Невидимі гості

Коли усе навколо засинає,
Коли весь світ стає німим й беззвучним,
На мить з’являється, а потім знов зникає
Маленький вогник у лампадці-мушлі.

Одна… дві… ціле море тіней,
В плащах, розшитих кольоровими нитками,
Вогні, прикраси, солодощі, вина —
Парад примар і духів знову з вами!

Тут чути сміх, кривляння та пісні,
Із потойбіччя вирвалися душі,
В один й той самий день, у північ, навесні
заполоняють все лампадки-мушлі.

Вони проходять вулицями міста,
поміж будинками, у вікна зазирають,
Їхня компанія така дзвінка й барвиста,
Та голоси їх нас не досягають.

Вони спостерігають, заглядають в сни,
До людських душ, мов до люстерок, припадають,
Не схожі більше на живих вони
І з першим променем світанку знов зникають.

Неначе і нічого й не було,
Як завжди настає барвистий ранок,
Маленька мушля, наче полотно,
Переливається рожевим, як світанок.