Відлуння минулого

У світі казковім, де білі знаходяться маки,
Де небо найжовте, а гори нижче низин.
Посвячені вітром всі білії знаки,
А у вічного часу немає годин.

Там мавка живе, не знаючи горя,
Вплітавши у коси вінчальний вінок.
В очах її чорних плескалося море,
Була найгарніша вона із жінок.

То світла, як день, то темна, як ніч,
Ховалась у вітвях, у полі щоденно.
Людей не боялась, але ясна річ –
Дивитись на них могла лиш таємно.

І якось увечері, як сонце сховалось,
Побачила парубка із глеком води.
Все стало. І знову сильніш загойдалось,
Серденько забилось, накликав біди.

Вона його знала, колись пам’ятавши,
Як ніжно її цілував, як була та жива.
Але все прошло, тримав – не кохавши,
Історія стерта. У кожного буде своя.