Я – Віла

Я – Віла
Я зблукала в лісі серед літа.
Ходила в хащах, мов несамовита.
Вже вибилася з сил, та з відчаю отого
Спинилася край озера лісного.
Дивилась на траву гнучку шовкову,
На воду у промінні веселкову,
На запашні і різнобарвні квіти,
Присіла у красі цій відпочити.
Приємна мла до сну мене схилила…
А в небі ген десь тріпотіли крила…
До берега спустились юні діви,
Довкола розлилися ніжні співи.
Тіла граційні, золоте волосся…
Але мені на мить лише здалося,
Там, де від танцю приминалася травиця,
Під сукнями були малі копитця.
Красуні нахилились наді мною:
– Ми Віли, доля стрітися з тобою.
Ставай як ми і будь для на сестриця,
Все чарівне для тебе підкориться!
Ти зможеш з нами серед хмар витати,
Писати долю, лікувати, воскрешати.
Будеш жаданою і юною віками.
Кивни, і зможеш бути разом з нами…
Я в сні кивнула і відкрила очі…
Є сукня, золоте волосся… – сон пророчий…
А ще копитця… Розпростерши крила
Я з Вілами у небо полетіла.