Cвітло фенікса

Життя — мов крила фенікса, що тліють і знов проростають,
крізь тумани зі срібла й кришталеві гілки лісів.
Ельфи шепочуть загублені імена — такі давні,
що навіть зорі стиха згадують їх у нічних приливах.
Над синьою безоднею кружляють дракони —
їхнє дихання приносить зміну вітрів, тривогу й диво.
Смарагдові ріки несуть не просто сни —
а уламки пам’ятей, що ніхто вже не наважується читати.
Кожен день — мов закляття, трохи косе, з надломом,
але саме таке перетворює страх на теплий подих відваги.
Ми тчемо свої долі, як візерунки на темній тканині часу —
нитки часом вислизають, але ведуть далі, крізь бурю й тишу.
У саду, де квіти світяться, наче жарини,
серця знаходять не світло — а правду, що болить і лікує.
Бо життя — довга мандрівка мрійника, що не боїться тіней,
і душа тоді сяє сильніше, ніж найяскравіший смарагд.
Відкрий ту магію, що в тобі дихає й тривожить.
Повір у дрібні чудеса — вони з’являються поруч, без шелесту.
І навіть там, де нічна тінь грає холодним сяйвом,
ти знайдеш шлях додому — бо світло завжди знає твоє ім’я