Сяйво перед тьмою

Все вщухло. У вирі боротьби
Зійшлись прокляття і мольби.
Стікала кров, палав метал,
Немов від тисячі дзеркал

Втонулих у бездонні криг,-
Він швидко гинув в сяйві їх.
І меч здійнявши вгору знов,
З життям втрачав останню кров.

Невідворотним був цей шлях,
Що линув космосом в думках
І вів його в глибини світу –
Шукати цю фортецю скриту.

Що привело його сюди, –
В планети крижані форти?
Невже потреба для людей
Привласнити, немов трофей

Черговий світ чергових див?
Що за нестириманий порив
Жадоби, норову й пітьми,
Що люди привели самі?

І ця порочна круговерть
Несе одне: прокльони й смерть.
Посеред цих схололих криг,
Він бачив смерть братів своїх.

Тут крижаний прозорий схил
Вкривав остави їх могил.
Останній проблиск ось мине
Й шепоче він: “Бери мене”…