Край шляху на пустирі
Ростуть густенні куширі.
Тягнуть свої довгі віти,
Що між них ширяє вітер,
І ушир, і догори
Чуть, як листя шурхотить –
Ширшавий шепіт верховіть
На стежині криві тіні
В химерні в’яжуться картини,
Що міняються щомить
Рух якийсь, за змахом змах…
Що ж сховалось в куширях?
Що ж там може ворушиться:
Чи то звір якийсь, чи птиця?
…то первісний, дикий Страх
Найпрадавніша з тварин
Знайшла в кущах собі притин
Кущі Страх робить упирями –
Проти привидів уяви
Не врятує і полин

Не уявляю як це допущено. Це зовсім не фентезі, а рефлексія ліричного героя, яким є сам оповідач. Але психологізм – вдалий. Також наявний суржик.