#темна_поезія

У бальному залі лиш тиша зловіща,
Огорнена пилом і скрізь павутина.
Десь ехо блукає в ансамблі приміщень,
І тіні кружляють, танцюють на стінах.

Поволі, помалу (молитись даремно),
Я нишком ступаю, ховаючи погляд.
За мною, мов стежить, пітьма ця химерна.
І холод по венах – вона ж зовсім поряд.

Підходжу все ближче: поволі, поволі…
На стінах свічадо велике, величне.
Немов зачарована – порухи кволі,
А посмішка в дзеркалі зве іронічно.

І, ось, я у залі, в минулім сторіччі,
Миттєвість єдина – кружляю у вальсі.
В середині боряться два протиріччя,
Обличчя партнера скривилось в гримасі.

Назустріч рішуче йде пан загадковий,
А шлейфом за ним – і тумани, і тіні.
Поглянув на мене, немов випадково,
Залишивши інших чекати в тремтінні.

І тільки долоні сплелись в поєднанні,
На дзеркалі тріщини йдуть, мерехтіння.
Напевно, мені так здалося, принаймні,
Присутні у залі всі стали камінням.

Назад в сьогодення – я знову у вежі.
Лиш декілька рухів – люстерко розбите.
І тіло, як завше, мені знов належить.
Завершився бій — не скінчилася битва.

3 відповіді

Залишити відповідь

0
    0
    Ваш кошик
    Ваш кошик порожнійПовернутись до книжок