Остання мандрівка пустелею душ

У пустелі тихо, лиш ярує вітер
В залишках крилатих давніх кораблів.
Тут дрімає лихо, бодай небо світле,
З кожним кроком квітне первозданний біль,
Що скавчить у скронях, але дуже скоро
Потрясає тіло дзвоном звідусіль.
Хто із плоті й крові, тут не мають волі,
Тут усіх ламає буревію гнів.
Тут танцюють спрайти, пурпурові душі,
Що навік застрягли поміж двох світів.
Височіють зорі, розливають сяйво,
Перламутру відблиск на піщаний схил.
Я позбувся зброї, як позбувся честі.
Чи це подих смерті? А нечистий з ним.
Що ж, молитись досить. Коли прийдуть грози,
Що віддасть пустелі безіменний син?
Свою тлінну душу, і багряний розсип
На піску застиглих темних намистин.