Зачаруйся спокоєм ти тихим.
Щиру й ніжну симфонію впусти,
Що закінчиться фальцетом,
Моря, долі й пустоти.
Слухай нас уважно милий,
Ми не там, ми тут, я тут.
Підпливи, тягни ті руки,
Запливай за злі буйки.
Нас не мало, ти пливи!
Не звертай уваги на луску,
Що блищить на сонці як вітраж.
Лише мій слухай обіцянок спів,
І знайдеш ти дорогу до свободи.
Переливи сліплять, та уваги не звертай.
Зовсім-зовсім трохи нижче ти спустись,
Загляни під гладь морську.
Та лоскоту боїшся нашого,
Підловили й потягли.
І хором нашим затягли,
Вглиб рифів чарівних.
Не перший гість ти наш морський,
Тіло ніжне легко оближу,
Зябра брехливі обтрушу,
Та вже й почули свист новий,
Тож ти чекай на нас пізніше,
Гостей нових зустріти час.

То є ритм, то нема. Ідея цікава, але не розкрита