вона видихнула та поправила свій золотистий локон, — я програла у спорі Тайріону, тож мені просто довелося погодитися піти з ним.
Чогось такого я й очікувала, бо вона завжди казала: хлопців під час навчання в неї не буде. Головне, це отримати освіту, а хлопці будуть потім.
У дитинстві ми полюбляли сперечатися та робити ставки на те, хто переможе. Останній спір, то чому б і ні? Але поцілувати Тайріона… це той ще виклик.
Вона побачила вогник у моїх очах та посміхнулася ще ширше. Ну все — виклик прийнятий, от тільки ми забули про одну річ.
— На що споримо?
— Хм… давай на те, що в нашу наступну зустріч програвший виконує одне бажання!
Це точно буде щось цікаве! Але перед цим треба кинути останній погляд у дзеркало. В нас обох промайнула ця думка, тож ми підійшли ближче та подивилися на наші відображення. Все життя мені здавалося, що я знаходжусь у тіні осяйної Ліранель, і тільки зараз я побачила, наскільки ми доповнювали одна одну.
Її пишні золотисті локони спадали на відкриті плечі, плаття сиділо так само чудово, як і в день його купівлі, а шпильки на її й так довгих ногах, це просто вау! Добре, що Ліандор достатньо високий, і в нього не виникне комплексів.
Зараз, дивлячись на себе, я побачила, наскільки виділяюся на її фоні. Темне волосся зібране у високу зачіску, кілька локонів м’яко спадають наперед двома прядками, неймовірне плаття підкреслює мої сині очі, а закриті сріблясті туфельки на гострій шпильці довершували мій образ.
Ліра не зводила з мене захоплених очей я бачила, що вона щиро радіє за мене і при цьому не звертає уваги на свою неймовірну красу. Вона дійсно свята – поки що лише для мене, але це тільки початок її великого шляху.
***
Зала для випускного була просто приголомшлива. Вона вражала своїм вбранням та деталями, які були пов’язані із кожним факультетом та стихією. Величні колони були оповиті квітучими ліанами, прапори стихій на стінах, широкий паркет посередині, де підлога відгукувалась на кроки магів різних стихій.
Налюбувавшись вбранням зали, ми пішли під чарівну музику оркестру до столів із шампанським, де нас чекав наш супровід.
Я перевела погляд на дроу й завмерла на місці. Не може бути.
— Серйозно? — я дивилась на нього та протягувала свою руку, щоб він міг пов’язати туди стрічку кольору своєї стихії.
— Чому б ні, — лукаво посміхнувшись, він підвів на мене очі, в яких буквально полихало полум’я.
Я намагалась стримати посмішку, але це було вище моїх сил. Він дійсно постарався та зробив так, щоб його костюм був одного кольору з моєю сукнею. Його сріблясте волосся було гарно зачісане назад, а на запонках виблискував камінь кольору моєї стихії. Ми дійсно виглядали як справжня пара. І коли він тільки встиг це зробити? Тільки-но я збиралась відкрити рота, щоб запитати, як повернулась на писк Ліри.
Її руку ніжно цілував ельф, й відповідно до кольору стрічки на її руці, він був магом холоду. Хоча це можна було б й зрозуміти з його зовнішності, він був білим як сніг, в тон своєму костюму. Світло (стихія Ліранель) та мороз не дуже резонують між собою, але інколи існують виключення.
Ліандор, судячи з усього, перевів погляд блакитних очей на мене, привітно кивнув й, запропонувавши лікоть, повів Ліру до центру зали. Я навіть не знаю, чи добре це чи ні, але впевнена, що в неї з’явилися великі шанси на перемогу у нашому спорі!
Тайріон вирішив виконувати свої обов’язки, мого кавалера на цей вечір, вручив мені бокал шампанського та повів по залу зустрічатись зі знайомими. Я вирішала приглушити свої емоції та просто насолоджуватись вечором.
Доки ми ближче добрались до імпровізованої сцени, яку встановили посеред залу, з нами встигли привітатися приблизно п’ять ельфійок, десять дроу та сім звичайних дівчат.
— А чому ти саме мене запросив? — запитала я Тайріона, це питання бентежило мене з самого початку.
Я очікувала почути насмішливе «ти така жалюгідна, що я пожалів тебе» або ж «всі інші вже були зайняті», але зовсім неочікувано для мене він тихо промовив:
— Бо саме тебе й хотів побачити.
Моє серце пропустило удар, а долоні враз похололи. Напевно, я не так його почула, чи не просто не зрозуміла… Від хвилювання я почала інтенсивно сьорбати шампанське, щоб заспокоїти серце та зібратися із думками. На що я сподіваюсь? Заспокойся, глупе серце!
Я стала судорожно шукати тему для нейтральної розмови, і тут зустрілась поглядом із своєю сусідкою Мірієм, вона була в чудовому блакитному платті, яке дуже їй личило. Вона помахала мені рукою та одразу підійшла поближче, з нею підійшло декілька хлопців.
— Айрін, знайомся, це мої однокурсники, знайомся: Руфус та Дейлікан. Пам’ятаєш, я тобі про них розповідала?
— Так, звісно, пам’ятаю! Приємно познайомитись.
В мене не виходило зосередитись на розмові, в голові досі лунала відповідь Тайріона.
Я не чула розмови, але з думок мене вивів Руфус, коли запросив мене на танець.
Не довго сумніваючись, вирішила погодитись на танець та на декілька хвилин відпустити ситуацію й насолодитися випускним. А не рахувати, скільки дівчат привіталось із дроу та аналізувати його дивну відповідь.
Вручивши бокал Тайріону, я прийняла руку високого світловолосого та блакитноокого Руфуса.
Він бережно повів мене через натовп до відкритої ділянки для танців, і в цей момент заграла нова казкова мелодія. Руфус впевнено кружляв мене у танці, щось шепотів на вухо про те, які в мене гарні очі та чарівна посмішку. Але навіть у ці миті я потайком дивилась на Тайріона, чомусь він був хмурим та від його веселого настрою не залишилось й сліду. Мені здається, чи це він наближається ще ближче?
Відволікшись на Тайріона, я вже не слухала мелодії й довірилась партнеру по танцю. Але все одно вловила останні акорди пісні, тільки я відкрила рот, щоб подякувати Руфуса за танець, як він стрімко наклонився та вирішив мене поцілувати. Ну що за вечір?! Все шкереберть!
Аааааа… Боже! Що робити? Це ж мій перший поцілунок! Я не хочу, щоб він відбувся так й з ним!
Саме в цю мить я почула крик.
— Ховайтесь!
Я швидко обернулася на крик, губи Руфуса ковзнули по моїй щоці, та побачила мага, котрий почав втрачати контроль над своєю стихією, й все б нічого, але це був — вогонь.
Якщо дуже зосередитись, я могла розпізнати Тайріона у цьому мазі, а знаєте, як я це зрозуміла? Бо він стрімко наближався до нас! Мій партнер по танцю закрив мене собою та став перед чомусь розлюченим дроу. Руфус – маг води, йому немає чого боятись, але він точно не той, хто зможе впоратися з ним. Треба терміново знайти Ліру, але перед цим вивести неконтрольованого Тайріона із зали!
— Тай, — я покликала його так, як це робить ельфійка, щоб привернути увагу до себе. — Не знаю, що сталося, але давай вийдемо на свіже повітря.
— Не знаєш? — він злісно виплюнув це в мою сторону. — Ти серйозно?
— Ні, — я перелякано дивилась на нього, а той лише видихнув та розчаровано простогнав.
— Вийдемо на балкон, — схопив мене за руку та потягнув за собою.
Руфус щось намагався заперечувати, але після того, як Тай на нього зиркнув, замовк та одразу зник.
Він тягнув мене, неначе на буксирі, але при цьому, що дивно, ніжно тримав мою руку. Краєм свідомості я відмітила, як усі почали дивно перешіптуватися та кидати невірячі погляди у нашу сторону. Відчуття було таке, ніби всі знають якийсь секрет, який мені невідомий…
Ми вийшли назовні, повітря було трохи прохолодне, але мені одразу на плечі ліг його теплий піджак. Занадто теплий.
— Тай, що відбувається? — повернувшись до нього, моє серце пропустило удар.
Його попелясте волосся виблискувало при місячному сяйві іскрами вогню, а в очах палало пекуче полум’я. Він явно був злий, але через що? На мене?
— Ти мало не дозволила йому себе поцілувати! Чим ти думала?
Я заклякла від його питання. Він мені що, батько чи наречений, щоб злитись через це? Ні, просто нахабно з його боку!
— А тобі яка різниця? — я скинула його піджак зі своїх плеч, повернулась та підійшла до балюстради, щоб обпертись об неї, від стресу мене ледь тримали ноги.
Я зовсім не розуміла його поведінку та його відношення до мене. Щоб його не бачити, перевела погляд на повну луну та вдихнула холодного повітря, потім прикрила очі та постаралась заспокоїтись. Мить і я вже відчуваю себе в полоні його рук.
Він тримав свої руки на перилах, тим самим беручи мене в імпровізовану клітку своїх рук та обійм.
Спиною я відчувала жар Тайріона, кожна клітина мого тіла була зосереджена на ньому, я відчувала кожен його подих. Він наблизив голову до мого вуха, щоб прошепотіти:
— Яка мені різниця? Бо я кохаю тебе, дурепо моя…
Я перестала дихати, повітря не поступало в мої легені, а в голові просто був білий шум. Мені ж це не почулося? Що я маю відповісти на це? А раптом це лише жорсткий жарт?
— Ні.
— В сенсі? — хоч і не бачила його обличчя, але точно відчувала, що він посміхнувся.
Доки мій мозок обмірковував, що сказати, дроу самим нахабним способом поклав свої руки мені на талію та зарився носом у моє волосся, вдихаючи їх аромат, ніби це йому необхідно для життя.
— Ти ж… просто… — я намагалась сформувати думку, але вона від мене наполегливо втікала. — Бісиш мене.
— Айріііінн, я тобі у коханні зізнаюсь, а ти кажеш, що я тебе дратую, це не дуже романтично, не находиш?
Сміючись, він трохи послабив обійми, та я нарешті змогла обернутися в кільці його рук, щоб зазирнути в його очі. Я дивилась в них і тонула… Всі мої надії та почуття, яких я гадала, що позбулась, повертались у моє серце. Його очі промовляли про любов. Очі не можуть обманювати?
— Не кепкуй з мене, — мене бентежило, що він зараз просто переведе все в жарт.
Але він замість цього ніжно провів рукою по моїй щоці та заправив прядку за вухо.
— Та запитай будь-кого, й він тобі скаже, що я закоханий у тебе вже не перший рік. Це бачили всі, окрім тебе.
— Але чому…
— Бо я поважав твою позицію щодо того, щоб не зустрічатися з хлопцями під час навчання, й через це не заважав тобі. Але завжди був поруч на випадок того, якщо ти зміниш свою думку.
Тобто, весь цей час, коли я думала, що в мене було нероздільне кохання з ним, воно було взаємним? Боги, який ж він…
— Дурень! — я що сили вдарила його, наскільки це було можливо. — Це не моя думка була, а Ліри! Я була відкрита до кохання… особливо з тобою…
Останні слова я майже прошепотіла, піднявши погляд, я зустрілась із його здивованими очима. Але він швидко опанував себе, та на його обличчі з’явилась та сама посмішка, яка мене і дратує, і приваблює.
— Дійсно бовдур, — прошепотів він, схиляючись до мене все ближче.
— Так і є, але тепер ти мій дурник… — шепочучи це, я підняла голову та нарешті зловила його жаркий подих на своїх вустах.
Коли наші губи вже майже доторкнулись, на балкон стрімко увірвалась Ліра та застигла на місці. Вона обвела поглядом, побачивши нашу інтимну позу, вона радісно вскрикнула: «Ну нарешті!» — та стрімко скрилась за фіранкою, зачинивши двері до нас.
— Кажеш, що всі знали, а тільки я не здогадувалась? — схиливши голову набік, лукаво запитала я.
— Абсолютно всі, — підтвердив він.
З цими словами ми нарешті сплелися вустами в довгоочікуваному поцілунку, й десь краєм вуха чули, як всі у бенкетній залі підняли келихи за те, що я нарешті розкрила свій «секрет Полішинеля».