Вони тримають рівновагу

Киць жваво стрибнув на живіт господині. Заходився топтатися із лапи на лапу.
– Мій маленький! Киць. Ти прийшов до мне?
– Мяу – мур – мамуур! Виводив шести кілограмова малеча.
Зазирнувши десь у порожнечу, котяра з розмаху вдарив Марину лапою по щоці. Лишив слід від кігтів.
– Щоб тебе. Ти чого?
У відповідь Киць лише затрусив хвостом і пішов геть, спустивши гази.

На подвір’ї п’ятиповерхового будинку вигулювали таксу – Мусю; Лабрадора – Боню. Ще щось з незрозумілим родоводом з 45-ї квартири.
– Ваав … ваав… вааав…
– Муська помочилася мені у туфлі, коли я збирався їх одягти. На моїх очах. Уявляєш?
– Бодай тобі. Мій теж як здурів сьогодні. Стрибав, розбив дві чашки.
Господар того з 45-ї співчутливо кивав. Він ще не встиг примітити власного розідраного крісла.

Дворовий кіт Симка, по факту нічий. Годований усім добрим людом. Встиг здійснити свій ранішній обхід квартир. Ніяких сумнівів бути не могло новини вищого ґатунку зібрані. Цей хвостатий парубок, не обмежений повідцем і стінами, міг дістатися куди завгодно. Підслухати будь-що і де-інде.
Такса ринула до кота з гавкотнею. Господар притишив собацюру.
– Чого ти? Симку не впізнала?
Вона признала. Ще б пак Симка не розгледіти. З ним водилися свої таємні справи.

– Ну що там? У когось ще з’являлася та штука? – Мусі не терпіло дізнатися. Свербіло до кісток почути дрібниці. Ні, це не була звичайнісінька цікавість пронирливої собаки. Вона мусила нанюхати бодай який вихід.

– У Киця було. Він ледь встиг свою урятувати. З живота мітку у себе втягнув. Портал від обличчя лапою від’єднав.
– Мого через крісло намагалися цяпнути. Чорна пляма на спинці нейтралізована.
– У туфлях відкрився. Я його…. Ррррр!
– Улюблену чашку довелось розбити. Через неї тягнути хотіло. Ууув… Тепер залишуся без смаколиків. – загорював лабрадор.
– Тобі лишень поїсти.
– Коли вже той Кузя повернеться? Що, якщо воно дізнається, що дім без домового? Що буде?
– Не панікуй, Муся. Розвідка показала, що воно з’являється у різний час. Отже, то один і той самий поглинач портали створює.
– Будемо триматися разом – протримаємося.
– Де це таке видано, щоб домовий дім залишав, а кота за старшого назначав? – усе ніяк не могла припинити такса.
– У нього сімейні обставини. Ти знаєш. … Дід його діда, що по бабиній лінії…
– Знаємо ми. Знаємо, – перебив Боня, не зацікавлений слухати нудні подробиці.
Почулися звуки сирени. Люди у білих халатах швидко забігли до другого під’їзду. У зворотному напрямку виходили не з пустими руками. На ношах несли бабу Соню.
Собачка, з кличкою Принцеса, на руках у стурбованої дочки баби, не стихаючий гавкала.
– Не вберегла. З’явилося за спиною. Щупальця прямісінько в серце запхало. Люди кажуть інфаркт. Якби я не стрибнула і не повалила бабу на підлогу, точно гаплик.
Тварини позатихали. Усі гуртом дивилися на Симку. Раз його лишили головним, то хай вигадує, як господарів рятувати. Стара схема ризикує стати неефективною.
Зрозумівши рух думок, – м’явкунув: не панікуємо. Є план і він вже у дорозі.

З’ясувалося, що запасним планом був Кузьма. Не той, що домовий. Точніше домовий, тільки на перспективу. А поки – ні. Племінник нашого Кузьми. Дитя зовсім. У них у родині прийнято лише рідним своє справжнє ім’я називати. Для всіх інших, – Кузьмами були.
Задум виявився простим. Кузя мав якомога більше слідів своєї присутності залишити. Щоб його духом все пройнялося. Мовляв, пожирач сили відчує ознаки присутності домового і не наважиться більше сунутись. Хто помирати хоче?
Нічого іншого окрім запаху від домового у племінника не було. Знань, вмінь, навичок – ще не напрацював, а в силу – не ввійшов. Точно буде правдою, коли скажемо, що його тут не мало бути. Затишний, повністю безпечний вимір до якого не міг дістатися абихто – ось його справжня домівка.
По своїй котячій природі Симка міг одночасно перебувати у декількох реальностях. Та що казати про його таланти проникати крізь бар’єри у людські серця. От і домовий не вистояв, хоч і не має серця. Наповнився довірою і ненароком, під лозунгом: абсолютно секретно, показав котярі прохід до своєї батьківщини.
Задуривши малому голову розповідями про цікаві різноманіття другого світу, Симка ненав’язливо запросив його у гості. Ніби щось не аби яке показати хоче. Подробиці справи ніхто не висвітлював. Кузя вислухав всі настанови кота, щодо переходу між світами, і без роздумів кинувся у свою першу подорож.

Лишень лахматий енергетичний згусток прибув на запрошення, Боня схопив його у зуби. Без особливих застережень проволочив сходами усіх під’їздів. Гіпертривожна Муся першою потаскала Кузю до своєї квартири. А що? ЇЇ хазяїн найважливіший. Їй так здавалося. Сам гість сприймав таку подію за забавку. Затяганий малюк нарешті зумів запитати Симку, чого його власне кликали. О! Диво! Відповідь на це питання перестала бути важливою, коли кіт вказав на схованку сухофруктів з горіхами баби Галі на горищі.

Велика чорна пляма розтягнулася над будівлею. Ще зранку вона була маленькою. А зараз… І воно росте. Усі тварини – обережники знали, що то означає. Пожирач сили готувався нагодувати своє сімейство. Вони вип’ють життя всіх людей з цього будинку.
З 45-ї – завив. Інші підтягнули.

Запах Кузі молодшого допоміг. Два дні жодна чорна пляма не з’являлася. Зранку брехню було розкрито. Потойбічні істоти дізналися, що у цьому домі немає домового. Ніщо не заважало їм проникнути до людського світу. Нікому було їх зупинити.

Чорна пляма спустилася на будівлю повністю її покривши. Люди непритомніли один за одним не тямлячи, що саме із ними відбувається. Тварини намагалися від’єднати невидимі для ока людини щупальця, що наскрізь пронизували тіла. Все було марно.

Подув сильний вітер. Лише тварини бачили як затрясся простір. Гучний тріск. Гул. Істоти з іншого виміру погоріли від присутності Кузі старшого. Домовий закрив собою усю будівлю. Чорна пляма зникла.

Обвішаний, мов гірляндами, нанизаними на ниточки сухими фруктами, Кузік бавився горіхами, коли йог ніс заворушився. Щось доволі незнайоме, незвідане привернуло увагу. Різко стрибнув угору, гайнув крізь стіни. Горіхи із фруктами зупинені матерією впали на підлогу. Кузьма повернувся і ще деякий час намагався протягнути здобич із собою. Кидати було шкода, а пронестися як – не знав. – Ех!! Потім повернуся, – подумав він і пішов слідом за запахом.

Киць, сидячи на підвіконні, файно вилизував хутро, коли відчув, що щось з не аби якою швидкістю до нього наближалося. Навчений недавніми подіями, розбиратися що то таке він не збирався. Витягнув лапу і мов ракеткою відбив летучу кулю. Кузік від удару ущільнився, набувши більш матеріальних властивостей, крутнув у повітрі й гепнувся об протилежну стіну. Запаморочений катався по підлозі.
Киць нахилив голову донизу, не злазячи з підвіконня муркнув:
– Нууу, помилився.
Чи то від переїдання, чи від струсу у Кузьми почалася гикавка.
– Ти що тут робиш? Недо-домовий, – протягнув зверхньо Киць, продовживши лизатись.
Немов пригадавши, чого так швидко мчався, клубочок схопився із підлоги і знову почав водити носом. Не звертавши увагу на Киця, гайнув до коридору. Кіт нарешті залишив своє підвіконня, відчувши що щось тут неладне, стрибнув на підлогу і завернув за кут.
Саме вчасно. Те що він побачив спочатку збентежило його, а потім треба було швидко діяти.
Кузьма нахилився над горщиком кота й обнюхував його випорожнення. Далі він доторкнувся до фекалій і з’явилася чорна димка. Киць швидко стрибнув відкинувши малого. Він закрив портал та було занадто пізно. З того боку вже зрозуміли, що дух в домі належав не домовому. Незабаром над будинком почала розростатися чорна пляма.

Господиня Киця сьогодні мала повернутися запізно, тож вислизнути з квартири він не мав змоги. Кузік був єдиною можливістю передати звістку про те, що відбулося. Та дитина, вона є дитина, хоч і з роду домових. Щойно він вилетів за стіни дому, як побачив темну пляму із тим самим запахом. Чомусь йому здалося, що саме через цю цікаву штуку його покликали. Гайнув уверх роззявивши рота і не утримався… З свого вікна Киць спостерігав, як сила тяжіння чорного порталу затягує Кузьку. – От дідько, – подумав він, та вдіяти нічого не міг.

Щойно домовий накрив своїм тілом будинок, як знову міг сприймати одночасно все, що відбувалося там. Він знав, що Симка обманом заманив племінника та засуджувати не став. Не до того було. Через його недбалість, того що він, домовий, залишив своє місце, може статися велика біда. Тепер справа стосувалася не лише людей що жили у цьому будинку. І не тільки питання стояло у поверненні молодшого неушкодженим додому. Рівновага світів була під загрозою.

– Ти можеш відкрити портал і витягти його звідтіля? Тобі це під силу, – ствердно вже муркав Симка. – З ним там нічого не станеться? – з нотами провини додав.
– Я не можу піти до того світу. Технічно це мені під силу. Та мої частоти настільки сильні, що щойно я туди увійду, як та реальність вибухне. Я набагато об’ємніший за вашу реальність і не увесь в ній знаходжусь, бо не вміщуюсь. Той вимір плоский. Там набагато менше об’єму та енергії.
– Та хай собі вибухає… ваав… хапай малого і назад. Кому потрібен світ тих смоктунів, – розходилася такса.
– Уууув! Та, так, – підгавкнув той, що із 45-ї.
– Невігласи, – м’явкав Киць десь позаду всіх. Йому таки вдалося втекти поміж ніг господині, щойно та відчинила двері. – Все з усім взаємопов’язане. Якщо той вимір знищиться, думаєте у нас тут все залишиться як було?
Пси з неприязню подивилися на Киця. Вони його недолюблювали. Не тому, що він кіт. Симка поважали, можливо навіть любили. А цей котяра був занадто пихатий і постійно демонстрував свою зверхність при нагоді.
– Річ у тому, що навіть якщо ми Кузю залишимо там…
– Як-так, залишимо? – перебив домового Лабрадор.
– Не залишимо, ми знайдемо можливість його дістати. – мовив Симка, ще відчуваючи особисту провину.
– Є два варіанти розгортання подій. Якщо найближчим часом ми його не повернемо, – наполегливо продовжував домовий, – він буде блукати по виміру пошкоджуючи його своєю об’ємною формою, аж поки той світ не витягне з нього всі сили. Племінник загине, а ті плоскі істоти здобудуть ресурс щоб проявлятися у вашому виміру і поглинати його.
– Ваавв, ваав! – заскавчала такса.
– Інший, – це якщо у Кузі відреагує імунітет і його потенціал рефлекторно розпакується завчасно не по віку.
– Тоді він залишиться живим? – хвилювався Симка.
– Тоді він своєю силою знищить ту реальність і скоріш за все загине сам. Його рівня зрілості не вистачить, щоб впоратись. У будь-якому випадку рівновагу буде пошкоджено.

Ще довго велися балачки, надавалися роз’яснення що буде і за яких обставин. Усім зримою була необхідність якомога швидше повернути Кузю. Та як це зробити? Хто піде по нього? Зрештою Симка наполягав, щоб його відправили. Провина та уроджена, нехарактерна для кота, відповідальність давили на мізки. Муська сама не зрозуміла, як погодилась на таку авантюру. – Лишити господаря самого? Без нагляду? – Для неї це було найвищою трагедією та їй роз’яснили, що там час йде інакше. Ніхто тут навіть не помітить, що їх не стало. Хтось мав натрапити на слід, а вона була найкращим слідопитом серед присутніх.

Увійти до того світу – не складна загадка, а ось змогти повернутися назад… Той простір, усі істоти були влаштовані так, щоб поглинати все, що до них потрапляло. Розчіплювати на першоелементи.
Для повернення у рідний світ потрібен був провідник між обома вимірами. Істота, яка одночасно була і тут і там. Киця довго умовляти не довелось. Провідник так провідник. Він погодився піти теж в однім зі своїх котячих тонких тіл залишивши фізичне – вдома.
А як бути з поглинальною силою? Як не перетворитися на чисту енергію щойно з’явишся там?

– Упс, – подумав Кузя, коли невидиме тяжіння протягнуло його через чорний отвір у повітрі, – мабуть, нічого не зможу передати.
Він озирнувся. Навкруги суцільна темрява. Органи сприйняття швидко пристосувалися до нових умов. Попереду щось схоже на плоский шнурок стрімко рухалось у напрямку Кузьми. Вроджена цікавість переважила внутрішнє відчуття дискомфорту. Єдиний у цій темряві світловий згусток гайнув на зустріч шнуркові. Той розкрив рота готовий скуштувати потоки прибульця на смак, як Кузьма витягнув язика і лизнув істоту. Малеча вирішила, що із ним хочуть потоваришувати. Та реакція на його прихильність була не такою, як очікувалося. Істота заверещала від болю і дала дьору настільки швидко, наскільки це було можливо у цьому уповільненому світі.
Язик малого опух. Пік – ніби вжалений кропивою. На такі дрібниці юний мандрівник вирішив уваги не звертати. Посунув далі. Саме посунув, не пішов. Пересуватися у тому місці було доволі складно. Тіло постійно відчувало пресинг, наче оберт за обертом його стягували тиски. Або запхали у комбінезона на 4-рі розміри менше і ті розміри, дивним чином, зменшувалися самі усе більше здавлюючи тіло всередину.
Попереду парило у повітрі різних чорних відтінків каміння. Від нього несло холодом. Наблизившись, по своїй давній звичці, Кузік почав їх обнюхувати. Брили ожили. Зрушили з місця і гайнули виробляти кола довкола малого. – Невже знову якась гра? – лунали думки. Мов п’явки обліпило каміння. Щільно у декілька прошарків утворили панцер, повторюючи форми тіла. Якби істота всередині дихала, їй не стало повітря. Та обгортка почала завдавати болю. Виступаючи на початку довільним спостерігачем – дослідником, малий занепокоївся. До його свідомості потрохи стало доходити, що це все не зовсім схоже на гру. Тіло нестерпно пекло, відчував начебто шкребли гострим шкребком. Перший в житті гнів наповнив через гору. Він затрясся, наче мокрий кіт намагався струсити вологу. Усе зайве пилом розлетілося на різні боки. Лише темні димки здіймалися над тим пилом, повертаючи цьому виміру своє.
Зализати рани – перше що хотілося зробити. Та рани чомусь не гоїлися, лише трохи зменшувався біль. Що сталося з цілющими властивостями його язика? Малий не розумів. У цьому місці вони не діяли. Вже сумний він рушив далі. Не знаючи куди йде і куди має дістатися.

– І що? Як цей «тапок» і ця скляшка допоможуть нам вижити? – цікавилася такса штовхаючи туфлю свого господаря, яку вона позичила на прохання домового. Скляшка – принесена Бонею розбита раніше чашка.
– На них є відбитки того світу. Фактично це вже є закриті портали. Я трошечки над ними почаклував. Так що – їх завдання захищати. Усі спроби вас поглинути вони візьмуть на себе. Та надовго їх не вистачить. Вам варто швидко діяти. Як знайдете Кузю, одночасно доторкніться до нього. Далі справа Киця. Він має всіх вас витягнути.
– Дожилась … ваав…ваввваав! Життя залежить від сміття і пихатого кота, – гавкотіла собі Муся. Киць промовчав. Йому було байдуже до того, що про нього думають чи кажуть. Мовчки згорнувся клубочком у безпечному місці й вийшов зі свого тіла. Він повністю довірився Боні, який взяв на себе обов’язок охороняти його тіло до повернення.
Такса схопила туфлю у зуби, а Симка – залишки чашки. Усі троє ступили у темну чорну пляму, у якій і зникли.

– Ва-фа-фа! Ва-фа-фа! Яка крута плигода попеледу! Уууф!
Такса всілася від здивування, коли у її роті заговорив туфель.
– Це лише одне завдання, яке треба виконати, – заявила склянка.
– Ви що? Живі? – дивувався Симка.
– Лисе тут ми такі будемо, – чомусь туфля шекерявив, – злобивси свою сплаву ми зникнемо. Таке насе зиття.
У такси затрусилося тіло і вона впала. Поглинальна сила виміру починала діяти. Темною димкою із голови собаки тягнуло життя. Туфель стрімко закружляв навколо неї створюючи інший сприятливий для Мусі міні простір. Закрив собою місце, звідкіля витягувало силу, відбив власним випромінюванням нападки виміру.
Муся підвелася на ноги й загомоніла: – Киць! Ти де? Киць – ти з нами?
– Не тріщи – є я, – далі продовжив м’яким, не характерним для нього голосом, – витягну вас я. Не бійся.
Такса взяла слід і вони рушили.

У цьому чорно-сірому світі з’явилося ще більше чорно-сірих кольорів. Кузя помітив, що з усіх боків на нього щось рухається. Він не міг збагнути, як йому бути. Що робити? Збентежений застрибав на однім місці. Поглиначі оточували колом. Вони вже точно знали, що він за істота і якої вигоди можна набути поглинувши його. Лідер рухався попереду. Він мріяв відчути смак цієї істоти. Ще жоден поглинач за всю історію існування їх виду не коштував домовика, хоч і недозрілого. Він буде першим.
Коло звужувалось. Малому усе важче ставало рухатись. Сила стискання росла.
– Кузя! – почувся знайомий голос зверху. – Симка! – здалося що промовив, але ні, лише подумав. Сил видавити звуки не вистачало.
Кіт із собакою стрибнули до малого і водночас попадали. Життя стрімко виходило з них. Поглиначі згуртувалися і перетворили коло на сферу. Увесь гурт опинився у пастці. Чашка з туфлею почали рухатися з несамовитою швидкістю. Вони єдині могли так літати у цьому вимірі. Повторюючи контури створеної поглиначами сфери, вони надали їй об’ємної форми. Виникла їхня власна силова фігура, що відгороджувала від поглиначів. Ледь оговтавшись, Симка з Мусею стрибнули на Кузю, міцно обійнявши його лапами.
– Киць!!!! Давай!!! – що духу кричав Симка.
Киць усівся зверху товаришів, учепився своїми нематеріальними лапами та розпочав процес повернення у тіло. На виході із того мрячного місця домовий допоміг мандрівникам цілими перенести лапи додому. Звісно, у кого вони були.
Виконавши своє призначення чашка із туфлею застигли у невагомому просторі та поступово поглинулись ним.