Учень чаклуна

На півночі Англії чаклун якось жив
– Мови й таїни світу вивчав
Мав він Книгу магічну, й по ній ворожив,
Проти духів вночі робив Став.
В чаклуна учень був – для писання листів
Молодий й нерозумний юнак
Та ось раз один, геть як чаклун відлетів
Бачить – Книга відкрита навзнак!
Усередині чорні й червоні рядки,
Мова ельфів – ледь щось розбереш…
Та проводячи пальцем, юнак навпаки
Кілька слів прочитав вголос все ж.
Раптом морок зійшов, затрусився весь дім,
Повстав демон з пітьми – сам Ваал!
В нього очі палали, а з пащі йшов дим,
«Накажи мені!» – він заволав!
Юнак з страху закляк, гарчав демон “Пора!
Накажи, чи тебе задушу!»
Хлопець раптом побачив – в горщечку герань,
І гукнув: «Полий квіти, прошУ!»
Злий дух вмить телепорт увімкнув на полив
І на квіти води діжку – «Плясь!»
Так являв воду він, «Досить!» хлопець молив
– Вода в шию йому піднялась.
Певно демон увесь міг Йоркшир затопить
– Та чаклун вчас вернув його в твань!
Тут мораль: як не знаєш заклять назуспіт,
Не клич біса полити герань!