Вихри Перевалів

Палають вогнями вихри перевалів,
Осяяні світлом богемним з-за хмар,
Що їдуть масивами в бої криваві
За сонце, за неба оспіваний дар.

І блискавки ясні у наступ гримучі
Ідуть, миготять, аж повітря тріщить.
У м’язах ейфорія двигає кручі,
І рев планетарних потвор стугонить.

Овіяні німбом хори піднебесні.
Дияволи й павші в литаври дзвенять —
У щоки впиваються сльози нечесні,
Чортів що, богів і тіней звеселять.

І струмом серпанок пронизаний — спертий,
Як реквієм звиє над згарищем тіл.
На кінчиках пальців сміється звук смерті,
Коли плач органний звертається в гнів.

І пекло гаряче дрижить над землею,
Як палений, дикий, болючий міраж.
Та іній електрики стигне межею
Між ним і залізом, що входить у раж.

Повстали боги і повстали померлі.
Розіп’ятий Час — той кривавив й висів,
Десь зранена Доля ховалась в пустелі…
Настав із чаклунством кінець всіх часів.