3 слуги

Усі береги
вкрились холодной пітьмою.
Лід – це слуга
темних манерів зими.
Покриває усе,
застилає простори
темної гавані…

Самотній рибак
вудку візьме та піде
до місця, якого немає на карті.

Та ніч наступає
на п’яти йому.
То вийшов туман –
другий слуга.

Запалить він люльку,
струсне тютюну,
вогонь розкладе,
почекає рибалку.

Ну що, мій сердешний,
руки не ті?
Ноги якісь важкуваті?
Ти ляж відпочинь,
а завтра підеш.

Та суне рибалка
крізь тьму крижану.
Ще трішки – і дім з горизонту постане,
ще трішки – й нарешті він ляже близь пічки
та старість щасливу уявить.

Та поки ще рано
радіти йому,
бо вийшов до бою
останній слуга.

То була найсильніша –
Панна Хурделиця…

Гідно встає
перед нею рибалка,
молодими очима взирає на плаття.

– Готова померти, мала ти людино?
– Побачиш.

І блимнув у тьмі невеликий кинджал,
і кров полилася,
змішалася з снігом.

Та більше удачі немає у в’юги –
кожну атаку юнак відхиляє.
Боролись до ранку
світло та тьма.

Ось сонечко вийшло з-за хмар.
Рибалка йде,
та рани бинтує.
Нарешті до дому причовгав

та й ліг в ту ж хвилину
близь вогника й книг…