Спокуса німф

Такі красиві, такі чарівні постаті їх
для наших очей
Хіба врода і серце рівня ?
Істина губиться поміж людей.
Танцюють, танцюють вони безупинно
Манять невинністю темних ночей…
Співи красунь такі щирі і плинні
Не одного зловили до своїх сітей.

“Друзі мої, залишайтеся пильні,
Нехай очі ваші не будуть сліпі.
Друзі мої,
О скільки таких, сильних духом і вірних,
Залишилось в морі, на самому дні.”

Голос його, наче вітер в пустині,
Наповнював силою до глибини.
Одіссей говорив, ховалися хвилі.
Він вірив у мужність своїх людей
“Друзі мої, нас озброює віра.
Віра в нас від наших дітей.
Мої воїни мудрі і сильні,
Пам’ятайте ми не самі.
Нас чекають люблячі сім’ї,
Будемо віддані їм і собі.”

А сирени, такі красиві, ховалися в скелях
В глибинах темних ночей.

«…і небо сьогодні для нас таке чисте
І зорі яскраві не для людей…
Яке красиве у тебе намисто,
Шовковисте волосся, погляд теплих тіней…»

Одіссей був розумним, кмітливим.
Знав підступність люб’язних сирен.
Зло і обман завжди красиве
Присвята красі – губить людей.
Ми оминули сирен і їх співи,
Небезпеку високих скель.
Моїх воїнів врятували не хвилі,
не море чисте, не «Віра у завтрашній день».

Істину знає кожен щасливий,
Цьому навчив їх Одіссей :
Не спокуситись на щастя мінливе,
Смерть розпізнати в погляді гарних очей.