Мавка

Багряний вечір людей вітає,
і сонце пада за небокрай.
Вже місяць зореньки колихає,
заливши світлом заснулий гай.

А я тихенько, наче грабіжник,
із хати вийду і побіжу.
Я божевілля свого самітник.
Її кохаю, за це плачу´.

Я пробираюсь крізь темні хащі.
Ліс непривітно мене зустрів.
Хай кроки далі стають все важчі,
і люди кажуть, що я здурів.

Мене чекає вона єдина –
цнотливе диво шалених мрій.
Єдина в серці моїм жарина,
що пестить вухо, шепоче: “Мій”.

Її покрило холодне світло.
Стоїть царівна, ніби в шовках.
Блищить волосся, неначе срібло.
Тримає квіти в тонких руках.

До тебе хочу я доторкнутись,
але не можу, на жаль, ніяк.
Не обійняти, не пригорнутись –
прозоре тіло і сум в очах.

Я полонений, а ти безжальна
тримаєш серце в своїх руках.
Така чарівна, така печальна
навічно будеш в моїх думках.