У країні, де сонце ховається в хмари
і сипле з них золотисті іскри,
живе дитинство — чарівне, яскраве,
мов фея, що ходить босими стежками світанків.
Там кожен ранок — як казка нова,
там мрії літають на крилах вітру,
і сміх дзвенить, мов срібна трава,
що прокидається першою світлу.
У тому світі будинки сміються,
а квіти шепочуть тихеньке “привіт”,
і все навколо може здійснитися —
лише побажай, і відкриється світ.
Дитинство там грає з сонячним зайчиком,
малює веселку на білому небі,
і навіть дощик стає помічником —
дарує калюжі для щастя й забави.
І кожна дитина в тій казці ясній
має серце, що світиться теплим промінням.
Бо щасливе дитинство — це світ чарівний,
який назавжди залишається в нашій пам’яті й мріях.
Гарно, але не зовсім фентезі. Швидше спогади про дитинство через метод “гри пам’яті”, бо часто наше дитинство — це наче інший, казковий світ у порівнянні з реальністю