Юнак і чаклунка

— Змиє злива останні сліди,
І я зникну тепер назавжди.
Тільки вітер носитиме чарів відлуння.
— Я всім серцем благаю: зажди!
Серед наново в золоті жнив,
Яким нині не страшне те дихання грудня,

Я залізу хоч в лігво до змій
І скажу собі “Тільки посмій
Полишити свій пошук у цих сірих буднях.”
— Ти знайдеш там хіба бліду тінь,
Адже магії світлій моїй
Я віддала усе й спорожніла, як студня.

Серед срібних, як сніг, полонин
Я збираю там зоряний пил,
Що їм потім осяю тобі перепуття.
— Кину виклик безглуздим святим,
Коли небо сповиє сатин,
Я візьму вірний меч, трохи хлібу і лютню

Та відправлюсь шукати мерщій,
Де немає живої душі,
Бо без тебе життя, мов отруєне ртуттю.
— Хоч розбилась, як скло в вітражі
Я тебе вбережу на межі,
Але краще, коханий, про мене забудь ти.