Таємниця гори Петрусол

ТАЄМНИЦЯ ГОРИ ПЕТРУСОЛ

Тьмяні електричні лампи оповили залу для нарад у напівтемряву. Довгі тіні плели своє павутиння від екрану проектора, полотно містило у собі численні записи про хід розслідування, фотознімки із місця події, зображення підозрюваних. Двері прочинились, в кабінет увійшла інша фігура, щоб розбавити самотність вже присутнього.
— Salve Magister Magnus…
— Облиш ці формальності, – холодний тон обрізав фразу. – Перед нами справа, що не терпить зволікань.
Новоприбулий схилив голову й приготувався слухати, так велить устав «Ордену Дракона» коли говорить його магістр.
— Еціо був мені другом, добрим другом й хорошим наставником для тебе. Його смерть не лишиться без відплати, Всевишній тому свідок, – голос магістра дав волю емоціям. Він не часто це робив, але гнів древнього вампіра був здатен спопелити цілі міста. – «Орден» втратив свого вірного лицаря і твоя доля подібна долі твого вчителя.
— Інквізитори знайшли винуватців?
— Інквізиції не має діла до смерті вампіра. Дяка Всевишньому, що ці властолюбиві бовдури не знають ким він був насправді.
— Ми діємо у пітьмі на благо Світу, – мовив юнак і тільки тоді підняв голову.
— Саме так. Однак, перша твоя справжня справа буде направлена на пошуки убивці Еціо. Це допоможе знайти зрадників й у наших рядах. Не вірю я, що звичайний вовкулак зміг його здолати.
— Підтримую Вашу точку зору. Тож… З чого мені почати?
— Ось відомості, які мені вдалось зібрати, – папка з документами перейшла до рук юнака. – Слід веде до Ясського університету. Виходячи із ситуації, що склалась твоє навчання переходить до моїх рук.
Ще не висохли чорнила на сторінках моєї пам’яті й ці спогади замінили інші, більш старі та менш важливі. Навіть мозок вампіра не здатний вмісти в собі все, що сталось з ним за ті століття, що йому довелося топтати цю грішну землю.
Молодий Макгрі швидко розпочав розслідування, близько року йому знадобилось, щоб вийти на слід нечисті, так як операція проходили в умовах секретності кожен крок був виваженим та неспішним. На той час, я не знав кому можна довіряти, тому мені й довелось особисто очолити операцію, решта моїх оплічників не знали справжньої мети та деталей розслідування. Нитки Мойр привели до підніжжя гори Петрусол, в Карпатах, де спланували вечірку група студентів, серед яких зачаїлось зло. Титул Великого Магістра покладає на тебе тягар відповідальності ‒ доля людей у твоїх руках, я добре розумів, що без смертей цього разу не обійдеться, але перевертень має померти. Список жертв поповниться новими іменами, однак принесені вони заради великої мети.
Сучасні люди часто оперують, що технології двадцять першого століття спроможні окутати планету цифровою павутиною, і саме це зіграло зі мною злий жарт, так як я втратив зв’язок із юним воїном, як тільки він опинився віч на віч із небезпекою. Через кілька годин після початку фінальної фази операції, я дізнався, що вовків, на справді двоє і одна із особин ‒ самиця. Макгрі всього лише людина, він не зможе тягатися із вовком, що там говорити коли їх двоє. Юний Макгрі потребує допомоги, та й жива діва із вовчим духом, послужила б гарну службу інтересам «Ордену Дракона».
Я особисто відправився в Карпати. Морозний подих гір оголили спогади про давно минулі події: вірний кінь під тобою, позаду впевнено крокує армія. Це допомогло мені повернути Валахію у 1453 році. Події давно минулих днів змусили вампірське серце битися швидше, а події Великодню того ж року, хоч і були вписані в історію кривавими літерами, але саме це забезпечило стабільне існування князівства та зупинили розгул злочинності.
«Як же здивувалися ті бояри, коли почули мій наказ. Саме це рішення стало моїм першим кроком в бік Хаосу, принаймні я до цього схиляюсь».
Наступний спогад відносин до подій війни з османами. Ця війна зробила з мене монстра, кровожерливого упиря, що не міг дати ради своєму голоду. Я б нізащо не пішов би на цей крок, якби не зрада угорців.
«Проте, ким би я був, якщо б не пережив ті події і не став тим ким я є зараз? Черговим князем-невдахою який і сліду не лишив у історії?»
Вогні палаючого міста Тирговіште наповнили серце скорботою, але радість принесли інші спогади: стрій обезкровлених османських воїнів, вони споглядали на своїх земляків мертвими очима, будучи насадженими на кіл. Це змусило османів відступити. Я пам’ятаю ту лють, пам’ятаю силу сотень душ, що поглинув, але й пам’ятаю їх крики і їх біль, однак це прийшло потім в темній тюремній камері.
«Ця земля пам’ятає мене, вона знає, що я більше не служу Хаосу. І той хто був служителем нечисті став її найбільшим поборником. Душа всього світу заражена цією скверною, а величний «Орден Дракона» слугуватиме ліками, антибіотиком який випалить демонічну пухлину Хаосу, що пустила своє коріння. Сама земля мене веде своїми таємними проходами, вона прагне звільнитися від цієї зараз. Часом, я ловлю себе на думці, що демонічні сили досить сильно заполонили розуми людей, але надія все ж є. Але я сумніваюсь у собі, не знаю чи вистачить мені сили відвернути загибель всього живого…»
Нічне небо звільнилося від полону темних хмар, срібні промені повного місяця й зірок освітило шлях, по якому не так давно проїхав позашляховик. Хоча з того часу вже минула доба, але запах вовків виділявся на загальному фоні.
«Шкода що Ніколаус не має моєї чутливості та й взагалі, люди не те щоб дуже здібні до магії, але й цей аспект можна виправити. Останні дослідження в цій сфері всиляють у мене стриманий оптимізм».
— А ось і наш вовкулака, ‒ прошипів я.
Очі вампіра уловили мить коли звір увірвався у будинок, що розкинувся у підніжжя гори Петрусол, пітьма оповила своїми обіймами все довкола і лише іскри вогню що палав у каміні, змогли освітити як відважний воїн протистояв лютішому й сильнішому звіру.
— Бісів герой! ‒ голос мій наповнися люттю. ‒ Твоїм завданням було вислідити звіра, а не вбивати його!
Я поспішав до поля битви, частину своєї сили мені вдалось направити відважному Макгрі, магічне плетіння допомогло йому пришвидшити реакцію. Я бачив його очима, направляв юнака та його меч. Довгі пазурі розрізали повітря, і звір не зміг його зачепити, але й Ніколаус не відсиджувався, його клинок розпанахав бік хижаку. Вовк знову пустив у хід свої пазурі й оборонятись вже довелось лицарю «Ордену». Двоє сплелись у смертельному двобої.
Мені не вдавалось повноцінно оплести Ніка захисними чарами на ходу, в той момент поки я споряджав «Дракона Карпат» набоями.
«Цей револьвер міг запросто вбити навіть ангела, що ж там говорити про якусь шавку».
Відчуття небезпеки знову змусило відволіктись, вовкулака атакував гострими пазурами свого противника, звір змусив воїна відступати, але той не рухався просто назад, піруети та фінти направляли його то в одну, то в іншу сторони. Момент зволікання надав звіру шанс, але життя воїну врятував магічний щит, котрий одразу ж розсипався. В той самий момент гострий клинок засвистів в контр атаці, але він пройшовся поряд із ребром звіра.
— Клята курва, а він сильніший ніж я думав.
Вилаявшись я пришвидшив крок як тільки міг, в той час як смертельний танець заклятих ворогів ставав все гарячіший з кожним ударом серця. Магічний зв’язок підказував мені, що юний Макгрі має якийсь план, але він вміло заплутував хід своїх думок, бо й перевертень міг про щось здогадатись.
Біль та відчай перемішався в голосі Ніколауса коли вовкулака занурив гострі пазурі у тіло юнака вивільняючи потік багряної крові. Від того крику здригнулася земля й магічний зв’язок між мною та Ніком обірвався, але я встиг прочитати його думки та зрозуміти: яким був план юного Макгрі.
— Всевишній, помилуй його душу.
Коли до будинку лишалось пів сотні кроків, мій погляд уловив силует дівчини, що облишили пекельну будівлю. Вона не встигла закрити за собою двері, як гримнув вибух. Ударна хвиля відкинула мене на кілька кроків та вибила револьвер із моїх рук, в той час як незнайомка здолала в повітрі добрих десять метрів. Діва лежала в снігу, намагаючись прийти до тями, кров витікала із її вух. У той самий час язики полум’я виривались із будинку, який став для декого домовиною. Вогонь добре освітив округу, стовпи чорного диму піднімались в небо.
Вовкулака виповз із палаючого будинку, він шкутильгав на задню лапу, ліве око було випалено вогнем, лівого вуха не було зовсім. Все тіло хижака покривали криваві опіки, але він був живий і наближався до незнайомки. Діва це помітила, однак ледь повзла по снігу, а звір її нагнав. Я кинувся шукати револьвер серед снігу, в той час як вовк оскалив гострі зуби і вони увійшли в ногу дівчини, крик сколихнув округу, це допомогло знайти вірного товариша. Як тільки мушка револьвера упіймала ціль гримнув постріл, куля прошила голову звіра та вийшла через потилицю, офарбувавши сніг позаду у колір мізків вовкулаки й бездиханне тіло зустрілося із землею. Після смерті вовк почав перетворюватись на людину, але кров продовжувала витікати з його ран.
Я наблизився до дівчини, що лежала на снігу. Її смарагдові очі вдивлялися в небо, а душа готувалась покинути тіло.
— Не сьогодні Мор, – я почав вливати всі свої сили в плетіння вищого денулу в намаганні зцілити рани незнайомки. – Ти й так забрав забагато…
Вогонь, що відходив від будинку показав як зелені очі вродливої дівчини знову почали бачити, зеленоока пані швидко заморгала піднімаючись із глибин смерті, вона тремтіла у моїх руках.
— Хвала Всевишньому, жива, ‒ мовив я не приховуючи емоцій. ‒ Ще хтось зміг вижити?
Діва продовжувала тремтіти, тоді я влив ще сили у вимучене тіло незнайомки.
— Ще комусь вдалось зберегти життя? ‒ повторив я запитання.
Панянка заперечливо покивала головою.
— Мій любий учень, ти, як завжди, не слухаєш старших…
— Нік врятував мені життя, ‒ прошепотіла зеленоока пані, сльози покотилися по її щоках.
— Жертва Ніколауса не буде забутою. Він врятував не тільки тебе, а й зберіг життя тих, хто ще міг потрапити в пазурі звіра.
Дівчина підняла сумний погляд.
— Ви, ‒ невпевнено мовила діва. ‒ Ви хто такий?
— Влад моє ім’я. І це все, що ти маєш знати, принаймні поки що.
— Я Алісія. А ви теж із «Ордену»?
Отже, Ніколаус їй розповів. Чи варто дарувати життя цій нещасній із таким багажем знань? Все ж у долі специфічне почуття гумору, саме тоді коли я висмикнув цю дівчину із обіймів смерті, мені доведеться знову відправити миле створіння під крило Мора?
— Час для цієї розмови ще не настав, ‒ мовив я прийнявши рішення.
«Ще не відомо наскільки багато вона знає, можливо ця діва ще стане у нагоді, не слід робити поспішних висновків».
Я підняв Лісу на руки і посадив до автомобіля, який теж постраждав від вибуху. Від іскри спалахнула горюча суміш, яка змусила двигун працювати. Лампа єдиної вцілілої фари намагалась розігнати ніч, в той час як сонце приготувалось подарувати черговий день цьому грішному світу. Похитуючись на вибоїнах дороги, позашляховик рухався вперед. Величезна павутина розцвіла на лобовому склі автомобіля. Новонароджені промені сонця змусили довгі тіні гір повзти землею. Я згадав про свою флягу з улюбленою полінкою із ягід.
— Ось, випий, ‒ я протягнув фляжку дівчині.
Алісія зробила пів дюжини ковтків, потім ще декілька.
— Тіло я твоє зцілив, але душа, ‒ мовив я відчуваючи, що мушу порушити цю задушливу тишу. ‒ Душу лікує тільки час і то ‒ не завжди…
Було помітно як розум Алісії блукав у пітьмі. Події цієї ночі перетворили серце Ліси на попіл, це було помітно в її очах. Вона втратила друзів. Зненацька, я відчув таки викид сили, що на мить затамував подих.
«Такої сили духу я давно не зустрічав, самі Мойри звернули на цю дівчину свою увагу. Що ж, слід придивитися уважніше до цієї пані».
Потік енергії лився деякий час, складалось таке враження, що вищі сили взялись за зцілення нещасної душі й наповнили її життям, потенціал якої ще слід дослідити.
«Ці сторінки історії ще чекають на своє відкриття, але чорнила для їх написання вже розведені».