Королівство Стабільності

У кожному королівстві є мертвий король — питання лише в тому, чи ми готові його поховати.
***
— Я не вбивав короля! Та я взагалі нікого не вбивав, відпустіть мене! – чоловічок невисокого зросту в одязі мага крутився на всі боки, але втікти не міг, його руки були зв’язані за спиною.
— Ми королівська варта і ми бачили, що нікого, окрім тебе, тут не було, коли ми зайшли.
— Але ж це не значить, що я вбив короля! Я просто зайшов сюди, як і ви
— Мовчати! Розповіси усе під запис.
Королівська варта потягла чоловічка до підземелля.
***
— Що ж, я Вельмір, офіційний маг Міністерства Магії його величності Августа Другого, вже померлого, кхм..але не від моїх рук!
— Не відволікайтесь на виправдання, розкажіть все спочатку.
***
Спочатку, так? Де ж той початок? Може це тоді, коли я був малий? Ох, батьки були щасливі адже я мав талант до магії і тому з дитинства очікували від мене магічних досягнень. Але мої таланти до магії не зростали та і сам я не дуже зростав. Можливо це сталось через невдалі чари, які я намагався накласти, а може й ні. В будь якому випадку я став посередністю. Чи турбує це мене? Вже ні, але раніше було важко – хотілось виправдати батьківські очікування.
Але тепер я просто хочу аби всі полишили мене у спокої. Мені подобається бути посереднім дорослим – ніхто не накладає на мене жодних очікувань. Я можу просто днями сидіти коло озера з книжкою чи в’язати светр (він ніколи не виходить схожим на светр, але я продовжую). Або пиріг спекти! Всі ці справи недосяжні для тих, хто на вершині магії.
Отже, я маю доволі посередню роботу в Міністерстві Магії – займаюсь архівами Міністерства. Ох, якби ви знали скільки паперу постраждало дарма через цих магів! Таку дурню пишуть! І це б викинути, але ні, все в архів!
Хоча мабуть це все ж не той початок, що ви очікуєте. Це початок мого кінця – я закохався. Одного (не) прекрасного дня до мене в архів завітала пані Бель, прекрасна іноземка, що цікавилась нашим королівством. Висока блондинка з блакитними очима, не схожа на звичайну вчену, вона була «королевою пригод», це було помітно. Але все ж наші різні світи зустрілися – вона приходила щодня в обід аби послухати про історію королівства і про Августа Першого та Августа Другого. Вона не хотіла читати усю ту пильну літературу, вона хотіла слухати мене. А мене вже давно ніхто не слухав і я з задоволенням розповідав усе, що прочитав у нашому архіві і навіть більше. Після тижня нашого знайомства, я ризикнув і запросив її до свого улюбленого місця коло озера, спік яблучний пиріг з корицею і зробив теплий чай. Щоб чай не вистигав, я підігрівав його простим заклинанням, хоча насправді я робив це аби вразити Бель.
— Вельміре, з твоїх розповідей виходить дуже підозріло, що ваш король править так довго і що його ніхто не бачить зблизька.
— Ну, так, він же мертвий, це всі знають, – і навіщо я сказав наш секрет іноземці.
— Що?! Тобто всі знають і всі на це погоджуються?!
— Так, адже все гаразд, хіба ні?
Бель недовірливо подивилась на мене і відкусила пиріг:
— Я хочу бачити короля, це не може бути правдою. Пиріг смачний, – вона промовила це з повним ротом, тому я не розібрав її слів.
— Що-що?
— Пиріг смачний кажу і ще кажу, що хочу бачити короля.
Зазвичай мене важко вивести з себе, але тут я захопився і вирішив доказати їй, що не брешу:
— Завтра буде святкування Дня народження короля, підемо дивитись і сама побачиш.
Наступного дня ми підійшли на головну площу. Площа блищала гірляндами, духовий оркестр сурмив гімн, а в центрі стояв трон із самим королем — величним, злегка лакованим і напрочуд тихим.
— Який благородний вираз обличчя! — зітхала герцогиня.
— Яка в нього постава! — захоплювався командир гвардії.
— Яка в нього стабільність! — схвально шепотіли радники.
І лише один голуб, який сів на королівську корону, наважився проявити зневагу до влади у найпрямішому сенсі слова. Але й тоді канцлер урочисто оголосив:
— Це знак благословення згори!
— Гаразд, схоже ти не брехав мені щодо вашої ситуації з королем, але я хочу побачити його зблизька! Проведи мене в палац.
Сказати, що я був здивований, це не сказати нічого. Я зрозумів, яку помилку я вчинив. Усі в королівстві знали, що Август він же і перший, і другий, а точніше його тіло підживлює магією Міністерство, воно ж загалом і править нашим невеликим королівством. Тільки от зазвичай ми про це не говоримо вголос.
Я намагався відмовити її, як міг. Але вона «королева пригод», я бачив як загорілись її очі і розумів, що зупинити її не зможу:
— Гаразд, я проведу тебе в замок до короля, – навіщо я це сказав? А ви не знали, що кохання притупляє розум?
В той момент мені здавалось, що це вартує усього, бо вона дивилась на мене з захопленням. Тож далі ви знаєте – я провів її у палац і показав короля. Це все.
***
— Ваша історія, пане архіваріусу, може й правдива, але зрозумійте і Ви нас – ми не можемо сказати людям, що король був мертвий увесь час. Крім того, ми маємо більші проблеми – наш трон пустує. Пані Бель – відома особа, ще й іноземка, ми не можемо притягнути її за вбивство, тому лишаєтесь лише Ви, – голова королівської гвардії та головний маг дивились на Вельміра без емоцій, але з певною цікавістю.
— Я маю для Вас рішення, – продовжив головний маг, – Ви займете місце нашого короля. Звичайно, що всі рішення залишаться на раді магів. Якщо ж Ви раптом захочете влади, то ми зробимо з Вас спокійного короля, як був Август, – маг недобре посміхнувся.
— А яка альтернатива?
— Що в нас передбачено за вбивство короля, голове королівської варти?
— Смертна кара, пане головний маг.
— Я згоден! Я буду вашої маріонеткою, будь ласка не вбивайте.
— Ви прийняла правильне рішення, Вельміре перший.

***
Ось так і настав кінець мого спокійного життя. Тепер жодного сидіння коло озера, випікання пирогів чи читання архівів. І жодних жінок! Пані Бель змусили поїхати і я навіть не попрощався.
З іншого боку, в палаці є власне озеро, власна бібліотека і авжеж кухня. Тож моє спокійне життя ще триває між дурними прийомами, коли мені треба бути королем.