Стежка

У горах, де тіні співають ранкові,

Де вітер із чарами зустрівся колись,

Там сходить зоря, золота й чарівна,

Що будить у серці забуту колись мить.
У лісі старому, між моху та казок,

Живе тиха сила, що світ оберігає.

Вона промовляє крізь шелест листок:

«Іди, не бійся — твоя стежка чекає».
Там ріки блищать, мов кришталь вогняний,

І ніч розквітає срібним сузір’ям.

Там кожен, хто чує поклик давній і тайний,

Встає і йде назустріч власним відкриттям.
Бо доля — це іскра у темній безодні,

Що кличе уперто, хоч де ти стоїш.

І той, хто побачить її непереборну,

Вже знає: у серці прокинеться вірш.
То йди ж — без вагання, із серцем незламним,

Бо світ фантазій обирає сміливих.

Там, де зоря заговорить світанним,

Розкриється правда у ритмах чарівних.