“Русалкам не місце в раю”, “Дочка Сварога”

Дочка Сварога

Чи хтось уже порівнював твоє волосся з лавою?
З її смертельною гарячою навалою?
Спадає по ключицях, по грудях, по спині,
неначе рветься магма із темних надр землі.

Чи хтось вже зауважив, яка ти в своїй злості?
Коли в очах, як в пеклі, горять гріховні кості?
Я так й не розгадала всю суть твого аркану.
Скажи, хтось вже порівнював тебе з самим вулканом?

А твій Везувій знищив мій світ, немов Помпеї,
забравши в своє гирло всі душі, як трофеї.
І лава намагалася спалити небокрай…
Це ж про твоє волосся співав Тарас Чубай?

Скажи, це ж Семенко писав про твої коси?
Бо я лиш через них купую папіроси.
Бо я лиш через них так полюбила серпень.
Цей колір не змарніє, напевно, й після смерті.

І поки ми стараємось збагнути суть речей,
Дочка Сварога сміло гуляє між людей.
Пали, кричи та смійся, зривай тяжкі перуки.
Якщо вже обпікатися, то лиш об твої руки.

***

Русалкам не місце в раю

Зелена хвиля озера німого
наприкінці калинового саду.
Вона чекала завжди лиш одного:
і ще одну русалчину баладу.
Подарувати хвіст новій невольній,
щоб залатати спомини роздерті
ниткою кольору болі,
кольору її смерті.

Наповнивши нутро водою,
шепоче в думках каяття,
пірнувши туди з головою,
до неї прийшло забуття.
Настала тиха ніч,
яку вже не побачить.
І тільки віття верб
схилившись ледь заплачуть.
Душу її соловей відспіває,
а вранці півні проведуть.
Де на воді вінок блукає,
ймовірно, тіло там знайдуть.

Із сестрами в отруйнім танці.
Зіткнеться з рибаком в бою.
Лічить гріхи не стане пальців.
Русалкам не місце від давна в раю.