Туман над водою тенета простяг.
Похрещені морем, і в море нам шлях,
Чекає диявол, на шальках душа,
Земля, пам’ятай. Бережіть, небеса.
Та нас ні вода, ні земля не візьмуть –
Навіки ми сіли на цю мілину,
В мартинах, обсілих скелястий бескид,
Загиблих братів не впізна морехід.
Від всякої клітки знайдуться ключі.
Могутній Борей нам співав уночі:
Настане спокута гріхів, прийде час,
Гранітний ковчег попрямує по нас.
Й підемо туди, як настануть літа,
Де з гуркотом падає з неба вода,
Де в бризках солоних світанок встає,
І все мине… все мине…
Непогано
Пробуджує тягу до моря. Згадується фраза, що “жити можна тільки в морі”, навіть якщо класичний хепі-енд неможливий