Все вщухло. У вирі боротьби
Зійшлись прокляття і мольби.
Стікала кров, палав метал,
Немов від тисячі дзеркал
Втонулих у бездонні криг,-
Він швидко гинув в сяйві їх.
І меч здійнявши вгору знов,
З життям втрачав останню кров.
Невідворотним був цей шлях,
Що линув космосом в думках
І вів його в глибини світу –
Шукати цю фортецю скриту.
Що привело його сюди, –
В планети крижані форти?
Невже потреба для людей
Привласнити, немов трофей
Черговий світ чергових див?
Що за нестириманий порив
Жадоби, норову й пітьми,
Що люди привели самі?
І ця порочна круговерть
Несе одне: прокльони й смерть.
Посеред цих схололих криг,
Він бачив смерть братів своїх.
Тут крижаний прозорий схил
Вкривав остави їх могил.
Останній проблиск ось мине
Й шепоче він: “Бери мене”…

Сумний вірш. Варто було ствити відмітку щодо темної поезії. Також варто над ритмм попрацювати