Поцілунок Магури
Бій шаленів. А ворога навала
Все йшла та знову вражена злягала.
Вкривала землю стятими тілами,
Тут згине ворог! Так було віками!
І буде так! Та гинуть побратими,
Як боляче в бою прощатись з ними…
Вже сил катма, піт заливає очі…
Та крик Магури прозвучав пророче!
Донька Перуна розпростерши крила
На допомогу нам усім летіла!
Наш дух подвоївся і з міццю неземною
Ми знов рішуче ринулись до бою!
Удар у груди… Біль… страшенна рана…
Я впав в траву, йде смерть вже невблаганна.
Та тут спустилась до мене Магура
І золотисту чашу простягнула.
– Відпий води і буде смерть легкою,
Я полечу до Вирію з тобою,
В красі і радості всі душі там витають,
В добрі на перевтілення чекають.
– Ні… Поцілуй… Вдихни в мене життя,
Хай краще з болем, але нинішнє життя…
Я треба тут, щоб край свій боронити,
Заради цього хочу я пожити…
– Та буде так! – Магура провіщала
І зцілюючи враз поцілувала.
– Такі герої мають вічно жити!
… І я підвівся, ворога щоб бити!
