Вузликом до вузлика —
Словом щирим праведним,
Замовляю мудрістю,
Заплітаю травами,
Що, промінням споєні,
У степах плекалися —
Ниточка до ниточки
Мотанка рождається.
Силою одвічною
Ляльку ту наснажую —
Оборонить ріднеє,
Подолає вражеє.
Льоном і коноплями,
У руках зігрітими,
Мотанка пишається,
Голкою не шитая.
Вузликом до вузлика —
Хрестиком прив’язаний
Молодик на личкові,
Закарбує сказане.
Веснами уквітчана,
У любові створена —
Рід оберігатиме
Лялька заговорена.
Це надзвичайно 🔥👏🏻 Читаючи, аж відчуваєш цю сакральну мить, цей ритуал створення мотанки. Її образ написаний чудово, вона видається не звичайною лялькою, не предметом, а живою носійкою пам’яти Роду. Архаїчність лексики ще дужче допомагає зануритися в тематику прадавніх українських традицій. Під час читання наче кров пробуджується, відчуваєш свій зв’язок із корінням, із Родом. я захоплена Вашою майстерністю
Чарівно!
Немов ритуал. Гарно. Тут вже добре з ритмом, але якої родзинки не хватає, бо щось чимало гарних віршів схожої подачі цього року на цьому конкурсі