На півночі Англії чаклун якось жив
– Мови й таїни світу вивчав
Мав він Книгу магічну, й по ній ворожив,
Проти духів вночі робив Став.
В чаклуна учень був – для писання листів
Молодий й нерозумний юнак
Та ось раз один, геть як чаклун відлетів
Бачить – Книга відкрита навзнак!
Усередині чорні й червоні рядки,
Мова ельфів – ледь щось розбереш…
Та проводячи пальцем, юнак навпаки
Кілька слів прочитав вголос все ж.
Раптом морок зійшов, затрусився весь дім,
Повстав демон з пітьми – сам Ваал!
В нього очі палали, а з пащі йшов дим,
«Накажи мені!» – він заволав!
Юнак з страху закляк, гарчав демон “Пора!
Накажи, чи тебе задушу!»
Хлопець раптом побачив – в горщечку герань,
І гукнув: «Полий квіти, прошУ!»
Злий дух вмить телепорт увімкнув на полив
І на квіти води діжку – «Плясь!»
Так являв воду він, «Досить!» хлопець молив
– Вода в шию йому піднялась.
Певно демон увесь міг Йоркшир затопить
– Та чаклун вчас вернув його в твань!
Тут мораль: як не знаєш заклять назуспіт,
Не клич біса полити герань!
Учень чаклуна
Один відгук
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.

Якщо це не переробка самої Маріани Рудницької, то тоді це явний цілковитий плагіат на її дитячу казку “Wizard’s Pupil”, але в поетичній формі.