Чаювання, як мистецтво

Глава 1. Таємниця Чайного Листка

Селище Друниці було відоме своєю непомітністю. Тутешні жителі любили казати: “Якщо ви потрапили сюди, то це або випадковість, або кара небесна.” Друниці не мали ні фортець, ні видатних пам’яток, а єдиною їхньою визначною рисою були надзвичайно міцний чай і гігантські равлики, які повзали в околицях. Чай та равлики — ось і все, чим жили мешканці.
Але під поверхнею цього простого життя кипіла діяльність надзвичайно секретного товариства, відомого лише як “Кружок Чаювальників Із Високим Рівнем Втаємничення” або просто КЧІВРВ. Їхня головна мета була зрозуміла лише самим членам товариства, але чутки ходили різні: від пошуків легендарного чайного дерева, що дарує безсмертя, до спроб заварити чай, настільки міцний, що він би змусив навіть тролів заплакати.
Головним героєм цієї історії був молодий селянин на ім’я Гервін, який завжди вважав себе недооціненим генієм. У Гервіна було дві пристрасті: читати старі манускрипти (які ніхто інший у селищі навіть не розумів) і заварювати чай. Його чай вважався найгіршим у Друницях, але сам Гервін наполягав, що просто «селище ще не готове до такого витонченого смаку».
Одного вечора, коли Гервін сидів за кухлем свого нового експериментального чаю з ароматом диму і моху, до його дверей постукали. Це було дивно, бо Гервіна зазвичай ігнорували навіть тоді, коли він кричав на вулиці, розхвалюючи свої чайні суміші.
— Відчиняйте, це справа життя і смерті! — пролунав хрипкий голос за дверима.
Гервін повільно відчинив і побачив перед собою низенького чоловічка в капюшоні. Чоловічок виглядав так, наче тільки що повернувся з карнавалу — в його руках була велика чашка чаю, а з-за спини стирчав дерев’яний меч.
— Ви — Гервін, геній чайного мистецтва? — запитав чоловічок, нахиляючись ближче.
— Генієм мене ще ніхто не називав, але звучить непогано. Так, це я, — відповів Гервін, насторожено оглядаючи гостя.
— Тоді вам час дізнатися правду. Ви обрані. — Гість драматично дістав з-під плаща невеликий сувій.
— Обраний? Для чого? Знову збирати податки для старости? Я цього вже не роблю, у мене були… непорозуміння, — згадав Гервін, як колись переплутав срібні монети з пшеничними зернами.
— Ви обрані стати членом КЧІВРВ. Ми потребуємо вашого… хмм… унікального чаю. — Чоловічок знизав плечима, ніби сам не був упевнений, що каже.
— Це ще що за КЧІВРВ? Я не підписуюся на жодні товариства, якщо там треба щось платити.
— Це Таємне Товариство! Ви навіть не уявляєте, наскільки це почесно! А платити треба лише часом… і, можливо, трішечки розумом. — Чоловічок хитро посміхнувся.
Гервін вагався. З одного боку, це звучало як чергова авантюра. З іншого — хто б не хотів бути частиною «таємного товариства»?
— Добре, але чай я беру свій, — сказав він, хапаючи величезний пузатий чайник.
— О, не хвилюйтеся, у нас є все необхідне. Чайник — символічний, — чоловічок засміявся.
І так, з гігантським чайником у руках, Гервін вирушив до штаб-квартири КЧІВРВ. Що його там чекало? Він ще не знав, але одна річ була точною: цей вечір більше ніколи не стане таким, як решта в його житті.

Глава 2. Штаб-квартира з присмаком таємниці
Дорога до штаб-квартири була, м’яко кажучи, дивною. Чоловічок у капюшоні, який назвав себе майстром Хрюндельфусом (але наполягав, щоб його називали просто Хрю), вів Гервіна вузькими стежками через ліс. Вони кілька разів проходили повз одне й те саме дерево з дуплом, яке, здається, було знайоме навіть Гервіну, хоча він тут ніколи не бував.
— Ми не заблукали? — обережно запитав Гервін, стискаючи свій чайник, як бойову сокиру.
— Ні, це так задумано. Безладу і плутанини вимагає безпека! Ніхто не повинен знайти наш штаб випадково, — відповів Хрю, зупинившись перед великим каменем, що виглядав абсолютно звичайно.
— І де ж штаб? За каменем? Під каменем? Чи ми маємо чекати, поки він сам перетвориться на двері? — з іронією в голосі спитав Гервін.
— Ні, треба сказати пароль. А пароль змінюється щодня, — Хрю витягнув із кишені зіжмаканий папірець. — Ага, сьогоднішній пароль: «Хто підмішав сушену жабу в чай, хай йому грець!».
Гервін вже відкрив рот, щоб щось саркастичне відповісти, як камінь почав гудіти, злегка трястися і, нарешті, розкрився навпіл, мов скринька. За ним ховалася невелика сходова клітка, освітлена ліхтарями, які випромінювали слабке зелене світло.
— Прошу, пане генію, ваш новий дім, — промовив Хрю, помахом руки запрошуючи Гервіна спуститися.
Штаб-квартира виявилася набагато менш вражаючою, ніж очікував Гервін. Це була велика підземна кімната, заставлена столами, на яких стояли десятки чайників, чашок і сушених трав. Уздовж стін розташувалися полиці з моторошними баночками, на яких були написи на кшталт «Чай зі смаком громового удара» чи «Суміш для тимчасового зникнення».
Серед усього цього хаосу метушилися люди. Ну, «люди» — це було б перебільшення. Кілька гномів, пара напівпрозорих привидів, хтось, схожий на велику ящірку в халаті, і одне створіння з головою сови, що вперто намагалося заварити чай у ступі.
— Гей, Хрю, хто це такий? Ще один з твоїх “обраних”? — крикнув гном із бородою, настільки довгою, що він використовував її як шарф.
— Саме так, Фрімпле. Це Гервін, геній чайного мистецтва, — урочисто відповів Хрю.
— Геній? А що, хтось взагалі спробував його чай? Чи це черговий експеримент із мохом і попелом? — засміявся Фрімпл, і кілька інших членів товариства підтримали його реготом.
Гервін насупився.
— Мій чай — це мистецтво, а не якийсь там зілляварний несмак! — образився він, хапаючи свій пузатий чайник. — Я можу прямо зараз заварити щось, що виб’є з вас усю зарозумілість!
— Чудово, — озвався хтось із кутка, де сиділа дуже поважна на вигляд старенька ельфійка у великих окулярах. — Бо нам потрібен новий підхід. Останній експеримент Хрю призвів до того, що наші сови почали говорити задом наперед.
Гервін підійшов до одного зі столів і почав діяти. У хід пішли трави з полиць, чайник Хрю, трохи його власної «унікальної» суміші. Результат заварювання всі чекали з явним острахом.
— Ну, що ж, спробуйте! — гордо сказав він, розливаючи чай у чашки.
Першою спробувала старенька ельфійка. Вона відпила ковток, і її очі несподівано широко розкрилися.
— Це… це… — вона замовкла, підбираючи слова.
— Жахливо? — запитав Фрімпл.
— Геніально! Я бачу зірки, бачу майбутнє! — вигукнула ельфійка, стискаючи чашку.
Усі кинулися пробувати чай. Результат був однаковий: кожен, хто зробив ковток, або починав говорити безглузді вірші, або мимоволі танцював прямо на місці.
— Гервіне, ти навіть не уявляєш, наскільки ти важливий для нашого плану! — урочисто заявив Хрю.
— А який ваш план? — обережно запитав Гервін, намагаючись зупинити бородатого гнома, який танцював вальс із пустим стільцем.
Хрю обвів кімнату поглядом і схилився до нього.
— Ми шукаємо найсвятіший артефакт у світі. Чайник Божественної Заварки, який дозволить створити чай, що змінить долю світу. І твій талант, друже мій, стане ключем до успіху!
Гервін здивовано дивився на Хрю.
— Це все звучить… амбітно. Але є лише одне питання: як ви збираєтеся знайти цей чайник?
Хрю схопив його за плече і драматично прошепотів:
— Ми викрадемо його з підвалу самого Темного Лорда.
Тиша в кімнаті порушувалася лише звуком хрустких танцювальних па бородатого Фрімпла. Гервін зрозумів, що попереду на нього чекає щось більше, ніж він собі уявляв.

Глава 3. Як викрасти чайник у Темного Лорда
Гервін сидів за круглим столом разом з іншими членами товариства, намагаючись не показати, наскільки його лякає ідея викрадення артефакту з підвалу Темного Лорда. Перед ним лежала карта, яка виглядала так, ніби її малював п’яний гоблін. На ній були позначені якісь коридори, велетенський череп і напис «НЕ ВХОДИТИ, ЯКЩО ВИ ЦІНУЄТЕ СВОЄ ЖИТТЯ».
— Це ваша карта? — нарешті спитав Гервін, з виразом на обличчі, ніби щойно з’їв свою першу ложку власного «експериментального» чаю.
— Так, і вона надзвичайно точна! — відповів Хрю. — Її нам надіслав один із наших шпигунів. Точніше, його половина.
— Половина? — здригнувся Гервін.
— Угу. Інша половина… ну, довго не прожила. — Хрю махнув рукою, ніби це була дрібниця. — Але ти не хвилюйся, ми підготували найкращий план.
План із гірким присмаком
Хрю почав пояснювати план, водячи пальцем по карті:
Перше завдання — проникнути в замок Темного Лорда. Це вимагало пройти через “Ліс Непередбачуваних Грибів”.
Гервін не був упевнений, що саме було непередбачуваним — гриби чи люди, які вирішили через них пройти.
Друге завдання — обдурити охоронців, які були відомі своєю тупістю, але водночас злісною агресією.
Третє завдання — знайти підвал, уникаючи пасток, яких було більше, ніж мух у кухні Фрімпла.
Четверте завдання — непомітно винести Чайник Божественної Заварки.
— Це неможливо, — заявив Гервін після п’яти хвилин мовчання.
— Неможливе — це лише слово для боягузів! — пафосно вигукнув Хрю.
— Неможливе — це те, що я сьогодні пив, — пробурмотів Фрімпл, натякаючи на ранковий чай Гервіна.
— Досить балачок! Ми йдемо на місію завтра вранці! — Хрю підвівся і вдарив кулаком по столу.
Наступного ранку Гервін зрозумів, чому гриби були непередбачуваними. Один із них шипів, як розлючена кішка, інший переслідував Фрімпла, намагаючись вкусити його за п’яту.
— Що з цими грибами не так?! — вигукнув Гервін, хапаючи палицю, щоб відігнати особливо настирливий гриб, який, здавалося, хотів залізти йому в чайник.
— Це нормально, вони просто голодні, — сказав Хрю, хвацько перестрибуючи через коріння дерев. — Не забувай, вони реагують на звук.
— А ти не міг сказати це раніше?! — крикнув Фрімпл, намагаючись заткнути рот сові, яка невпинно цитувала вірші задом наперед.
Як не дивно, вони успішно пройшли ліс, хоча це зайняло більше часу, ніж планувалося. Коли вони дісталися до воріт замку, всі були мокрі, втомлені й мали на собі липкі спори грибів.
Охоронці біля воріт виявилися настільки тупими, як і обіцяв Хрю. Їм досить було сказати, що вони доставляють «новий сорт чаю для його Темності», щоб двері розчинилися.
— Вони насправді подумали, що Темний Лорд п’є чай? — пошепки спитав Гервін у Хрю, коли вони проходили через внутрішній двір.
— А чому б і ні? У нього теж є душа, знаєш, — відповів Хрю, але його голос був не надто переконливим.
Замок був великий, похмурий і тхнув так, ніби хтось вирішив тримати тут мокрі шкарпетки кілька десятиліть. У коридорах лунали моторошні звуки, але команда трималася разом, намагаючись не втрачати духу.
— Гаразд, тепер найважливіше: знайти підвал, — сказав Хрю, дістаючи карту.
— А ось і він, — Фрімпл показав на великі металеві двері з написом: «Підвал. Не заходити».
— Якось занадто просто, — насторожено сказав Гервін.
— Це пастка, — пробурмотіла сова, яка, мабуть, повернула собі здатність говорити нормально.
— У нас немає вибору, треба ризикнути, — вирішив Хрю і штовхнув двері.
За дверима відкрився довгий темний коридор, і команда вирушила вперед. На кожному кроці їх чекали пастки: від стріл, що вилітали зі стін, до величезних кам’яних куль, які котилися прямо на них.
Нарешті, вони дісталися до кімнати, де стояв Чайник Божественної Заварки. Він сяяв, немов зоря, і випромінював аромат, від якого Гервін мало не заплакав.
— Ми це зробили! — радісно сказав Фрімпл.
— Ще ні, — прошепотів Хрю. — Чайник охороняє остання пастка.
— Що за пастка? — запитав Гервін.
У цей момент підлога під їхніми ногами почала трястися, і з кутка вийшла гігантська істота, схожа на чайного дракона.
— Ви серйозно? Чайний дракон?! — вигукнув Гервін, хапаючи свій чайник, ніби це могло якось допомогти.
— Спокійно, у нас є план! — закричав Хрю.
— План?! — перепитав Гервін.
— Ми імпровізуємо! — і з цими словами Хрю кинувся вперед, розмахуючи ложкою, яка явно не могла зашкодити драконові.
Дракон заревів.

Глава 4. Чайний дракон і ложка відваги
Чайний дракон виглядав так, ніби його виростили у самому пекельному заварнику. Його шкіра переливалася відтінками зеленого чаю, а з ніздрів клубочився пар, що пахнув бергамотом. Він тричі грізно рикнув, наче попереджав: «Я вас заварю і вип’ю».
— План Б! — закричав Гервін, хапаючи найближчий чайник, хоча й не мав уявлення, що з ним робити.
— Який ще план Б? — перепитав Хрю, махаючи ложкою так, ніби від цього залежало його життя.
— Не знаю, я просто хотів звучати впевнено! — вигукнув Гервін.
Дракон кинувся вперед, і команда розбіглася хто куди. Гервін заліз за стіл, відчайдушно обмацуючи його у пошуках хоч чогось корисного. Його рука намацала банку з написом: «Суміш для укрощення звірів (заборонено використовувати на ведмедях)».
— Це має спрацювати! — вирішив він і, відкривши банку, кинув її в повітря.
Суміш перетворилася на густий чайний туман, який дракон вдихнув повними легенями. Спочатку він закашлявся, потім зупинився, і, на загальний подив, почав мурчати, мов гігантський кіт.
— Що це було? — вражено спитав Фрімпл, визираючи з-за колони.
— Це був чай для заспокоєння, — відповів Гервін, сам ледве вірячи в те, що сталося.
— Геніально! — вигукнув Хрю. — Тепер час діяти!
Заспокоєний дракон ліг посеред кімнати і почав дрімати, тихо хроплячи парою. Хрю швидко підійшов до п’єдесталу, на якому стояв Чайник Божественної Заварки.
— Гаразд, усе просто: беремо чайник і тікаємо.
— Здається, це занадто просто, — застеріг Гервін, придивляючись до п’єдесталу.
І справді, як тільки Хрю підняв чайник, підлога під ними затремтіла, а з усіх боків почали падати шматки стелі.
— Ви жартуєте?! — закричав Фрімпл. — Невже це та сама класика з пасткою?
— Бігом! — крикнув Хрю, тримаючи чайник, ніби це був його первісток.
Підлога руйнувалася, стіни тріщали, а дракон прокинувся і, здається, більше не був таким спокійним. Він випустив струмінь гарячої пари, яка ледве не спалила бороду Фрімпла.
— Я ж казав, що це пастка! — кричав Гервін, бігучи за Хрю, який, незважаючи на короткі ноги, мчав як вітер.
— Не зупиняйся! Ми вже майже вийшли! — відповів Хрю, сплигуючи через уламки.
Дракон гнався за ними, і ситуація ставала дедалі драматичнішою. Але раптом Гервін зупинився.
— Що ти робиш?! — закричав Фрімпл, оглядаючись назад.
— У мене є ідея, — сказав Гервін і зняв з плеча свій пузатий чайник.
Гервін швидко кинув до свого чайника кілька трав, які взяв у штаб-квартирі, і залив усе водою з пляшки, яку завжди носив із собою. Він почав заварювати чай, шепочучи собі під ніс:
— Ну ж бо, спрацюй.
Дракон наблизився, і всі вже думали, що це кінець, коли з чайника Гервіна пішов аромат, який змусив навіть дракона спинитися.
— Ось, скуштуй! — вигукнув Гервін, розмахуючи чашкою, наповненою своєю «унікальною» сумішшю.
Дракон, здавалося, вагався, але потім зробив ковток. На мить усі затамували подих.
Дракон застиг, кліпнув кілька разів, потім зітхнув і ліг, мов би втративши інтерес до погоні.
— Він… він…? — не вірячи своїм очам, спитав Фрімпл.
— Це чай із моху та попелу, — пояснив Гервін. — Його складно пити, але він настільки дивний, що дезорієнтує навіть дракона.
— Геніально! — вигукнув Хрю. — Тепер точно час тікати!
Коли вони нарешті вибралися з замку і опинилися за його воротами, всі впали на землю, переводячи подих.
— Це було… непогано, — сказав Фрімпл, дивлячись на Гервіна. — Для новачка ти себе непогано показав.
— Непогано? — вигукнув Хрю. — Це було героїчно!
Гервін усміхнувся, хоч і не дуже вірив, що був таким уже героєм.
— А тепер що? — запитав він.
Хрю підняв чайник і гордо промовив:
— Тепер ми заваримо чай, що змінить цей світ назавжди!
І хоча Гервін сумнівався, що все буде так просто, у нього з’явилося відчуття, що його пригоди тільки починаються.

Глава 5. Чай, що змінив світ (або майже змінив)
Команда повернулася до штаб-квартири, несучи Чайник Божественної Заварки, мов скарб незмірної цінності. Хрю гордо тримав його поперед себе, сяючи так, ніби сам щойно отримав орден за хоробрість. Гервін почувався виснаженим, але не міг заперечити, що відчував певну гордість — вони це зробили!
Фрімпл одразу вирушив на кухню, щоб підготувати все для «найбільшої чайної церемонії у світі». Він розмахував ложками, чашками і навіть товкачем із таким ентузіазмом, що Гервін почав сумніватися, чи був цей гном кухарем, чи божевільним алхіміком.
— Це буде легендарно! — вигукнув Фрімпл, кидаючи до заварника жменю трав, які світилися у темряві.
— Головне, щоб це не вибухнуло, — буркнув Гервін, сідаючи на лаву.
Вся організація зібралася у головній залі. Люди, гобліни, тролі, ельфи й навіть один сумний орк, якого всі називали Рудольфом, чекали на заварку, яка, за словами Хрю, мала відкрити нову еру для світу.
Хрю підняв Чайник Божественної Заварки так, наче це була корона:
— Друзі! Сьогодні ми змінюємо хід історії!
— Ух, як урочисто, — пробурмотів Гервін, скептично дивлячись на чайник.
Фрімпл поставив чайник на стіл і почав заварювати чай. Звідти пішов аромат, який був настільки неймовірним, що навіть найзапекліші скептики у натовпі почали вдихати повітря з виразом абсолютного блаженства.
— Цей чай… він пахне, як мрія, — прошепотів Рудольф, утираючи сльозу.
Коли чай нарешті був готовий, кожному подали чашку. Хрю урочисто підняв свою:
— За наше майбутнє!
Усі випили чай одним ковтком.
Спочатку все було чудово. Чай насправді був неймовірно смачним. Гервін навіть подумав, що це був найкращий чай у його житті. Але раптом усе пішло не так.
Фрімпл раптово почав сміятися без зупину. Потім у нього з голови виросла невелика квітка.
— Що це таке?! — вигукнув Хрю, дивлячись на свої руки, які почали сяяти зеленим світлом.
— Я… я бачу майбутнє! — закричав Рудольф, після чого впав у транс і почав передбачати погоду на найближчі сто років.
Натовп охопила паніка. Хтось раптово заговорив на мові дельфінів, хтось став прозорим, а одна ельфійка почала літати по кімнаті, як кулька з гелієм.
— Що ти накоїв, Фрімпле?! — закричав Хрю, хапаючи гнома за фартух.
— Це не я! Це чайник! Він… він має побічний ефект! — відповів Фрімпл, намагаючись не впасти у власний казан.
— Побічний ефект?! Ми що, всі перетворимося на кімнатні рослини?! — вигукнув Гервін, помітивши, як його руки почали вкриватися мохом.
Серед хаосу Гервін згадав про свій експериментальний чайник, який він носив із собою.
— Можливо, мій чай зможе це виправити! — вигукнув він, витягуючи чайник.
— Ти серйозно? — скептично запитав Хрю, у якого вже виросли вуса з пелюсток.
— Ну, нам нема чого втрачати!
Гервін швидко заварив свій фірмовий чай, додаючи туди все, що в нього залишилося. Напій виглядав так, ніби його приготували у болоті, але Гервін був упевнений у своєму рецепті.
Він розлив чай у чашки й роздав усім, хто ще міг тримати чашку.
Чай подіяв. Повільно, але побічні ефекти почали зникати. Рудольф припинив передбачати погоду, Фрімпл позбувся квітки, а ельфійка приземлилася на землю з легким «ой».
— Це… це спрацювало! — зрадів Хрю.
— Схоже, ти таки геній у чаюванні, — сказав Фрімпл, обіймаючи Гервіна.
Гервін почервонів, але не сказав нічого.
Наступного дня товариство офіційно вирішило, що Чайник Божественної Заварки занадто небезпечний для використання. Його запакували у спеціальну коробку та сховали у місці, про яке знали лише троє: Хрю, Фрімпл і Гервін.
— Що тепер? — запитав Гервін, сидячи за своїм улюбленим столом.
— Тепер ми продовжимо нашу боротьбу за світле майбутнє! — урочисто сказав Хрю.
— Але без небезпечних чайників, будь ласка, — додав Фрімпл.
Гервін усміхнувся. Він ще не знав, що його чекає попереду, але одне було точно: пригоди тільки починалися. І цей чай — не останній сюрприз у його житті.