На тихім озері, де сон тремтить,

Дівчина-лебідь у світ летить.
Вона — як місяць у вранішній млі,

Чекає коханого в рідній землі.
Колись була вона з плоті й тепла,

Любила, сміялась, як весна цвіла.

Та доля сплела їй чарівний хрест —

І крила зросли замість ніжних плеч.
Щоліта вертає, як тиша впаде,

До берега дому, де серце жде.

Торкнеться крилом верболозів край —

І шепче вітрам: «Мене не забувай».
В туманній воді відбиває лик,

Де мрія і пам’ять злились на мить.

Він десь за морями, та чує спів —

Її лебединий, сумний, живий.
І зорі палають, і час спливе,

А серце її не відпустить тебе.

Бо навіть під крилами білих чудес

Вона — та, що любить крізь сотні небес.

Один відгук

Залишити відповідь

0
    0
    Ваш кошик
    Ваш кошик порожнійПовернутись до книжок