Подивися без страху в очі.
Не тремти, мов листя легке.
Здавна в зграї закони – вовчі,
Та чи серце моє – таке?ерцеМені досить власного світу, –
Оминаю ікла пасток;
Позбавляю життя – щоб жити.
Я – не кара, не кат – лиш вовк.
З мого хутра тепло зникає,
Коли блиск тьмяніє очей, –
Гріє тих, хто жалю не має
До моїх і власних дітей…
Я хотів би плакати вміти, –
Не мені це небом дано.
Залишається тільки вити.
Повний місяць – моє вікно.
Сніг сховає сліди – ще свіжі,
І чуття не зрадить тонке:
То не страшно, що очі – хижі,
Аби серце було – людське.
26.03.08.
Вірш тремтить у душі обірваною струною. Так, у тварини серце, може, й вовче, але вона також відчуває біль і страх. І їх, зазвичай, приносять беззахисним створінням люди. Хоч і мають вовки ікла, але використовують їх, щоб добути їжу чи захиститися, а ми, на жаль, полюємо задля розваги.
Гарно, але було б в 100 раз краще, якби “Та чи серце моє – таке?ерцеМені досить власного світу, –” оце було б нормальним, а не так я тут, бо ритм збиває. Також це не дуже й то фентезі