За плюшевим кріслом в вітальні
я віддавалась мрійливому сну,
де в чудернацькій дівочій уяві
красуня потрапила у зоряну тьму.
Її кроки збудили озеро давнє,
дзеркало неба північних країн,
що зберігає у водах криштальних
сизу історію прадавніх часів.
В мить чародійства зорі далекі
з неба зійшли у вітальнім танку.
Сріблом холодним хвилі таємні
назад розвернули годину хрупку.
Століття минають на озері синім,
лунає чарівна пісня епох:
там королі, там варвари дикі,
запекла у камені лицаря кров.
Спинився рух хвиль і постала картина
забутих в віках недосяжних казок.
Побачила дівчина країну магічну
на водній поверхні між хвиль і зірок.
Серед лісу літали феї маленькі,
в кущах заховався дід-лісовик,
на півночі гори стояли замерзлі,
велетні повні коштовних дарів.
В долині між гір і річок нескінченних
місто зростало людей та істот,
хранителів світла сердець незбагненних,
що повні любові й забутих чеснот.
Класно